Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура
- І що, допомогло?
- ЦеВеКа не зареєстрував. Консервативний народ, ніякого польоту фантазії. А з оцим вашим, котрий зник, я вам скажу, непогано придумано.
- Тю на вас! - обурилась я. - може, людини вже на світі немає, а ви: непогано придумано.
- Та живий він, куди дінеться! Пом’яніть моє слово: це його свої ж десь прикопали… тьху, в переносному розумінні слова, в переносному! А потім, коли всі вже втомляться шукати, він з’явиться в самих лише порваних трусах і галстуку і розповість казочку, що його викрали конкуренти і весь час тримали без води та їжі у підвалі дачі їхнього лідера. І то не важливо, що у лідера немає не тільки підвалу на дачі, а й власної дачі. І взагалі, він навіть не у приватизованій квартирі живе, а в казенній. Від Верховної Ради. Все одно, хтось та й повірить. І не проголосує.
- Вас послухати, так для українців найголовніше в житті не сіяти, не орати, а - проголосувати.
- А як же інакше?!
Той день надовго нам запам’ятався. Вночі не спали, в обід гасили міжетнічний конфлікт, а надвечір…
Тільки сіли до столу, а з вулиці - крик, вереск, гармидер, як у курнику, коли туди тхір залізе.
Павло подивився у вікно і сказав:
- О, „праві” свого б’ють!
Я й собі зиркнула через чоловікове плече:
- Де? А-а-а… Ти, дорогий мій, відстав від життя. Цей з учорашнього дня вже не „правий”, а навпаки. Казали бабці на лавці, а їм - Софа, а тій Галя переповідала, що чув її Джигіт… А він що тут робить?
Так, нічого схожого в жодному мексиканському серіалі не побачиш! Цілий натовп суне до Шерифової хатки, агітатори аж четверо тримають за руки свого конкурента, решта кулаками розмахують, щоправда, ще не б’ють, а тільки галасують. А попереду йде Зять із полумиском і раз-по-раз тиче тим, що у полумиску, затриманому під носа.
- Кидай усе, Павле, і бігом до Шерифа! Бо чого доброго, і його поб’ють за компанію.
Встигли! Вскочили до братового кабінету з чорного ходу за мить до того, як розлючений натовп увірвався з головного.
- Арештовуй його! - проголосив Зять із порога. - Він убивця! Він не просто убивця - він маніяк!
Народ за спиною Зятя зашумів, підтакуючи. Схоже було на те, що справа серйозна, ще трохи - і самосуд учинять.
Шериф почекав, коли всі стихнуть, а тоді спитав:
- Докази?
- Ось вони, докази! - грюкнув по столу полумиском Зять. - Ти бачиш, що це?
- Схоже на плов…
- Схоже? Це був найкращий плов, який тільки готують на Кавказі! Спеціально баранину замовив, розумієш? Я того баранчика цілим на рожні засмажив, так? Я його потім на шматочки порізав, так?
- Ну, так…
- Я дно в казані виклав тоненькими шматочками картопельки, так? Я полив його топленим коров’ячим маслом, так?
- Джигіте, садюга, коротше! У мене вже слинка котиться! Ми ж через вас не довечеряли.
- Я садюга? Я над цим пловом, як над дитиною рідною дрижав! Я виклав на картоплю приварений рис, потім м’ясо, потім знову рис, так? А потім іще маслечка, маслечка…
- У-у-у… а моркви?
- Морква - то в узбецькому плові, у грузинський її не кладуть, то й я не клав. Зате потім кришкою накрив, вологим рушничком затулив і тримав сорок хвилин на слабенькому вогнику.
- Джигіте…
- Все було просто прекрасно… А він його вбив!
- Кого?
- Плов! Я сам бачив: він туди щось підсипав! Цілий казан плову загинув!
Люди зашуміли:
- Це він усіх потруїти хотів! В капезе його!…
- Я не хотів… - лепетав затриманий. Але його ніхто не чув.
- Убивця! Убивця! Тримайте його, я йому зараз!…
- Цить! - гарикнув Шериф. - Ми що з вами - на Дикому Заході? Ану, кажіть по порядку.
А по порядку з’ясувалося ось що. Коли Зять чаклував над своїм найкращим на Кавказі пловом, до нього на кухню бочком-бочком протиснувся оцей самий „маніяк”. І почав заговорювати зуби.
Наївний! Ревнивому Зятеві чомусь здалося, що агітатор не до нього, а до Галі підкочується. Тому слідкував за кожним гостевим поглядом і порухом. Тож як не намагався той непомітно підняти кришку і щось кинути до казана з пловом, одразу був прилапаний на гарячому. На жаль, порошок у плові розчинився миттю.
- Я знаю - він усіх потруїти хотів! Усіх, крім своїх. То ж то я його приятелеві кажу: сідайте, зараз плов достигне. А він: ні, дякую, я на дієті. Яка дієта, слухай? Вчора сам цілу смажену курку ум’яв - це дієта?
Шериф підтяг пояс із кобурою і звернувся до затриманого:
- Сподіваюся, ви розумієте серйозність вашого становища?
- Я нікого не збирався вбивати, клянусь честю!
