Коло смерті - Кріс Тведт

— Можна й так сказати, однак це стосується й інших працедавців. До того ж, рибаків зосталося не так вже й багато. Вам ще покласти на тарілку?

— Ні, дякую, я ситий, — відмовився я і повернувся до Віґдіс Віснер. — Велике спасибі за частування. Було надзвичайно смачно. Чудова відміна від харчування в пансіонаті.

Жінка ледь кивнула мені, приймаючи подяку, але нічого не сказала. Пані Віснер була невеличкою на зріст і худорлявою, з прямою поставою, волосся зачесане назад, туго зчеплене на потилиці, так щоб жодна волосина не вислизнула. За всю вечерю вона не зронила й слова.

— Бачу, ви маєте стільки старих меблів й антикварних речей, — почав я з іншого кінця, сподіваючись спонукати її до розмови, та вона лиш стиснула уста й похитала головою, ніби я сказав щось недоречне.

— Більшість речей перейшло до нас від моїх батьків, — підхопив Рюнар. — Моя мати цікавилася мистецтвом, старовинними меблями та всякою-всячиною. Віґдіс далека від земних радощів.

— Я приберу зі столу, — озвалася господиня і підвелася. Я теж встав, щоб їй допомогти.

— Ні, ні, облиште, Бренне. Віґдіс сама впорається. А ми вип'ємо кави й по келишку коньяку, що скажете?

Ми перейшли до вітальні. Віснер наповнив келихи. З кухні долинало дзюркотання води з крана й брязкіт посуду. На мене зненацька накотилися спомини про мою маму. Пригадую, звуки на кухні ставали голоснішими, коли вона сварилася з батьком, звідти лунав такий брязкіт, ніби мама хотіла весь посуд побити. Ті звуки в моєму дитинстві не віщували нічого доброго. Потім мама покинула нашу родину, і батькові довелося самому мити посуд.

— Даруйте, що ви сказали? Я на хвильку задумався.

— Я питав, як ведеться вашому розслідуванню. Щось знайшли?

— Поки що ні, але я працюю над цим.

— Воно видно, — мовив Рюнар, киваючи на моє підпухле, посиніле око. — Я чув про напад. Мене це не дивує. Знаєте, яке ще значення має «fiskevaer», «рибацьке поселення»?

Я запитально глянув на господаря.

— Існує чимало теорій. «Vaer» може означати «місце риболовлі», але якщо копнути глибше, то праскандинавське його значення — «присяга» або ж «обітниця». Вважають, що в прадавні часи рибалки складали присягу, обіцяючи гуртом обороняти своє поселення від зовнішніх ворогів. Вестьой досі є таким поселенням.

— Розумію. Ви натякаєте, що я тут даремно гаю час, ніхто нічого мені не викаже.

Віснер знову знизав плечима.

— Ну, десь так приблизно. Хіба не видно, що саме Арон скоїв убивство? Його ж засудили.

— Ваша правда, — погодився я. — Так було. Я хочу тільки переконатися, що суд виніс справедливе рішення.

Я підвівся, підійшов до вікна, намагаючись розгледіти море, яке, я знав, простиралося десь там, у темряві, натомість бачив лише власне відображення у шибці.

— Ви казали, що не надто добре знали обох дівчат… — обернувся я до Віснера.

— Так воно й було.

— Справді? Я чув інше… Подейкують, ви мали слабкість до малолітніх дівчаток.

— Про що це ви?

Я мовчав, бо не мав жодного конкретного прикладу, крім чуток. Віснер підвівся з фотеля, став переді мною, ще червоніший на обличчі, ніж перше.

— Злісна брехня!

Моє мовчання лише підхльоснуло його.

— Злісна брехня й нічим не підтверджені плітки! Я ніколи не упадав за малолітніми, ніколи не домагався їх, але змушений жити з цим клеймом ось уже тридцять років. Це той клятий проповідник зводить наклепи.

— Проповідник? Саломонсен? — я отетерів. — Навіщо йому пускати плітки?

— У чоловіка не все гаразд з головою! Він фанатик. До його появи ми були цілком нормальною громадою. А тоді з'явився Крістіан Саломонсен, і раптом замало стало вірити у Всевишнього Отця і ходити на святкові відправи до церкви. Тоді почалися молебні, і плачі, і вергання громовиць, і прощення гріхів. Чоловік в усьому бачить гріхи!

— Я щось не розумію…

— Послухайте, Бренне… У мене працювала молодь, так. Молодим це подобалося, бо мали одну з небагатьох можливостей заробити копійку, а ще тому, що мали в мене свободу. Не раз залишалися після робочого дня, сиділи на причалі вечорами, фліртували, музикували, як це властиво юні. Іноді навіть танцювали. Не буду заперечувати, бувало випивали кілька пляшок пива. Я дивився на це крізь пальці, головне, щоб до бійки не доходило. Господи, хлопцям і дівчатам треба час до часу відчувати себе молодими, подуріти, показитися, і щоб їх постійно не контролювали вчителі чи батьки, чи священики. Якщо хочете, я робив громаді послугу. А тоді з'явився Саломонсен! Він вважав мою рибацьку артіль обителлю гріха. Він провадив регулярну кампанію ненависті проти мене! Неймовірно! А це ж мій острів!

— Про кого ви говорите?

Віснер здригнувся. Ніхто з нас не помітив, як до кімнати ввійшла Віґдіс. Рюнар Віснер мовчав, а вона повторила запитання з такою різкістю у голосі, якої я від неї не сподівався.

— Ми розмовляли про Саломонсена, проповідника з молитовного дому, —