Клуб «100 ключів» - Жорж Сіменон

Чи впізнала вона комісара, адже його фотографії часто з'являлися в газетах? Чи, зустрівши на дорозі по-міському вбраного незнайомця, вирішила, що це і є приїжджий поліцай. Мегре здалося, що коли вони порівнялися, вона трохи була не окликнула його. Він теж завагався: йому хотілося поговорити з нею, але ні час, ні місце для цього не підходили.

Вони лиш мовчки ззирнулися, очі Арлетти були байдужі, погляд сумний і відчужений. Мегре обернувся, коли вона сховалася за кущами, потім рушив далі, на околицю Етрета.

Інспектор Кастен зустрів його біля вітрини з поштовими листівками.

— Я чекав на вас, комісаре. Щойно принесли донесення. Вони у мене в кишені. Хочете поглянути?

— Спочатку я хотів би випити холодного пивця.

— Вона вас нічим не почастувала?

— Вона почастувала мене таким добірним старим кальвадосом, що той тільки викликав спрагу. Хочеться чогось простішого…

Сонце схилялося до обрію величезною червоною кулею, провіщаючи кінець сезону. Ті нечисленні курортники, які ще тут залишилися, ходили вдягнуті у вовняні костюми: вітер прогнав їх з пляжу, і вони неприкаяно сновигали вулицями.

— Щойно приїхала Арлетта, — сказав Мегре, коли вони сіли до круглого столика в кав'ярні на майдані перед мерією.

— Ви бачили її?

— Гадаю, що цього разу вона приїхала поїздом.

— Вона прийшла до матері? Ви розмовляли з нею?

— Ми зустрілися на дорозі метрів за сто від «Халупки».

— Гадаєте, вона заночує там?

— Можливо.

— їв домі більш нікого немає?

— Вночі, крім матері й доньки, там нікого не буде. Це стривожило інспектора.

— Сподіваюся, ви не примусите мене читати всі ці папери? — запитав Мегре, відсовуючи жовтий конверт, набитий документами. — Розкажіть спочатку про склянку. Адже це ви знайшли й запакували її?

— Так, вона стояла на тумбочці в кімнаті покоївки. Я питав у пані Бессон, чи це не та сама склянка, де були ліки. Помилки бути не може, це єдина склянка з кольорового скла, що вціліла від старого сервізу.

— Відбитки пальців?

— Старої пані та Рози.

— А пляшечка?

— Пляшечку зі снотворним я знайшов у ванній кімнаті, в аптечці, на тому самому місці, яке мені вказала Валентіна. На ній лише відбитки пальців старої пані. До речі, ви заходили до її кімнати?

Кастена, так само, як і Мегре, вразила кімната Валентіни. Комісара вона запросила до неї з удаваною простотою. Вона не вимовила жодного слова, та, певна річ, їй було добре відомо, який ефект на сторонніх справляє та кімната.

Весь будиночок було обставлено з добрим смаком і навіть певною вишуканістю, тому так дивно було раптом опинитися в кімнаті відчайдушної кокетки. Стіни були обтягнені кремовим сап'яном, а на величезному ліжку ліниво наїжачився персидський кіт голубуватої масті, який ледь розплющив очі назустріч гостеві.

— Вам не здається, пане комісаре, що така обстановка кумедна для старої жінки?

Коли ж вони пройшли через ванну кімнату, облицьовану жовтими кахлями, вона додала:

— Очевидно, це пояснюється тим, що замолоду в мене не було своєї кімнати, спала я разом із сестрами в мансарді, а вмивалися ми на подвір'ї біля криниці. В Парижі на авеню Ієни Фернан звелів облицювати мою ванну кімнату рожевим мармуром, всі аксесуари були із срібла, а до ванни-басейну вели три сходинки.

Розина кімната була порожня, но ній гуляв протяг, надуваючи тюлеві завіси, що нагадували спідниці з криноліном. Натертий воском паркет, квітчасті шпалери на стінах…

— Що каже судовий лікар?

— Отруєння безперечне. Велика доза миш'яку. Снотворне не мав ніякого стосунку до служниці. У висновках сказано також, що рідина повинна була мати виразний гіркий присмак.

— Валентіна теж казала про це.

— І все-таки Роза випила. Погляньте на того пана, що підходить до крамниці канцтоварів по той бік вулиці. Це Тео Бессон.

Тео виявився високим кощавим добродієм років п'ятдесяти, з різкими й правильними рисами обличчя. На ньому був костюм з шотландського букле іржавого кольору, що робило його схожим на англійця. Непокрита голова, обрідкувате сиве волосся.

Він теж завважив двох чоловіків. З інспектором він уже був знайомий і напевне впізнав комісара Мегре. Як і Арлетта, він завагався, та потім ледь уклонився і зник у крамничці.

— Ви його допитували?

— Мимохідь. Запитав, чи не хотів би він щось повідомити мені і скільки наміряється пробути в Етрета. Він відказав, що лишатиметься в місті до закриття готелю, тобто до п'ятнадцятого вересня.

— Як він проводить час?

— Багато ходить берегом моря. Ходить сам, зосереджено переставляючи ноги, як немолоді вже люди, що хочуть зберегти гарну поставу. Близько одинадцятої ранку йде купатися, а решту часу проводить у барі, казино чи в кав'ярні.

— Він багато п'є?..

— З добрий десяток скляночок віскі на день, але п'яний начебто не буває. Прочитує п'ять-шість газет. Зрідка грає в казино, але ніколи не сідає до столу.

— Про нього більш нічого невідомо?

— Нічого, що могло б хоч трохи нас цікавити.

— Тео Бессон не зустрічався з мачухою після неділі?

— Наскільки я знаю, ні.

— З ким же він бачився? Розкажіть мені, що відбувалося в понеділок. Я приблизно знаю, як розвивалися події в неділю, а от понеділок уявляю собі погано.

Він знав, як Валентіна провела вівторок. Вона сама розповіла йому про це: ще вдосвіта залишила