💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець

Гіркий сміх - Пер Валє

Читаємо онлайн Гіркий сміх - Пер Валє
що сміявся?

— Цього я не знаю. Він приїздив тільки з іспанцем. Був ніби п'яний. Але ж він не сидів за кермом.

— Він також іспанець?

— Не думаю. Мабуть, швед. Але не знаю.

— Коли він тут був востаннє?

— Три тижні тому. А може, два. Я добре не пам'ятаю.

— А іспанця ти після того ще бачив? Пако, чи як там його?

— Ні. Він, певне, виїхав до Іспанії. Йому треба було грошей, тому він і продавав деталі. Принаймні так мені казав.

— По-твоєму, той чоловік, що сміявся, був п'яний? А може, він був наркоман?

Швейцарець здвигнув плечима.

— Не знаю. Я думав, що він п'яний. Хоч, може, й був наркоман. Чому б ні? Тут майже всі такі. Якщо не крадуть, то вживають наркотики. Хіба ні?.

— І ти зовсім не знаєш, як його звали чи прозивали?

— Не знаю. Але кілька разів у машині була дівчина. Мабуть, його. Така висока, з буйним русявим волоссям.

— А її як звати?

— Не знаю. Але на неї кажуть…

— Як? Як на неї кажуть?

— Здається, Білява Малін.

— Звідки ти знаєш?

— Я її бачив раніше. В місті.

— Де в місті?

— У ресторані на Тегнергатан, недалеко від Свеявеген. Туди ходять чужоземці. Вона шведка.

— Білява Малін?

— Так.

Нордінові не спадало більше на думку жодне запитання. Він глянув на зелену машину й сказав:

— Сподіваюсь, що ти щасливо доберешся додому.

Діке усміхнувся.

— Та, мабуть, доберуся.

— А коли назад?

— Ніколи.

— Як ніколи?

— Отак. Швеція погана країна. Стокгольм погане місто. Саме насильство, наркотики, злодії і спирт.

Нордін нічого не сказав. З цією оцінкою він загалом був згоден.

— Паскудство, — підсумував швейцарець. — Тільки й того, що чужоземець може тут заробити грошей. А все решта — не варте доброго слова. Я живу в кімнаті ще з трьома робітниками. Плачу по чотириста крон у місяць. Справжній визиск. Свинство. І це тому, що немає квартир. Тільки багатії і злочинці можуть дозволити собі ходити в-ресторан. Я заощадив грошей. Вернуся додому, відкрию свою маленьку майстерню, одружуся.

— А тут ти не познайомився з жодною дівчиною?

— Дівчата-шведки не для нас. Хіба студент чи хто там може зустрічатися з порядною дівчиною. А робітник — тільки з дівчатами певного сорту. З такими, як Білява Малін.

— Що це означає — з дівчатами певного сорту?

— З повіями.

— Тобто ти не хочеш платити дівчатам?

Горст Діке насупився.

— Тут багато чого є й дармового. Принаймні повії. Дармові повії.

Нордін похитав головою.

— Ти бачив тільки Стокгольм, Горсте. А шкода.

— Хіба десь є краще?

Нордін гаряче закивав головою. Потім ще спитав:

— І ти більше нічого не пам'ятаєш про того чоловіка?

— Ні, пам'ятаю тільки, як він сміявся. Отак.

Діке знов розтулив рота й пронизливо крикнув, мов бекас.

Нордін кивнув йому головою на прощання й пішов. Під найближчим ліхтарем він зупинився і вийняв записник.

— Білява Малін, — мовив він сам «до себе. — Наркотики, дармові повії. Ну й вибрав я собі фах.

«Хоч це не моя вина, — подумав він. — Батьки мене присилували».

Тротуаром до нього наближався якийсь чоловік. Нордін підняв над головою капелюха, знов присипаного снігом, і сказав:

— Вибачте, ви б мені…

Чоловік підозріливо глянув на нього, втягнув голову в плечі й додав ходи.

— … не сказали, в який бік іти до станції метро? — тихо й несміливо кинув Нордін своє запитання в густу хурделицю.

Потім похитав головою і записав на розгорненій сторінці кілька слів: «Пабло чи Пако. Білий «Амазон». Ресторан на Тегнергатан — Свеявеген. Дивно сміявся. Білява Малін, дармова повія».

Він сховав ручку й записник, зітхнув і вийшов з кружала світла, що падало від ліхтаря.


XXI

Кольберг стояв перед дверима квартири Оси Турел на другому поверсі будинку на Черговсгатан. Була вже восьма година. Він почував себе пригніченим і невпевненим. У правій руці він. тримав конверт, який узяв з шухляди письмового столу в поліційній дільниці у Вестберзі.

Біла картка з прізвищем Стенстрема і далі висіла над мідяною табличкою. Дзвінок не працював, і Кольберг, як звичайно в таких випадках, затарабанив у двері кулаком. Оса Турел зразу відчинила, втупилася в нього і сказала:

— Я ж є. Не треба відразу ламати двері.

— Вибач, — мовив Кольберг.

У квартирі було темно. Він скинув пальто й засвітив світло в коридорі.'На полиці, як і першого разу, лежав старий Стенстремів кашкет. Провід до дзвінка був відрізаний і погойдувався над дверима.

Оса Турел простежила за поглядом Кольберга і буркнула:

— Сюди дзвонила сила всіляких ідіотів. Журналісти, фотографи і ще бозна-хто. Безперестанку.

Кольберг нічого не сказав. Він зайшов до кімнати й сів на один із стільців.

— Хоч засвіти світло, щоб ми бачили одне одного.

— Мені й так видно. Але, будь ласка, можу засвітити.

Вона клацнула вимикачем, проте не сіла, а неспокійно закружляла по кімнаті, наче була замкнена й хотіла вирватись на волю.

Повітря в кімнаті було важке й застояне. Попільнички вона не спорожняла кілька днів, кімната здавалася неприбраною, крізь відчинені двері спальні видно було незаслане ліжко. З передпокою Кольберг заглянув до кухні, де на столі видніла купа немитого посуду.

Відгуки про книгу Гіркий сміх - Пер Валє (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: