Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже
У машині Корсо мав нагоду посперечатися з Барбі. На її думку, обшук у помешканні потерпілої лише підтвердив перше враження про неї. Непокірна, не надто розумна тридцятилітня жінка, яка вважала, що краще роздягатися в клубі, аніж гарувати на роботі по вісім годин щоденно.
Стефан не міг збагнути її характер. Чого бажала Елен, що ховалося за її примітивними уявленнями й жалюгідними витівками? Дивно, але хоч яким психологом має бути коп, йому завжди здавалося, що сам він нічого не тямить у житті людей, їхніх сподіваннях, мріях і клопотах. Йому набагато легше було порозумітися зі злочинцями.
Усі розсілися за столиками славетної тераси на розі Малого мосту й набережної Сен-Мішель перед собором, шпилі якого ніби ножем вирізали в небі. Чотири фігури в чорному зробили замовлення, а тоді кілька хвилин просто насолоджувалися сонцем, забувши про море крові, в якому їм доводилося борсатися.
— Добре, — почав розмову Корсо. — Хто перший?
Людо охоче взявся розповідати:
— Коскас, судово-медичний експерт, нічого нового не знайшов. Я кажу про тіло Ніни. Ті самі поранення, спосіб задушення, знаряддя тортур.
— Тобто?
Людо скривився й вихопив скибку хліба з кошика.
— Лікар не знає, чим він орудував. Мисливським ножем чи кухонним. Чітких надрізів немає. Завглибшки кілька міліметрів — навіть визначити важко: вбивця нещадно порізав тіло. Вдень матимемо звіт.
— Коли сталося вбивство?
— Приблизно між 22-ю і першою ранку, в ніч з п’ятниці на суботу. Але якщо враховувати агонію, жертва промучилася щонайменше п’ять годин…
Ненадовго запала тиша. Навіть таким бувалим копам, як вони, важко було згадувати про катування, яких зазнала Елен.
— Як він її катував? — знову спитав Корсо, втупивши очі в Людо.
Сонце променистим колом оповило його кучері й намалювало золотавим пензлем навскісну смугу на потилиці (через згорблену постать і довгу шию інколи його звали «Верблюдом»).
— Кажу ж тобі, орудував так само. Однак Коскас помітив якісь знаки на скронях.
— А що це означає?
— Він не впевнений на 100%, але жертву могли затиснути в лещата.
— Ти маєш на увазі: коли її шию білизною перев’язали?
— Коскас лише висуває припущення. Злочинець намагався в такий спосіб утримати її в профіль, як на столі для рубання м’яса абощо. Експерт знайшов скалки в її плечі, стегні, сідниці — усе з лівого боку.
Принесли страви. Хоча це був лише один великий омлет із салатом, розділений на чотири порції. Тільки напої відзначалися розмаїттям: червоне вино для Сток, пиво для Людо, кока-кола без цукру для Корсо й Барбі.
Різноголосся заступив дзенькіт виделок, що стукали, ніби маленькі рапіри на дуелі.
— Причина смерті?
— Вона вдавилася, потягнувши за вузли. Як Ніна.
— Очі?
— Теж закривавлені. Її рухи прискорили притікання крові з ділянки мозку до повік. Поки вона задихалася, кров виходила з очей.
Криваві сльози. Ось що могло справді збудити сквонківського ката.
— А на тілі? Якісь особливі знаки?
— Ціла купа тату.
Людо витягнув записник. Поранення він знав напам’ять; для тату йому вже потрібні були записи.
— У довільному порядку: полінезійська тікі на шиї, мандала на правому плечі, годинник і троянди на стегні (навіть не питайте чому), логотип гурту «Nine Inch Nails»…
— Що нового в КО? — перервав його Корсо.
— Вони обмацали все тіло, вузли, спідню білизну — жодного відбитка.
— Фрагменти ДНК?
— Очікуємо результатів.
Корсо звернувся до Сток, яка щойно замовила ще одну чарку:
— А ти? Камінські, дівчата, обхід квартир?
Вона вибухнула сміхом — вигляд вона мала страшнувато-людожерський, але водночас комічний і простосердий. Під яскравими променями сонця Корсо впала в очі її схожість з певним персонажем. Пані Шрек.
— Камінські ледь не в петлю лізе. Принаймні він так каже… Але важко повірити в його причетність. Я також зустрічалася зі співробітницями Міс Вельвет — налякані, не хочуть вилазити з хати.
— Вони з тобою говорили про Елен?
— Лише підтвердили те, що ми вже знаємо: романтична дівчина-панк, завжди втомлена й доволі вразлива.
— Дуже вразлива?
Сток звела плечима. Під час розмови вона поглядала в блокнот «Rhodia», що в її п’ятірні здавався завбільшки з поштову марку.
— Хай там що, геть не така, як Софі, не боєць. Елен пливла за течією, поводилася, як справжня стриптизерка.
— Що означає «як справжня стриптизерка»?
— Тобто не головою думала, а дупою.
З усієї групи Сток найбільше ненавиділа жінок — хоча сама була однією з них.
— Вона підзаробляла проституцією?
— Я б не здивувалася, треба поритися.
— Порно?
— Теж можливо.
— Друзяки?
— Негожі нероби, дилери-безхатьки — ціла банда маргіналів на обліку; на них легко натрапити вночі…
— Підозрілі серед них є?
— Ні. Сама дрібнота.
Їй подали замовлений келих. Культуристка неквапно, з насолодою відпила, ніби куштувала нектар, і цмокнула язиком.
— Чуваки зустрічалися з нею тільки в нічний час. Удень вона, мабуть, сиділа вдома, била байдики, курила траву.
Корсо згадав, що вранці Барбі мала в запасі кілька новин:
— А ти?
— Добула інформацію про минуле Елен Десмора. Стосовно Управління соціальної допомоги дітям.
— Як тобі вдалося?
— Здогадайся. Переспала.
— Серйозно.
— Якось примудрилася. Словом, несподіванкою є те, що Софі Серейс і Елен Десмора познайомилися в дитинстві, коли їм було 9 та 7 років.
— Прошу?
— Коли я переглядала досьє Елен, вирішила зазирнути ще й до справи Софі. Вони перебували в тому самому притулку поблизу Понтарльє у 1993 році. Відтоді стали нерозлийвода, зрештою, працівники соціальних служб самі старалися їх не розлучати.
Барбі ввімкнула ноутбук. Наділа окуляри й застукала на клавіатурі. Корсо відчув прилив гарячої хвилі в промежині. Учителька в окулярах — розповсюджений стереотип маленького розпусника.
— Уже знаю, як називалися притулки, в яких вони перебували. Дещо складніше знайти названі родини. Завтра ввечері відшукаю. Розмовляла з вихователями, але все відбувалося надто давно. У будь-якому разі, за моїми даними, дівчата закінчили навчання у Франш-Конте, отримали нікому не потрібні свідоцтва ВПТП і рушили разом до Парижа. Бажали стати танцюристками, а влаштувалися стриптизерками.
Корсо розумів, що дівчата явно були «сестрами по духу». Проте, коли опитували свідків, ніхто про це навіть не згадав. Вони приховували від колег, що були подругами. Але чому?
— Щоправда, — продовжила Барбі, — в досьє зазначається, що вона мала клопоти із законом.
— Лише зараз ти
