Таргани - Ю. Несбе
Але Харрі й не думав робити цього.
— Твоя сестра може забезпечити тобі алібі, а ти про неї навіть не згадав?
— Так. А знаєш чому? Тому що її не було вдома. Я просто залишив на її автовідповідачі повідомлення, що дзвонив їй.
— І ти цього не згадав? — знову повторив Харрі.
— Дідько, Харрі, подібні речі забуваєш ще до того, як кладеш слухавку, хіба ні? Хіба ти сам пам’ятаєш усі свої телефонні дзвінки, на які не отримав відповіді?
Харрі був змушений визнати, що Єнс має рацію.
— Ти вже говорив зі своїм адвокатом?
— Ще ні. Я хотів спершу розповісти це тобі.
— Добре, Єнсе. Подзвони зараз адвокатові, а я пошлю кого-небудь до тебе в офіс, щоб перевірити твої слова.
— Подібний запис на плівці є доказом у суді, як тобі відомо. — Голос Єнса зазвучав напружено.
— Припини, не хвилюйся. Тепер вони тебе відпустять.
Брекке гучно зітхнув у слухавку:
— Будь ласка, повтори це ще раз, Харрі.
— Тепер тебе відпустять.
Єнс дивно засміявся.
— У такому випадку я пригощаю, інспекторе.
— Не треба.
— Чому ж?
— Я поліцейський.
— А я на допиті.
— Не треба, Єнсе.
— Як хочеш.
З вулиці почувся шум: може, вибухнула хлопавка або лопнула шина.
— Я подумаю.
Харрі поклав слухавку, увійшов у ванну й подивився на себе в дзеркало. Скільки ж можна бути в тропіках і залишатися таким блідим? Він ніколи особливо не полюбляв засмагати, але раніше засмага приставала до нього ніби швидше. А може, його спосіб життя останній рік вплинув на пігментацію шкіри? Він хлюпнув собі в обличчя холодною водою, згадав про засмаглих п’яниць зі «Шрьодера» і знову втупив погляд на своє відбиття в дзеркалі. Що ж, сонце, принаймні, подарувало його носу багряний алкоголічний колір.
— Знову відбій, — оголосила Ліз. — У Брекке є алібі, а цього Льокена ми вже не враховуємо.
Вона відкинулася на стільці й поглянула на стелю.
— Які будуть пропозиції? Якщо вам нічого повідомити мені на цій ранковій нараді, то можете займатися чим завгодно, але завтра вранці я чекаю від вас результатів.
Усі вийшли, тільки Харрі залишився сидіти.
— Що в тебе? — запитала його Ліз.
— Нічого, — відповів він, затиснувши в куточку рота незапалену сигарету. Начальниця нарешті дозволила палити у своєму кабінеті.
— Я знаю, щось є.
Харрі усміхнувся:
— Я просто хотів переконатися: ти знаєш, що щось є.
Між брів Ліз пролягла сувора зморщечка.
— Розповіси, коли буде що сказати.
Харрі вийняв сигарету з рота й засунув її назад у пачку.
— Звичайно, — сказав він, встаючи, — я так і зроблю.
Розділ 36
Єнс сидів, відкинувшись на спинку стільця, й усміхався; рум’янець грав на його щоках, шию прикрашав метелик. Він нагадував Харрі підлітка на власному дні народження.
— Я навіть радий, що посидів якийсь час за ґратами. Після цього починаєш більше цінувати найпростіші речі. Як, наприклад, пляшку «Дом Периньйон» урожаю 1985 року.
Він покликав офіціанта, який поквапився підійти до їхнього столика, дістав пляшку шампанського із цебра й розлив у келихи.
— Люблю такі речі. Почуваю себе майже надлюдиною. Що скажеш, Харрі?
Харрі доторкнувся до келиха:
— Чудово. Але все-таки це не моє.
— Ми різні люди, Харрі.
І Єнс усміхнувся. Він знову надяг свій костюм. Або схожий, Харрі не міг визначити точно.
— Деяким людям розкіш необхідна, як повітря, — продовжував Єнс. — Дорогий автомобіль, шикарний одяг і прислуга просто потрібні мені для того, щоб я нормально себе почував, щоб я знав, що справді існую. Розумієш?
Харрі похитав головою.
— Ну та годі, — сказав Єнс і підняв келих за ніжку. — Із нас двох я декадент. Довіряй своєму першому враженню, Харрі: я звичайнісінький шмат лайна. І поки для нас, вилупків, є місце в цьому світі, я таким і залишуся. Твоє здоров’я!
Він, смакуючи, потримав шампанське в роті, перш ніж ковтнути. А потім усміхнувся й застогнав від задоволення. Харрі теж усміхнувся й підняв свій келих, але Єнс осудливо подивився на нього.
— Ну як? Почав насолоджуватися життям, Харрі? Тоді не вийде бути суворим до самого себе.
— Іноді виходить.
— Облиш! Усі люди — гедоністи, тільки деякі розуміють це пізніше від інших. У тебе є жінка?
— Немає.
— А чи не час завести когось?
— Може, час. Але не бачу, яке це має відношення до насолоди життям.
— Твоя правда. — І Єнс заглянув у келих. — Я розповідав тобі про свою сестру?
— Про ту, котрій ти дзвонив?
— Так. Вона, до речі, вільна.
Харрі розсміявся:
— Не варто дякувати, Єнсе. Я нічого особливого для тебе не зробив, тільки заарештував.
— Я не жартую. Вона просто гігант. Працює редактором у видавництві, але я вважаю, що робота тільки заважає їй улаштувати своє особисте життя. Крім того, вона відлякує чоловіків: занадто вже сувора, схожа на тебе, справжній кремінь.
Ти й сам, напевно, помітив, що всі норвезькі жінки, обрані «Міс якоюсь там», повторюють в інтерв’ю журналістам, що вони дуже цілеспрямовані? Забагато розвелося цих панянок із характером!
І Єнс замислився.
— Сестриця взяла собі мамине дівоче прізвище, щойно стала повнолітньою.
— Не впевнений, що ми підійдемо одне одному через характер.
— Чого це?
— Просто я боягуз. Тому я шукаю собі скромну, самовіддану жінку, бажано соціального працівника, таку гарну, що ніхто ще не насмілився сказати їй про це.
Єнс зареготав:
— Тоді ти точно можеш одружуватися із моєю сестрою. Байдуже, що вона тобі не подобається: вона так багато працює, що ти майже не будеш бачити її вдома.
— Тоді чому ти подзвонив їй додому, а не на роботу? Адже в цей час у Норвегії була друга година дня.
Єнс похитав головою.
— Нікому не говори про це, але я зовсім не сприймаю цих часових поясів. Не розумію, коли додавати, а коли віднімати години. Це жахливо, батько називає мене маразматиком і вважає, що це в мене від матері.
І відразу поспішив запевнити Харрі, що його сестра не страждає подібними речами, скоріше навіть навпаки.
— Годі тобі, Єнсе, краще розкажи, коли ти сам збираєшся одружитися.
— Фу, не вимовляй цього слова вголос, сама думка про це викликає в мене прискорене серцебиття. Шлюб… — пересмикнув плечима Єнс. — Проблема в тому, що я, з одного боку, не схильний до моногамії, а з іншого боку — романтик. Якби я був одружений, я не зміг би зраджувати,
