Маска - Володимир Лис
3
Півроку жила Яринка в наповненому страшним смородом ув’язненні, без світла, свіжого повітря, не вмиваючись і не розчісуючи кіс, які знову почали відростати. Пізньою весною прийшов, нарешті, панський холуй і процідив, що з нагоди Великодня вельможна пані милує її.
Прокіп якраз давав вказівки слугам, коли побачив сиву стару жінку, яка йшла до нього, підсліпувато мружачись і щось шамкаючи майже беззубим ротом. На голові у неї злиплися ковтуни, тіло було вкрите виразками і коростою, страхітливо смерділо. Виразки були і на обличчі, і на руках, і на голих ногах. Прокіп нарешті впізнав у цій нещасній колишню писану красуню Яринку і ледь не закричав, та, коли Яринка зупинилася біля нього, постояла, намагаючись щось сказати, лише мовчки затулив обличчя руками. Дівчина-бабуся пішла далі.
Треба сказати, що ці півроку були не найсолодшими і в житті самого Прокопа. Йому довелося пережити випробування, хоча й не такі важкі й страшні, що їх пережила Яринка. Після того, як їхнє кохання викрила пані Гелена, вона просто віддалила його від себе, перетворивши на звичайного слугу. Йому доручали найтяжчу і найбруднішу роботу у палаці та на конюшні. Пані Гелена чекала, що він перший не витримає і попросить вибачення. Тим більше, що вона ніби ненароком таки частенько траплялася йому на шляху. Але Прокіп усе терпів мовчки. Мовчки вергав гній, мовчки чистив коней, мовчки чистив і панський туалет, коли йому доручали цю роботу. Пані Гелена вже без нього їздила в гості і запрошувала до себе шляхтичів-сусідів. Але ніщо, ніякі розваги не могли заспокоїти її. Нічиї обійми і пестощі, витончені розваги із вродливими сусідами не могли замінити сильних і таких ніжних рук її єдиного, любого Прокопчика. Вона злилася, часом зривала злість на своїх нових коханцях, часом верхи скакала в поле й там давала волю своїм почуттям, шмагаючи коня, землю, навіть саму себе. Нарешті злість її сягнула найвищої позначки. Вона звеліла покликати слугу, скинутого з п’єдесталу її кохання, до себе.
— Я хочу відзначити твоє старання на кухні і в конюшні, — сказала вона, сидячи в кріслі і граючись довгим жовтим стеком, — а також твої попередні заслуги, — додала вона з єзуїтською посмішкою, — тому вирішила підвищити тебе в посаді. Тепер ти будеш моїм інтимним слугою.
Прокіп здивовано і трохи стривожено подивився на свою господиню, до якої у нього були вже зовсім інші почуття. Що означають її слова, узнав через хвилину. Виявилося, що він повинен був подавати пані і її гостеві, «сердечному другові», в ліжко шампанське, гарячий шоколад перед тим і після того, як вони «невимушено спілкуватимуться».
— Ну, що ти скажеш? — спитала пані Гелена, уважно дивлячись на слугу.
— Як накажете, пані, — відповів той, як їй здалося, зовсім байдуже, і це її ще дужче розізлило.
— Тоді приступай до виконання своїх обов’язків, — сказала вона, тамуючи злість.
«Сердечним другом» виявився молодий шляхтич Мостович, відомий ловелас і серцеїд, але, як казали, без царя у голові. З кам’яним виразом обличчя Прокіп подавав їм у постіль напої і наїдки. Так само без будь-яких емоцій він дивився, як пані Гелена при ньому обіймає і цілує «свого сердечного друга». Але глибоко в душі він доволі іронічно, знущальницьки відзначив блідість і хирлявість того, на кого пані його проміняла. Можливо, іронія вразила навіть його вуста, бо хазяйка спальні раптом пролила на постіль і на руку свого нового коханця гарячий шоколад…
Вранці вона покликала Прокопа до себе і, лежачи на розкішній софі, почала безсоромно розповідати про свої нічні забави. Прокіп слухав її, і кулаки самі стискалися від люті і приниження. Та він стояв, опустивши голову.
— Ти сам у всьому винен, — несподівано сказала пані Гелена. — Так, сам у всьому винен… Не заперечуй, — додала вона, хоч Прокіп і не збирався заперечувати. — Але ти можеш, — тут вона зробила невеличку паузу і далі сказала квапливо і з присвистом: — можеш заслужити прощення. Прощення, зрозумів?
Прокіп збагнув, що треба сказати.
— Як я можу це заслужити, ваша ясновельможносте? — запитав він, стаючи на коліна.
— Здогадайся, — була відповідь після хвилинної паузи, під час якої пані Гелена майже відкрито насолоджувалася його покірністю.
І він зрозумів як. Підповз до жорстокої дияволиці на колінах, поцілував, а потім і обійняв її коліна, проник головою під прозорий пеньюар і почав цілувати, а потім язиком пестити те місце, куди перед ним, як вона сама сказала, кілька разів входив її нічний коханець.
Після цього ранку стосунки між ними стали майже такими, як раніше. Тепер пані Гелена не тільки охоче віддавалася йому, а й дозволяла залишатися до ранку в спальні. Поступово зникала її осторога. Прокіп знову став фактичним, а згодом — офіційним управителем маєтку. А ще за кілька тижнів на подвір’ї садиби Прокіп зустрів принижену, коростяву, вкриту виразками і нечистотами Яринку, яка стала за ці півроку старою бабусею.
Він стояв, затуливши обличчя долонями, ніби хотів сховатися від самого себе. Він почув, як Яринка щось прошепотіла, через отвір між пальцями побачив, як вона, ледве йдучи, попленталася далі. І раптом йому здалося, він виразно це побачив — вона падає у глибоку безодню. Він відтулив долоні від щік, що палали, подивився навздогін Яринці, яка йшла нетвердою ходою старої, майже зниклої з цього світу жінки, Яринці, котру він ще минулої осені називав «своєю ніжною ластівочкою», і раптом відчув, що це не вона, а він сам летить у безодню, чорну, бездонну, яка все розверзається і розверзається, мовби величезна смердюча яма або паща неймовірно великого хижого звіра. Щось у ньому неначе зламалося. Шугонула до голови кров. Не пам’ятаючи себе, він кинувся до палацу, рвонув двері, пробіг один коридор, зали.
— Що сталося, Прокопчику? — запитала пані Гелена, котра сиділа біля столика з мазями для обличчя і рук. Вона якраз збиралася покликати служницю, щоб поміняла їй мазі, бо вибрала, либонь, не зовсім ті, що треба, і тут ввірвався, влетів Прокіп.
— Навіщо ви… Навіщо ви це зробили? — спитав Прокіп, який ще не охолов від швидкої ходи, майже бігу.
— Ти про що,
