Таргани - Ю. Несбе

— У розвідувачі спливло його ім’я, але файл я відкрити не зміг. А годиною пізніше мені подзвонили з Генштабу в Хюсе6ю й поцікавилися, з якою метою я намагаюся відкрити цей файл.

— Ого!

— Мені наказали надати письмовий запит, якщо я хочу одержати відомості про Івара Льокена.

— Забудь про це.

— Уже забув, Харрі. Хай там як, ми цього робити не будемо.

— Ти розмовляв із Хаммерволлом із відділу статевих злочинів?

— Так.

— Що він сказав?

— Що ніякої бази з норвежців-педофілів у Таїланді, зрозуміло, немає.

— Так я й думав. Чортова Інформаційна інспекція!

— Вона тут ні до чого.

— Та невже?

— Кілька років тому ми підготували огляд стану справ, але єдине, що ми можемо, — це стежити за ситуацією. Тому що таких норвежців забагато.

Коли Харрі подзвонив Тоньє Віг і попросив про термінову зустріч, вона наполягла на тому, щоб вони зустрілися за чаєм у Письменницькій вітальні, що в готелі «Орієнтал».

— Усі туди ходять, — сказала вона.

Харрі зрозумів, що під «усіма» вона має на увазі білих людей, заможних і гарно вдягнених.

— Ласкаво просимо до кращого готелю світу, Харрі, — проспівала Тоньє, сидячи в кріслі у вестибюлі.

На ній була синя бавовняна сукня, у руках вона тримала солом’яний капелюшок, і весь її вигляд, так само як і вигляд інших людей у вестибюлі готелю, нагадував про старі добрі колоніальні часи.

Харрі й Тоньє Віг увійшли до Письменницької вітальні, замовили чай і церемонно навзаєм уклонилися іншим білим, які, схоже, вважали, що колір шкіри — це нагода привітатися. Харрі нервово побрязкував порцеляновою чашкою у блюдці.

— Тут не дуже затишно, Харрі? — Тоньє маленькими ковточками пила чай, лукаво поглядаючи на інспектора.

— Намагаюся зрозуміти, навіщо я всміхаюся американцям в одязі для гольфа.

Вона співочо розсміялася:

— Трохи цивілізації не завадить.

— Коли це картаті штанці стали цивілізованим убранням?

— Коли їх надягли цивілізовані люди.

Харрі відзначив про себе, що місто Фредрікстад мало вплинуло на цю юну даму. І згадав Санпхета, старого тайця, котрий переодягнувся у випрасувану сорочку й штани, коли до нього завітали гості, й залишився сидіти на сонці, щоб не бентежити відвідувачів виглядом свого вбогого житла. Це набагато цивілізованіше, ніж те, як поводяться іноземці в Бангкоку.

Харрі запитав, що відомо Тоньє про педофілів.

— Нічого особливого, крім того, що вони юрбою сунуть до Таїланду. Як ти вже знаєш, торік у Паттайї одного норвежця заскочили просто на місці злочину, зі спущеними штанами. А норвезькі газети надрукували чарівне групове фото трьох хлопчиків, які повідомили про нього поліцію. Обличчя педофіла на знімку було затерте, але не обличчя хлопчиків. В англомовному виданні «Паттайя Мейл» зробили навпаки. Крім того, на початку статті згадали його повне ім’я, а потім називали його просто «норвежець». — Тоньє похитала головою.

— Місцеві жителі, які раніше і не чули про Норвегію, раптом довідалися, що столиця цієї країни — Осло, тому що норвезька влада зажадала відправити педофіла в Осло на літаку. Усі тут морочили собі голову, чого це ми так хочемо повернути його додому. У Таїланді його в кожному разі сховали б за ґрати.

— Але якщо тут педофілів чекає суворе покарання, чому ж їх так багато в цій країні?

— Влада дійсно прагне до того, щоб Таїланд покінчив із репутацією ельдорадо для педофілів, адже вона відлякує інших туристів, що приїжджають не за послугами. Але в самій поліції цим розслідуванням великого значення не надають, тому що виникає купа проблем із арештом іноземців. Педофіли приїжджають здебільшого з багатих країн Європи, з Японії й США, і коли раптом щось трапляється, то відразу запускається вся машина: починаються вимоги про видачу, персонал відповідного посольства, залучений до процесу, звинувачують у корупції тощо.

— Виходить, за твоїми словами, що влада працює неузгоджено?

Тоньє раптом просяяла усмішкою, котра, як зрозумів Харрі, призначалася зовсім не для нього, а одному з «усіх», хто пройшов у нього за спиною.

— І так, і ні, — відповіла нарешті вона. — Хтось, навпаки, співпрацює. Наприклад, влада Швеції й Данії домовилася з Таїландом про те, що поліцейські цих країн будуть працювати в Бангкоку й займатися розслідуванням справ, якщо в них замішані шведські або данські педофіли. Крім того, були внесені зміни до законодавства, які дозволяють тепер притягати до відповідальності данських і шведських громадян на батьківщині, якщо вони займалися педофілією у Таїланді.

— А що ж Норвегія?

Тоньє лише знизала плечима:

— У нас немає договору з Таїландом. Я знаю, норвезька поліція виступає за підписання такого документа, але думаю, що норвезька влада просто не уявляє собі масштабів того, що діється в Паттайї й Бангкоку. Ти бачив дітей, які продають жуйку?

Харрі кивнув. Цих дітлахів чимало поблизу стрип-барів у Патпонгу.

— Це так званий таємний знак. Жувальна гумка означає пропозицію секс-послуги.

Харрі з жахом пригадав, як купив блок жуйки «Рігліз» в одного босоногого чорноокого хлопчика і яким той виглядав переляканим, але Харрі вирішив тоді, що це тому, що навколо людський натовп і гомін.

— Чи не могла б ти розповісти мені про Івара Льокена і його захоплення фотографією? Ти бачила його знімки?

— Ні, але я бачила його апарат, виглядає досить переконливо.

Щоки її спалахнули, коли вона зрозуміла, чому Харрі стримав усмішку.

— А що з його поїздками по Індокитаю? Ти впевнена, що він був саме там?

— Але навіщо йому брехати про це?

— Є ідеї?

Вона обхопила себе руками, ніби їй раптом стало холодно.

— Та немає. Як тобі чай?

— Я хочу попросити тебе про одну послугу, Тоньє.

— Яку?

— Запрошення на вечерю.

Вона здивовано звела на нього очі.

— Якщо в тебе знайдеться час, — додав він.

Тоньє Віг трохи почекала, перш ніж прибрати належного виразу обличчя, але зрештою знову лукаво усміхнулася:

— Для тебе, Харрі, час завжди знайдеться. Коли побажаєш.

— Чудово. — Харрі втяг повітря крізь зуби. — Тоді запроси Івара Льокена на вечерю сьогодні, між сьомою й десятою вечора.

Тоньє Віг все-таки вміла носити маску, її обличчя не ворухнулося. Почувши пояснення, вона зрештою погодилася. Харрі ще трохи побрязкав чашкою в блюдечку, а потім сказав, що йому вже час, і квапливо зник.

Розділ 33

Вломитися в будинок може кожний: треба лише встромити ломик у двері, поруч із замком, і налягти всім тілом, поки дверна рама не затріщить. Але вломитися, практично не ламаючи, та ще так, щоб хазяїн потім не здогадався, що в нього побували непрохані гості, — це сьогодні мистецтво. Мистецтво, що ним Сунтгорн, як виявилося, володів досконало.

Івар Льокен мешкав у багатоквартирному будинку по інший бік моста Пхра-Пінклао. Сунтгорн