Сицилієць - Маріо Пьюзо

— Ані руш, — сказав він, — або я зголю твої розкішні вуса свинцем.

Ґільяно перевів лупару на трьох переляканих охоронців.

— Не випускайте глеки з рук, — сказав він, — і йдіть до будинку.

Озброєний охоронець, обіймаючи глека, впустив гвинтівку на землю. Пішотта підібрав її. У приміщенні Ґільяно взяв до рук табличку з іменем, помилувався нею.

— Капрале Каніо Сільвестро. Ваші ключі, будь ласка. Усі.

Рука капрала лежала на пістолеті, він пильно дивився на Ґільяно. Пішотта збив цю руку й дістав зброю. Капрал розвернувся й зміряв його холодним оцінним поглядом. Аспану посміхнувся:

— Перепрошую.

Капрал повернувся до Ґільяно.

— Хлопчику, тікай звідси й іди в актори, у тебе добре виходить. Закінчуй із цим: утекти тобі не вдасться. Марешалло та його люди повернуться ще до сутінок, полюватимуть на вас і вистежать хоч на краю світу. Подумай, мій юний друже, що значить бути вигнанцем, коли за твою голову призначено ціну. Я сам полюватиму на тебе, я облич не забуваю. Дізнаюся твоє ім’я й навіть із пекла дістану.

Ґільяно всміхнувся йому. З якоїсь причини цей чоловік йому подобався.

— Якщо ви хочете знати моє ім’я, — мовив він, — то чому просто не спитаєте?

Капрал зневажливо глянув на нього.

— І ти, як ідіот, мені скажеш?

— Я ніколи не брешу, — відповів юнак. — Мене звати Ґільяно.

Рука капрала смикнулася до боку, туди, звідки Пішотта вже забрав пістолета. За цей інстинктивний рух чоловік сподобався Ґільяно ще більше. Він був мужній і мав відчуття обов’язку. Інші охоронці були налякані. То був Сальваторе Ґільяно, який уже вбив трьох їхніх товаришів. Не було жодної причини думати, що їх він лишить живими.

Капрал вивчав обличчя Ґільяно, запам’ятовуючи його, тоді повільно й обережно взяв у шухляді столу велику низку ключів. Він зробив це, бо Турі притиснув дуло дробовика до його спини. Забрав ключі, кинув Пішотті.

— Звільни бранців, — сказав він.

У тюремному крилі адміністративної будівлі, у великій, повній кліток зоні, сиділи десятеро жителів Монтелепре, яких заарештували в ніч утечі Ґільяно. В окремих невеликих камерах сиділи двоє відомих місцевих бандитів — Пассатемпо й Терранова. Пішотта відчинив їхні камери, і вони радісно пішли за ним до іншої кімнати.

Заарештовані мешканці Монтелепре — усі — сусіди Ґільяно — вийшли до великої кімнати й скупчилися навколо Турі, щоб із вдячністю обійняти його. Він це дозволив, хоч і не припиняв пильнувати, не зводячи очей із полонених карабінерів. Сусідів дуже потішив його вчинок: він принизив ненависну поліцію, він їхній захисник. Вони розповіли Турі, що маресьяло наказав застосувати до них bastinado, але капрал зупинив його самою силою характеру й аргументом: від цього буде стільки збитків, що це може зашкодити безпеці в бараках. Натомість наступного ранку їх мали відвезти до Палермо, де вони мусили постати перед магістратом для допиту.

Ґільяно опустив лупару до підлоги, боячись, що випадковий постріл може влучити в людей, які зібралися навколо нього. Вони всі були старші, знайомі йому з дитинства. Він говорив до них обачно, як і завжди.

— Ви вільні приєднатися до мене в горах, — сказав він. — Чи можете поїхати до родичів в інші райони Сицилії, аж поки влада не отямиться.

Він чекав, але всі мовчали. Двоє бандитів, Пассатемпо та Терранова, стояли осторонь, насторожені, наче скручені пружини. Пассатемпо був невисокий, кремезний і потворний чоловік з огидним обличчям, укритим слідами перетерпленої в дитинстві віспи, з повними, безформними вустами. Селяни кликали його Звіром. Терранова був дрібний, подібний до тхора. Утім дрібні риси його обличчя були приємні, а вуста складались у природну усмішку. Пассатемпо був типовий жадібний сицилійський бандит, що просто крав худобу й убивав за гроші. Терранова ж — працьовитий фермер, якому довелося переступити закон, коли два збирачі податків прийшли забрати його призову свиню. Він убив їх обох, зарізав свиню, щоб його родина могла якось протриматись, і втік у гори. Ці двоє об’єдналися, але їх зрадили й схопили, коли вони ховалися на порожньому складі серед пшеничних полів Корлеоне.

Ґільяно сказав їм:

— Ви двоє не маєте вибору. Ми підемо в гори разом, і тоді, як захочете, можете лишитися під моїм командуванням або ж відокремитися. Але нині мені потрібна ваша допомога, і ви винні мені невелику послугу.

Він усміхнувся їм, пом’якшуючи вимогу виконати його накази.

Перш ніж бандити мали змогу відповісти, капрал карабінерів учинив безумство, можливо, викликане зраненою сицилійською гордістю, можливо, вродженою звірячою жорстокістю, а може, просто люттю від того, що бандити під його наглядом збиралися втекти. Він стояв за кілька кроків від Ґільяно й навдивовижу швидко метнувся вперед.

Одночасно з цим він дістав маленький пістолет, схований під сорочкою. Ґільяно перекинув лупару, готуючи до бою, але було надто пізно. Капрал підняв пістолета за два фути від його голови. Куля мала б влучити точно в обличчя Ґільяно.

Усі шоковано завмерли. Ґільяно бачив пістолета, націленого йому в голову. Розлючене червоне обличчя капрала за ним смикало м’язами, наче зміїне тіло, але здавалося, що пістолет рухається дуже повільно. Це було наче провалюватись у жахливий сон, падати довіку, знаючи, що це всього лише сон і йому ніколи не сягнути дна. За мить до того, як капрал натиснув на спусковий гачок, Ґільяно відчув всеохопний спокій, позбавлений страху. Він навіть не кліпнув, коли капрал спустив курок, а, навпаки, подався вперед.