Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура

Коли двері будочки нарешті розчинилися, з’ясувалося, що нічого нікому пояснювати не треба. Бо всі побачили, що нужник зсередини весь обклеєний портретами кандидата від “центристів”, прикрашеними на додачу його передвиборним гаслом: “Я завжди з вами!”

- Це хто ж таке зробив?

- Як то хто? Ми наймали Петра, котрого Гітлером дражнять.

- А, ну то подати сюди того Гітлера!

- А що таке? - виправдовувався Петя, доки його тягли, щоб поставити перед ясні очі старшого “центристів”. - Туди всі ходять! І де ж іще таку пресу читати, як не в нужнику?

З’ясувалося, що решта великоколодівських сортирів теж розцяцьковані цією наочною агітацією.

Але останню баночку на дьоготь за традицією підкинув конкурент з “правих”:

- Я би, колеги, на вашому місці, поцікавився, хто з ваших розповів Петі Гітлеру про юдейське коріння оцього, котрий на портреті?

Колеги жахнулися:

- Ви вважаєте?

- Переконаний. Ви про магію імені коли-небудь читали?… Так ото ж. Раз він Гітлер, то де йому ще чіпляти портрет замаскованого єврея?

- Щось ви наплутали з вашою магією. В сортирі мочать терористів. Та й то не у нас, а в Росії.

“Правий” замислився. А потім радісно вигукнув:

- Геніально! Невеличкий наліт невідомих терористів на мирне сільське населення з наступною ліквідацією їх силами прихильників нашої партії!

- Тіпун вам на язик, колего!

- А що? Щоправда, при цьому доведеться замочити пару агітаторів, для вірогідності.

- От з вас і почнемо!

- Допилися! - констатував з-за шинквасу Зять.

Не встигла я вранці свиней погодувати, як на порозі нашої ферми вродився Петя Гітлер, ще жалюгідніший, аніж завжди. Воно й зрозуміло - з однієї команди поперли за оту історію з обклеєними нужниками, в інші не беруть, бо спаскудив репутацію, а до виборів, щоби продати бюлетень і нарешті випити, ще далеко. Довелося, як казали у нас у школі на зборах, знову йти “дорогою слави батьків”, себто, жебрати на пляшку. Проте, Петя Гітлер не був би Гітлером, якби з’явився до мене з криком: Маріє, труби горять, рятуй! Ні, він почав здалеку:

- От шкода, Маріє, що серед наших кандидатів немає жодного злодюги.

- Тю на тебе! Досить з нас тих, що вже маємо.

- Не кажіть! Із них не тільки вред, а й польза буває. Для трудящих. От у дев’яносто четвертому, правда, не у нас, а в тому окрузі, що за Чорним лісом, прибився один такий, досі люди згадують. Він там у себе в Києві обікрав на трастах… вважайте усіх! Од бомжів до міністрів. А головне - люди йому самі гроші несли, в черзі давилися, благали, щоб узяв. Що то столиця! Культура! А у нас? Тьху! Помирати будеш - гривню не дадуть.

- Не плюйся, тут тобі свинарник, а не твоя хата. Зараз у мене все язиком вилижеш. А гривню я дам…

- Марія, ну яка ж ви свята женщина!

- Але тільки як помреш - на віночок. Раніше - зась! Живи довго, Петю.

Петро посопів-посопів і знову мені казочку про білого бичка завів:

- Ну, словом, накрав цей кандидат стільки, що зосталося йому - або на нари, або у Верховну Раду.

- А чого це він у нашу глушину приперся? Висувався б у Києві, там же його знають.

- То ж то й є, що знають. На всіх кутках чекали - з собаками. Бо в конторі сама тільки поламана табуретка залишилася. Все вивіз і продав. А у нас в області якраз радіо замовкло, пошта газети розвозити перестала, а по телику було саме кіно про вашу тезку. Ой, вибачаюся - там “просто Марія”, а ви у нас - не просто…

- Не підлизуйся.

- Так ото ж - приїхав цей до них - і весь округ цілий місяць не просихав. Я так думаю, що той злодій на пропой не тільки все крадене пустив, а й свого добавив. Дуже вже йому припекло з отою недоторканністю.

- Ой, Петю, не буде баба дівкою.

- Точно! Особливо, після п’яти абортів.

- Спеціаліст, не відволікайся! Що з твоїм злодієм далі було? Купив мандата?

- Не вийшло. Інший обскакав. Заплатив за колгоспи всі борги і всю яловичину з морозильників по базарній ціні скупив. Либонь, більше накрав. А у цього грошей тільки й лишилося, що на зарубіжний паспорт, на якісь острови посеред океану. Хоча, кажуть, він тепер там у них - в їхній верховній раді. Значить, не все пропив, щось і в заначці лишилося. То як, Маріє, щодо гуманітарної допомоги?

- А це не до мене. Це до Васі Дизеля йди, свого кореша колишнього. Нагадай йому, як ви у п’ятому класі до туалету для дівчаток “жабку” вкинули, щоб нас налякати, а звідти завучка вискочила зі спущеними рейтузами і вас аж до лісу гнала. Мо’, Василь сльозу зронить від спогадів про щасливе дитинство. І щось та й дасть.

- Ага, дасть. Дожене і ще раз дасть, а за рогом добавить. Скурвився кореш! Капіталістом став, чортів експлуататор!

- Петю, а ти його “Капіталом” Маркса, як ти кажеш, з-за рогу!…

Коли Петя Гітлер