Сицилієць - Маріо Пьюзо

Водій першої вантажівки загудів клаксоном і повільно рушив уперед так, що автомобіль штовхнув найближчого візка. Чоловік на ньому розвернувся й подивився на нього з такою злістю, що той негайно зупинив вантажівку й став терпляче чекати. Він знав, що ці візники, попри свою скромну професію, були люди горді й палкі: їхня перевага над моторизованим транспортом на дорозі була питанням честі, вони легко могли зарізати його й рушити далі, весело наспівуючи собі під ніс.

Інші дві вантажівки зупинилися. Водії вийшли. Один із них був зі сходу Сицилії, другий — чужоземець, тобто з Рима. Римлянин рушив до візків, розстібаючи свою куртку й розлючено горлаючи, щоб вони забрали з дороги своїх клятих мулів та сортири на колесах. Одну руку він із куртки не вийняв.

Ґільяно зістрибнув із візка. Він не взяв лупару й не переймався тим, щоб дістати пістолета з-за пояса, а дав сигнал своїм людям, які чекали в підліску й за знаком вибігли на дорогу зі зброєю напоготові. Терранова відколовся, підійшов до останньої вантажівки, щоб вона нікуди не поділася. Пішотта підскочив з узбіччя до розлюченого римлянина.

Тим часом Пассатемпо, який збуджувався швидше за інших, висмикнув водія першої вантажівки з кабіни й кинув його на дорогу, до ніг Ґільяно. Той простягнув руку й допоміг йому встати. Пішотта тоді вже пригнав водія останньої до інших двох. Римлянин забрав із кишені порожню руку, гнів зник з його обличчя. Ґільяно щиро всміхнувся й сказав:

— Вам трьом сьогодні пощастило. Не доведеться їхати в далеку дорогу до Палермо. Мої візники розвантажать ваші автомобілі й роздадуть їжу нужденним цього району, звісно ж, під моїм наглядом. Дозвольте представитися. Я Ґільяно.

Троє водіїв одразу ж стали чемно вибачатися. Вони нікуди не поспішають, абсолютно нікуди. Насправді їм саме час пообідати. Вантажівки в них зручні, погода не надто спекотна. Це й справді везіння, чудова нагода.

Ґільяно побачив їхній страх.

— Не бійтеся, — сказав він. — Я не вбиваю тих, хто в поті лиця свого заробляє собі на хліб. Ви пообідаєте разом зі мною, поки мої люди займатимуться справами, а тоді повернетеся додому, до своїх дружин та дітей, і розповісте їм про те, як вам пощастило. Коли вас допитуватиме поліція, розповідайте якомога менше — і заслужите мою вдячність.

Він замовк. Було важливо, щоб ці люди не відчували ані сорому, ані ненависті. Було важливо, щоб розійшлася звістка про те, як добре він з ними повівся. Бо потім будуть інші.

Водії дозволили відвести себе край дороги в затінок від великої брили. Добровільно віддали Ґільяно свої пістолети без обшуку й сиділи, немов янголятка, поки візники розвантажували їхні автівки. Коли закінчили, одна вантажівка залишилася повною: її вміст уже нікуди не входив. Ґільяно посадив туди разом із водієм Пішотту та Пассатемпо й наказав їм відвезти продукти тим, хто працює на фермах біля Монтелепре. Сам Ґільяно з Террановою наглядатимуть за розподілом їжі в районі Кастельветрано та в містечку Партініко. Вони зустрінуться після цього в печері на вершині Монте-д’Оро.

Одним цим вчинком Ґільяно став на шлях до того, щоб дістати підтримку всіх селян. Який іще бандит віддавав усе награбоване бідним? Наступного дня в газетах по всій Сицилії з’явилися історії про нового Робіна Гуда. Тільки Пассатемпо бурчав, що вони весь день працювали ні за що. Пішотта з Террановою розуміли, що так їхня банда здобула тисячі прихильників проти Рима.

Однак вони не знали, що ці продукти призначалися для складу дона Кроче.

Усього за місяць Ґільяно вже мав інформаторів усюди. Вони доповідали йому, хто з багатих торгівців роз’їжджає з грошима, отриманими з чорного ринку, розповідали про звички знаті й тих небагатьох нечестивців, які пліткують із високопоставленими поліцаями. Так до Ґільяно дійшли чутки про коштовності, якими іноді вихвалялася герцогиня Алькамо. Казали, що більшу частину року вони зберігаються в сховищі в банку Палермо, але іноді вона дістає їх, щоб убратися до вечірки. Ґільяно відправив Аспану Пішотту до маєтку Алькамо, щоб дізнатися більше про те, у чому він чув шанс на приз.

Маєток герцога та герцогині Алькамо стояв, обнесений високими стінами, захищений озброєними охоронцями, за двадцять миль на південний захід від Монтелепре. Герцог також платив «ренту» «друзям друзів»: це гарантувало, що його худобу не вкрадуть, дім не пограбують і жодного члена родини не викрадуть. У звичайні часи зі звичайними злочинцями це дало б йому більшу безпеку, аніж Папі у Ватикані.

На початку листопада у великих маєтках Сицилії збирають виноград, і для цього наймають робітників по сусідніх селах. Пішотта вийшов на міську площу й найнявся до маєтку герцога Алькамо. Перший день він тяжко працював, заповнюючи кошики гронами пурпурових ягід. На винограднику гарувало більш ніж сотня людей: чоловіки, жінки та малі діти, які за роботою співали. Опівдні їм накрили великий обід.

Пішотта сидів сам, спостерігаючи за іншими. Він помітив молоду жінку, що несла від замку до столів тацю з хлібом. Вона була приваблива, але бліда — вочевидь, їй нечасто доводилося працювати на сонці. І вбрана була краще за інших жінок. Але найбільше Пішотту вразила зневажлива пиха на її обличчі й те, як вона уникала всіх інших робітників. Він дізнався, що ця дівчина — особиста покоївка герцогині.

Пішотта відразу ж зрозумів, що вона якнайкраще підходить для його задуму. Ґільяно, добре знаючи свого друга, суворо наказав йому не осоромити жодної місцевої дівчини в процесі здобування інформації, однак Пішотта вважав Турі надто романтичним і надто невинним для цього світу. Приз був надто спокусливий, та й дівчина — надто гарна.

Коли вона знову винесла хліб, він забрав у неї тацю і поніс сам. Дівчина злякалася, і коли він спитав, як її звати, відмовилася відповідати.

Пішотта опустив тацю на стіл, схопив покоївку за руку й жорстко посміхнувся.

—