Сицилієць - Маріо Пьюзо

Він розсміявся, щоб показати, що то був жарт, тоді обдарував дівчину своєю найчарівнішою усмішкою й заговорив найлагіднішим своїм тоном:

— Ти найкрасивіша з усіх дівчат, яких я бачив на Сицилії, — мовив юнак. — Я мусив до тебе заговорити.

Він водночас і приваблював, і жахав покоївку. Дівчина помітила небезпечний ніж, що звисав у нього з пояса, те, як він тримався — наче й сам був герцогом. Це її зацікавило. Вона сказала, що звати її Ґрацієллою.

Коли робочий день скінчився, Пішотта зухвало постукав на замкову кухню з чорного входу й спитав Ґрацієллу. Літня жінка, яка йому відчинила, послухала, а тоді грубо відповіла, що слугам не дозволено приймати відвідувачів, і грюкнула дверима в нього перед носом.

Наступного дня Пішотта знову взяв у Ґрацієлли тацю й прошепотів, що хоче зустрітися з нею після роботи. Погладивши її руку, він вдягнув їй на зап’ясток тоненький золотий браслет. Дівчина пообіцяла, що, як стане темно, вислизне з дому й зустрінеться з ним у порожньому винограднику.

Тієї ночі Аспану Пішотта вбрався в особливу шовкову сорочку, яку йому пошили в Палермо. Він чекав на неї в долині поміж двох гір винограду. Коли підійшла Ґрацієлла, він обняв її, а коли вона підняла до Пішотти обличчя, чекаючи поцілунку, він притиснув свої вуста до її вуст і водночас запустив руку між її ніг. Дівчина спробувала викрутитися, але він міцно тримав її. Поцілунок став глибшим, він задер її вовняну спідницю й з подивом побачив шовкову білизну. Певно, позичила її в герцогині — смілива штучка, злодійкувата.

Пішотта поклав покоївку на ковдру, розстелену на землі, ліг разом із нею. Вона пристрасно цілувала його, крізь шовкові трусики він відчував її відповідь. Одним швидким рухом зняв їх, торкнувся рукою теплої мокрої плоті. Дівчина, не зупиняючи поцілунку, розстібнула пояс на його штанях, він стягнув їх до щиколоток. Накотився на неї, прибрав руку й одним поштовхом увійшов усередину. Ґрацієлла коротко застогнала й подалася вгору з дивовижною силою, Аспану Пішотта відчув, як здіймається й падає, здіймається й падає, аж раптом Ґрацієлла коротенько верескнула й завмерла. «Дідько, — подумав Пішотта, — надто скоро». Але й так годилося. Його головною метою була інформація, задоволення може зачекати.

Вони обійнялися й загорнулися в ковдру. Пішотта розповів дівчині, що працює, щоб заробити на вступ до Палермського університету, бо його родина хоче, щоб він став юристом: хотів, щоб вона вважала його гідною здобиччю. Тоді почав розпитувати Ґрацієллу про її життя: чи подобається їй робота, що за люди інші слуги. Так поступово й перевів розмову на її господиню, герцогиню.

Дівчина повернула руку Аспану між своїх ніг, а тоді розповіла, яка герцогиня красуня у своєму вишуканому вбранні та коштовностях, як вона любить її, Ґрацієллу, і дозволяє їй носити сукні, що вийшли з моди і які герцогиня сама більше не вдягає.

— Я б хотів побачити тебе в розкошах твоєї хазяйки. Вона дозволяє тобі приміряти свої коштовності?

— Ну, у святвечір вона завжди дозволяє мені вдягнути своє намисто.

Тож, як Ґільяно й думав, у святкову пору коштовності мають бути в маєтку. Пішотті лишилося дізнатися ще одну річ, але Ґрацієлла раптом осідлала його, намагаючись не скинути ковдру з плечей. Аспану був збуджений, ковдра злетіла геть, спідниця задерлася Ґрацієллі на голову, і сила їхніх поштовхів загнала їх аж у стіну винограду. Коли вони закінчили, потомившись, їх вкривав липкий сік ягід та тіл одне одного.

— На свіжому повітрі добре, — сказав Аспану, — але коли я зможу прийти до будинку й кохатися з тобою як належить?

— Поки герцог тут, не можна. Коли він їздить до Палермо, тут стає вільніше. Наступного місяця від їде на кілька тижнів, саме перед Різдвом.

Аспану всміхнувся. Тепер, коли він мав усю необхідну інформацію, можна було повністю зосередитися на нагальній справі. Він навалився на Ґрацієллу, знову притиснув її до ковдри й кохався так люто, що дівчина була безпорадна від насолоди й трохи налякана. Саме достатньо, щоб упродовж місяця вона хотіла його все більше.

За п’ять днів до Різдва Ґільяно, Пассатемпо, Пішотта та Терранова під’їхали до маєтку Алькамо в критому фургоні, запряженому мулами. Вони були одягнуті в мисливське вбрання заможних селян-землевласників, придбане в Палермо на те, що лишилося від нальоту на вантажівки: вельветові штани, червоні шерстяні сорочки, важкі мисливські куртки, у яких були сховані коробки з кулями. Двоє охоронців стали в них на дорозі. То було серед білого дня, тож вони не надто пильнували й тримали зброю на плечах.

Ґільяно бадьоро рушив до них. Зі зброї він мав самий лише пістолет, схований за грубою курткою візника. Він широко всміхнувся й сказав:

— Панове, мене звати Ґільяно, я приїхав побажати вашій чарівній герцогині хорошого Різдва й попросити в неї милостині для бідних.

Охоронці завмерли від здивування, почувши ім’я Ґільяно, тоді взялися до зброї. Але Пассатемпо та Терранова вже цілилися в них з автоматичних пістолетів. Пішотта забрав в охоронців зброю й вкинув її до фургона. Його ватажки залишилися з охоронцями перед воротами.

Перед маєтком був величезний вимощений камінням двір. В одному його кутку навколо старої служниці із зерном метушилася зграйка курей. У садку за маєтком під наглядом гувернанток у чорних бавовняних сукнях бавилося четверо дітей герцогині. Ґільяно рушив доріжкою до будинку, Пішотта тримався трохи позаду. Отримана ним інформація виявилася правдивою: більше охоронців у маєтку не було. На великому шматку землі за садком були оливковий гай та город, де гарували шестеро робітників. Турі подзвонив у дзвінок і штовхнув двері саме тоді, як покоївка відчиняла їх. Ґрацієлла, налякана появою Пішотти з головного входу, відступила назад.

— Не