Гіркий сміх - Пер Валє
— В чому?
— В тому, що ми мусимо зробити. Спіймати того, хто його вбив. І решту людей також.
— Навіщо? — Оса хвилину помовчала, а тоді мовила так тихо, що він її ледве почув: — Щоб помститися. А чому б ні. Помститися.
— Він носив пістолет?
— Так, принаймні часто.
— Навіщо?
— А хіба що? Врешті ж виявилося, що він йому був потрібний, чи як?
Кольберг не відповів.
— Хоч це його й не врятувало, — додала Оса. Кольберг і далі не відповідав.
— Я кохала Оке, — мовила вона твердо, дзвінким голосом.
Здавалося, її увагу прикувало щось за плечима в Кольберга.
— Слухай, Осо.
— Що?
— Отже, він часто кудись ходив. Ти не знаєш, що він там робив, і ми також не знаємо. Ти не думаєш, що він міг із кимось зустрічатися? Тобто з якоюсь іншою жінкою?
— Ні.
— Ти так не думаєш?
— Не те, що не думаю, я знаю.
— Звідки ти можеш знати?
— Це, крім мене, нікого не стосується. А я знаю.
Вона раптом глянула йому просто у вічі і вражено спитала:
— Ви собі уявили, що Оке мав коханку?
— Так. Ми й далі беремо до уваги таку можливість.
— То більше не беріть її до уваги. Цього ні в якому разі не могло бути.
— Чому?
— Я ж сказала, що це вас не стосується.
Кольберг затарабанив пальцями по столу.
— Ти таки справді певна?
— Так, певна.
Він знов удихнув повні легені повітря, ніби хотів набратися духу.
— Оке цікавився фотографією?
— Так, це, власне, було його єдине захоплення, відколи він перестав грати у футбол. Він мав три фотоапарати. А на унітазі стоїть збільшувач. Тобто у ванній кімнаті. Там він проявляв плівку. — Вона здивовано глянула на Кольберга й. додала: — А чому ти питаєш?
Кольберг підсунув їй конверт. Вона відклала сигарету на край попільнички і тремтячими руками витягла фотографії. Глянувши на верхню, вона спаленіла…
— Де… де ти взяв їх?
— Знайшов у Вестберзі.
— У письмовому столі? — Вона кліпнула очима і несподівано спитала — Хто їх бачив? Уся поліція?
— Тільки три особи.
— Хто?
— Мартін Бек, я і моя дружина.
— Гун?
— Так.
— Навіщо ти їх показував Гун?
— Тому, що мав іти сюди. Хотів, щоб вона знала, яка ти на вигляд.
— Яка чи на вигляд? А які ми буваємо? Оке і…
— Оке немає живого, — ледь чутно мовив Кольберг.
Оса й далі була червона як рак. У неї почервоніли навіть шия і руки. На чолі виступили дрібненькі крапельки поту.
— Фотографії зроблені тут? — запитав Кольберг.
Вона кивнула головою.
— Коли?
Оса Турел нервово кусала губи.
— Приблизно три місяці тому, — врешті відповіла вона.
— Думаю, що він робив їх сам?
— Авжеж. Він має… мав усе, що для цього потрібно. Автоматичний спуск і штатив чи як це зветься.
— Навіщо він їх робив?
Оса все ще була червона й спітніла, але відповіла вже спокійнішим голосом:
— Нам здавалося, що це цікаво.
— А навіщо він їх тримав у своєму письмовому столі? — Кольберг трохи помовчав. — У його кабінеті не було жодної особистої речі, крім цих фотографій, — пояснив він.
— Я не знаю.
«Пора змінити тему», — подумав Кольберг і запитав:
— Оке скрізь ходив з пістолетом?
— Майже скрізь.
— Чому?
— Йому так подобалося. Останнім часом. Він цікавився зброєю.
Оса замовкла й наче щось зважувала. Тоді раптом швидко підвелася і вийшла з кімнати. Через короткий коридорчик Кольберг побачив, що вона зайшла до спальні й наблизилась до ліжка. В узголів'ї лежали поряд дві подушки. Вона засунула під одну руку й нерішуче сказала:
— Я маю тут іграшку… пістолет…
Огрядність і флегматичність Кольберга за різних обставин багато кого вводили в оману. Він був добре натренований і мав надзвичайно швидку реакцію.
Оса Турел все ще стояла нахилена над ліжком, коли він опинився поряд і вирвав у неї з руки зброю.
— Це не пістолет, а американський револьвер, — сказав він. — Кольт зразка сорок п'ятого з довгим дулом. Миротворець, як його по-дурному називають американці. До того ж заряджений. І не взятий на запобіжник.
— Ніби я не знаю, — промурмотіла Оса.
Він витяг магазин і забрав патрони.
— І ще й розривні кулі, — сказав він. — Навіть в Америці заборонені. Найнебезпечніша ручна зброя, яку я тільки знаю. З неї можна вбити слона. А якщо вистрілити в людину з відстані п'яти метрів, вона виб'є дірку завбільшки з тарілку і відкине тіло на десять метрів. Звідки в біса ти її взяла?
Оса здвигнула плечима.
— Це револьвер Оке. Він завжди був у нього.
— В ліжку?
Вона похитала головою і тихо мовила:
— Ні, це я його… тепер…
Кольберг сховав патрони до кишені, спрямував дуло в підлогу й натиснув на гачок. Револьвер голосно клацнув серед кімнатної тиші.
— До того ж гачок обпиляний, — сказав Кольберг. — Щоб легше діяв. Це страшна зброя. Гірша за гранату без запобіжника. Досить було тобі невдало повернутися вві сні, як…
Він не докінчив.
— Я останнім часом майже не спала, — сказала Оса.
— Гм,
