Кінець світу в Бреслау - Марек Краєвський
Круп’є Ріхтер радісно підсунув величезну купу жетонів до бездоганно білої манишки фон Фінкля. Режисер не виявив жодних почуттів, вставив турецьку цигарку в довгий мундштук зі слонової кістки й подав його своїй світловолосій супутниці. Софі задумливо прийняла його й повільно розплющила очі. Зелене полум’я її очей ковзнуло по чоловіках, що з’юрмилися навколо столу. Із рукавів смокінгів висунулося кілька сліпучо-білих манжетів, у випещених пальцях зашуміли бензинові запальнички. Пальчики Софі обійняли товсті, червоні пальці, у яких ховався лискучий металевий прямокутник, що потріскував блакитнуватим полум’ям. Власник пальців був так зворушений цим доторком, що майже не відчував болю, яким пройняв його розжарений метал.
За столиком Ріхтера грав лише фон Фінкль. Це був єдиний зайнятий столик у казино. Решта були вільними, бо всі клієнти, що ще недавно сиділи за ними, оточили тепер Ріхтерів столик. Круп’є насолоджувався своїм великим днем і благословляв ту мить, коли жетони Кнюфера лягли на червоно-чорні клітинки на зеленому оксамиті. Це був початок Кнюферових виграшів, про які тепер говорили всі. Останній привернув увагу Бодо фон Фінкля, який протягом кількох годин підтвердив усім клієнтам і персоналові казино, що лиха слава цього столика, яка відлякувала від нього інших гравців, була дурним забобоном, що його, як гадав Ріхтер, вигадали заздрісні колеги-круп’є.
Юрба густішала навколо столика так, що круп’є, гравцеві та білявій богині гри майже не було чим дихати.
— S'il vous plaît, — вигукнув Ріхтер. — Mes dames, monsieurs, faites vos jeux.[36]
Фон Фінкль відрахував двадцять десятимаркових жетонів і підсунув стовпчик у бік Софі, яка перехрестила його, викликавши цим обурення нечисленних дам, що спостерігали за грою. Тоді фон Фінкль підкинув один жетон у бік ігрового поля. Більша його частина закрила поле «двадцять вісім червоне». За наказом фон Фінкля Софі поставила дванадцятимарковий стовпчик на поле «двадцять вісім», а решту жетонів, п’ять таких самих стовпчиків — на поле «червоне». Глядачі зітхнули, бо фон Фінкль уперше не поставив «один до одного».
— Rien nе vas plus,[37] — Ріхтер крутонув колом рулетки, й у мертвій тиші залунав стукіт кульки, що підстрибувала в перегородках, і ледь чутний свист рулетки. За хвилину коло зупинилося. Шелест захоплених голосів сколихнув юрбою. Софі рвучко піднесла руки догори, оголивши депільовані пахви. Випало «дев’ятнадцять червоне». Стовпчик, що стояв на «двадцять один» помандрував до Ріхтера, натомість жетони, що лежали на «червоному» полі, у подвійній кількості — до фон Фінкля. Той з великою повагою поцілував руку своєї супутниці й підкинув черговий жетон, знову дозволивши діяти детермінізмові випадків. Після «благословіння» жетон упав на лінію, що відокремлювала поля «дев'ятнадцять червоне» та «паристе». Софі, фон Фінкль і Ріхтер схилилися над столом, а над ними зімкнулося склепіння голів та плечей. Гравець підвівся, перевів подих і глянув на вболівальників, які неохоче відступали зі своїх позицій:
— А чи не краще вам відійти й дати можливість прийняти рішення, — спокійним голосом мовив він і кинув на Софі запитальний погляд. — Що ви про це скажете, мадам?
— Це, певне, pair,[38] — Софі невпевнено глянула на фон Фінкля. — Ні… Я сама не знаю.
Гравець узяв жетон двома пальцями й поклав його до кишені Ріхтерового фрака. Тоді старанно вибрав інший, дозволив почаклувати над ним і підкинув його. Жетон упав, і його більша частина опинилася на «шість чорне». Тоді фон Фінкль поставив на «шість чорне» тисячу марок. Ріхтер вимовив французьке закляття — й кулька почала танок між дерев’яними перегородками рулетки. Фон Фінкль заплющив очі й побачив власне дитинство в смердючій дерев’яній хаті в Бендзіні, яка слугувала його батькові кравецькою майстернею, вісьмом його братам і сестрам — полем безугавних бійок, а міріадам блощиць — зручним сховком.
Зараз йому вчувалося не стукотіння кульки, а деренчання старої швейної машинки фірми «Зінгер». Він не чув зойку розчарованої публіки, замість нього у вухах лунав крик невдоволеного клієнта кравця. Він відчував не страх Софі, а страх своєї матері перед наступним голодним днем. Фон Фінкль не розплющив очей, коли почув шурхіт жетонів, що віддалялися від нього, коли Софі щосили вп’ялася пальцями в його плече, коли почулося човгання ніг розчарованих уболівальників і коли інші столики ожили від французьких вигуків, а його круп’є відспівав похоронне Les jeux sons faits,[39] він розплющив очі лише тоді, коли долоні торкнулося холодне скло. Навпроти нього сидів елегантний сивуватий чоловік і тримав такий самий келих шампанського, який стояв перед ним та Софі.
— Клаус фон Штітенкротт, директор казино, — усміхнувся він. — Дозвольте висловити вам моє захоплення. Я ще ніколи не зустрічав гравця, кожна ставка якого була б грою ва-банк.
— Дякую, — відповів фон Фінкль тремтячим голосом, не наважуючись глянути в бік Софі. — Ваше захоплення — це для мене честь.
— Ні, це честь для мене, — фон Штітенкротт зробив швидкий рух, і два келихи кришталево задзвеніли. — Після такого програшу ви не сказали: «Що мені ваше захоплення!» або «Йдіть до біса!». Ви повелися як справжній джентльмен. А до джентльменів у нашому казино ми ставимося з повагою й завжди, коли фортуна відвертається від них, пропонуємо їм позичку довільної суми без необхідності залишати що-небудь у заставу. Ви не бажаєте взяти таку позичку?
Бреслау,
