Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура
- І про відсутнього Кулька теж?
- По нього - в першу чергу. Мене лише одне цікавить: де це він примудрився так гарно заховатися, що на нього й досі ніхто не наступив?
Наступного дня з села зникли всі журналісти. Ще вчора до пізньої ночі тинялися за звичкою вулицями, скрізь заглядали, клацали своїми фотоапаратами та наводили на все телекамери, перекрикували, сидячи в генделику, навіть наших сільських цапів і собак - а тут раптом тиша! Благодать! Самі лише агітатори з наглядністю під пахвою туди-сюди бігають. Ну, та ми до них уже звикли.
- А куди це ваша Каїнова печать поділася? - поцікавилася я у вусатого “правого”, котрий якраз минав наші ворота. Він зупинився, посміхнувся і не без задоволення пояснив:
- Серед ночі рвонули на Трускавець. Хтось стукнув, що „дорогая пропажа” начебто підліковує страчене тут здоров’я в колишньому цекістському санаторії. Під чужим прізвищем, що характерно.
- А під яким саме - невідомо?
- Відомо. Кацнельбоген.
- Ну дуже поширена фамілія, - погодилася я. І повернулася до господи.
Тільки-но тісто поставила, як Петя Гітлер припхався. Серйозний такий, що навіть ноги витер.
- Маріє, кличте вашого родича, хай веде до агітаторів.
- Що таке? Вибачатися надумав за агітацію в сортирі?
- То нехай вони тепер переді мною вибачаються! Бо я їм їхнього Кулька найшов!
- Петю, я за жарти не платитиму.
- Маріє, які жарти? А потім - мені грошей не тра! Навіть від отих… Я теж свою гордість маю. Хватить з мене, що вибачаться. Ну, може ще пару пляшок дадуть… Але виключно як ту, як її? Аморальну компенсацію.
- Оце точно, що аморальну. Що ти там уже вигадав?
- Я ж кажу - знайшов Кулька. Живого!
- І де ж він?
- По селу ходить, тільки ви такі всі забацані, що нічого не помічаєте. А Петя хоч і Гітлер, і алконавт, а глаз у нього - як алмаз!
- Петро, не тягни! Хто по селу ходить?
- Кульок! Тільки він зараз не Кульок, а цей, як його? Ну, китайчук такий бородатий. Загримувався!
- Це ти соціолога маєш на увазі? Котрого з Росії виписали?
- Ніхто його нізвідки не виписував. Це Кульок причепив собі бороду, перейшов на москальську мову і всім нам у кишені дулі дає. А ми бігаємо, шукаємо: пропав, пропав!
Я замислилася. Справді, якби до Кулькових вусів та причепити руденьку борідку - викапаний племінник Мао Цзедуна. З боку матері. Але нащо агітаторам такий маскарад?
- Петю, є надійний спосіб перевірити, чи ти “бре…”, чи ти “не бре…”. Смиконути отого соціолога за бороду. Тільки сильніше, бо зараз, кажуть, такий клей є, що й спиртом не розмочиш.
Як я й передбачала, Петя Гітлер з усією своєю безпосередністю підскочив і вже намірився бігти. Але я встигла схопити його за брудну кацавейку:
- Стій! Перш, ніж тобі п’ятнадцять діб дадуть за хуліганство, скажи мені: ти щось бачив, чи краще - чув?
- Та так, дурня повна. Прапорщик оце тільки-но в генделик зазирав. Там той сидів, що мене вигнав. А прапорщик йому й кричить з порога: а де цей ваш вусатенький? Він мені коньяк обіцяв, то хай готує.
- А за що обіцяв, не сказав?
- Та ні, бо отой, старший, одразу підскочив, прапорщика за плече, цитькнув на нього і потяг кудись до “піонерського табору”. А мені після отого шкандалю якось слідом іти не випадало. Ну, мало що він кому обіцяв? Робота ж у них така - обіцяти.
- Це все?
- Ну, хіба що… Хочете посміятися? Йду повз Малі Пеньки, де лісочок, чую: Ганька Маньку сварить. Камбала ти, кричить, кислоока, шпійонка аргентинська!
- Та, то хіба новина! Вони ж кожного дня сваряться.
- А новина в тому, що Ганька кричить, а Манька їй не відповідає. Коли це таке було?
- Маєш рацію. І що?
- Я ближче підійшов. Роздивився. Виявляється, то Ганька чиюсь корову лає, що від стада відбилася і на їхній город припхалася.
- Ну так, корова їй не відповість.
- Корова то так. Але ж якщо Ганька вдома, то й Манька мусить, вони ж - нерозлийвода. Особливо, після того, як кіоск з їхніми “Снікерсами” прикрили. От куди Манька поділася?
- Ну, як мені ще й Маньку шукати, то у мене тісто перекисне. Йди, Петю, не мороч голову.
- То я пішов!
Він пішов, а Павло зайшов. Сміється:
- Ти мені можеш пояснити, що діється?
- А що?
- Та вчора - забув тобі розказати. Поки ви там з Галею у генделику сиділи…
- По ділу сиділи!…
- Так я ж і кажу, поки ви там з Галею ділом займалися, заходила Манька.
- А Петя Гітлер каже - десь щезла…
- Яке там щезла, влетіла на кухню, і до мене:
