💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детективи » Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже

Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже

Читаємо онлайн Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже
її треба.

— Якщо ти хотів дізнатися, кому передали справу, можеш тішитися. Офіційно її доручили тобі. Розслідування очевидного злочину[51] починається для тебе від сьогодні. Жоден суддя не висітиме в тебе над головою ще тиждень.

— Навіть стосовно Ніни Віс?

— Роздобула тобі два дозволи в одному флаконі. А ще вишлю в понеділок зранку команду поліціянтів для підкріплення. Усе, що змогла, зробила. А ти мені що підготував?

Корсо розповів, що вони відкопали за останні години: схованку художника і скетчбук у підвалі «Сквонка», інтимний щоденник Елен Десмора та її коханців на одну ніч, дружні стосунки між убитими.

Бомпар ніяк не прокоментувала. Звичайно, чекала на щось краще, проте усвідомлювала, що вони мають справу з непростим злочинцем. Це не телепень, якого легко злапати на підставі зразка ДНК або свідчень очевидця.

— Тобі вдалося відшукати агента зв’язку в Мадриді? — поцікавився Корсо.

— Цього ранку він ходив до музею й опитав кількох людей.

— І що?

— Є один тип, що відповідає твоєму опису і часто приходить подивитися на картини Ґойї, — відповіла вона.

— І все?

— Так. Щиро кажучи, з тим чуваком у капелюсі ти, мабуть, схибив.

Корсо вкотре переконався, що насильна смерть ховається під різними масками, часом геть дивними.

— У них є камери спостереження, — вела далі Бомпар. — Постараються знайти зображення.

— Чудово. Хотів би дещо попросити в тебе.

— Не тягни куцого за хвіст.

— Це серйозна справа. Ти могла б звернутися до нашого агента зв’язку в Софії?

— Я тобі що — туристична агенція, чи як?

Він зізнався, що натрапив на зображення Емілії серед шкіців загадкового малювальника суспільного багна.

— А вона що на це каже?

— Як ти гадаєш? Вона у відпустці у Варні з Таде. Навіть не встиг її розпитати.

— Ви обидвоє мені вже набридли.

— Зможеш негайно залучити поліціянта чи ні?

— Побачимо, але не впевнена. У Софії маємо щонайбільше одного агента. Сумніваюся, що він захоче бавитися в охоронця на узбережжі Чорного моря…

— Тримай мене в курсі. Я насправді не знаю, чи маю хвилюватися.

— Зосередься на розслідуванні. Зателефоную, щойно матиму новини.

Бомпар мала над ним надзвичайну владу. Тільки вона вміла у телефонній розмові заспокоїти його й надихнути. Корсо відпив трохи кави, хруснув пальцями й відчув, як до нього повертається наснага для підбиття славнозвісних підсумків.

А тоді заснув як убитий.

30

— Розбудив?

Глузливий голос Людо.

— Прошу?

— Питаю, чи не розбудив, бува.

Корсо протер обличчя й зиркнув на годинник: 17:15. Трясця, він заснув негайно, долілиць на зошиті. Мабуть, і слід від палітурки лишився впоперек лиця. Браво, поліціє.

— Чому ти так вирішив? — спробував оборонитися.

— Не знаю, — гигикнув Людо. — У тебе голос такий, крім того, я вже тричі тобі телефоную й двічі стукаю в двері. Ми навіть подумали, що ти потихеньку дременув.

— Що сталося? — озвався він незадоволено. — Які новини?

Людо зробив артистичну паузу перед пишною тирадою:

— Я знайшов коханців Міс Вельвет.

— Усіх?

— Усіх. Але є проблема.

— Яка проблема?

— Вони мертві.

Слова сягали свідомості Корсо, проте він ледь розумів, про що йдеться. Мимохіть відшукав цигарку й відчинив вікно.

— Що ти вигадуєш?

— Усе дуже просто: список Елен Десмора — це некролог.

Корсо затягнувся димом, або радше проковтнув його, і відчув, як запалало горло.

— Хочеш сказати, що їх повбивали?

Людо уїдливо розсміявся.

— Я неправильно висловився. Якщо посилатися на записи в щоденнику, вони вже були мертві, коли Елен спала з ними. Себто щойно померли. Скидається на те, що «славнозвісні ночі кохання» відбувалися в моргах Парижа й околиць.

Щораз ліпше. Але все треба перевіряти. Ось вони гомоніли про стриптизерку, що прослизала до Інституту медичної експертизи й холодильних камер у пошуках коханців. Важко собі навіть таке уявити. Але він пригадав, що замолоду її арештували за наругу над могилами. Така собі розминка?

— Померлі мають щось спільне між собою?

— Нічого. Порушення мозкового кровообігу, рак, травма голови внаслідок падіння з мотоцикла… Я зробив кілька дзвінків і дізнався, що Елен полюбляла молодих — жоден з них не був старшим тридцяти — і таких, що досить добре збереглися, скажімо так…

Корсо збагнув, що погода надворі змінилася. Крізь слухове вікно знову просочувався похмурий дощовий вечір. Він здригнувся й навіть не міг збагнути, що відчуває: приємність чи пригніченість. Протягом двох годин літо покинуло краєвид — так море оголяє піщаний берег.

— Рий далі, — наказав він, хоча не був упевнений, що її збочення якось пов’язане з убивством.

Натиснув на відбій і почалапав запарювати каву. У коридорах знову помалу відновилося життя. Він поглядав, як до пластянки витікає брунатна рідина, і розмірковував над тим, чи не почав передчасно старішати: лише одну ніч не поспав і вже завалився на письмовий стіл.

Коли повертався до кабінету, наштовхнувся на Барбі з роздруківками в руці. Як завжди, хороший знак…

— Щось маєш?

Вона струснула стосом паперів.

— Добула виписки з банківських рахунків.

Барбі ладна була чаклувати навіть у неділю.

— Щодо видатків, — проказала вона, — нічого нового. Проте я дещо помітила: вона знімала п’ятдесят євро в тому самому банкоматі майже щочетверга між 16 : 50 та 16 : 55.

— У своєму кварталі?

— Ні, біля площі Бастилії. Банк «Ліонський Кредит» на початку бульвару Рішара-Ленуара, на розі вулиці Амло.

— Здибанка з дилером?

— Теж так подумала, але хто купуватиме наркотик за усталеним графіком? Радше припускаю, що йдеться про психоаналітика.

Він також так вважав, але не хотів здаватися невротиком, з яким раз у раз трапляються такі самі негаразди: коли бракує готівки на психотерапевта, щоб той покопирсався в душі.

— Ти шукала на тому місці?

— На вулиці Амло, 2 є одна лікарка. Даю голову відрубати, що Елен Десмора бігала туди.

Малоймовірно, що лікарка в неділю сидітиме на роботі, але Корсо передчував, що Барбі посунулася трошки далі.

— У мене є її домашня адреса, — підтвердила вона його припущення. — Нам пощастило, дівчину звати Янжа Ражаонаріманана. Малагасійка. Гадаю, ти вже допетрав, що в довіднику небагато людей з таким ім’ям.

— Де вона мешкає?

Барбі простягнула йому кольоровий квадратик паперу.

— Вулиця Меркер, 11-13-15, XI округ. Перпендикулярна бульвару…

— Знаю. Щось іще про неї довідалася?

— Nada. Жодного

Відгуки про книгу Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: