Маска - Володимир Лис
2
Розв’язка настала пізнього осіннього вечора. Прокіп повернувся з іншого села, яке належало Зайончковській, де перевіряв будівництво нової конюшні. Він, звісно, найперше з’явився перед ясні очі своєї пані, яка тут-таки розіграла невеличку сцену. Пославшись на головний біль, який несподівано з’явився під впливом рвучкого вітру та не по-осінньому яскравого сонця, вона заявила, що хотіла б сьогодні раніше заснути: вибач, Прокопчику, вибач. Коли ж, поцілувавши її, коханець-слуга вийшов, вона тихенько підвелася, швидко одяглася й обережно, наче злодійка, пробралася до свого саду. Син формального управителя маєтку, котрий із піднесенням на небувалу висоту Прокопа втрачав надію отримати посаду управителя після свого батька, вже натякав на зв’язок вискочки-слуги з дочкою садівника. І одна зі служниць ніби ненароком якось повідала про це, лукаво усміхаючись. Цю єхидну усмішечку пані Гелена запам’ятала… Під слушним приводом, за якусь провину, дівку через кілька днів за наказом пані висікли так, що вона ще довго не могла ні сісти, ні лежати на спині. У ті ж дні вона, саме вона мусила прислуговувати пані, взуваючи її, миючи перед сном ноги. І з того ж таки дня пані Гелена розпочала своє власне стеження.
І ось після заходу сонця вона побачила те, чого бажала й боялася водночас. Прокіп обережно постукав у віконце хатинки садівника, яка примостилася на краю саду. Незабаром у дверях з’явився дівочий силует. Зашурхотіло листя під їхніми ногами, і в пані ледве не підкосилися ноги. Прокіп, її Прокопчик, цей підлий хам, раб, котрого вона, о Боже милосердний, хотіла ще зробити своїм законним чоловіком, справжнім господарем маєтку, він цілував іншу, таку ж підлу хамку, а потім обняв її і щось ніжно зашепотів. Світло з вікна впало на їхні обличчя, і пані Гелена, о Єзусе, побачила, які це щасливі обличчя!
Цього вечора вона не стала принижувати себе з’явою перед їхні хамські очі. Хитаючись, наче п’яна, пішла до палацу, щоб лягти на своє холодне ложе. Але наступного ранку, коли зрадник-коханець заявився і поцікавився її здоров’ям (яка підлість, підступність і нахабство!), пані Гелена без зайвих слів вліпила йому дзвінкого ляпаса.
— За що? — спитав Прокіп, витираючи кров із розбитої губи, куди пані Гелена ударила ребром долоні.
— За вчорашнє, підлий рабе, — сказала пані Гелена і, вдаривши його ще раз, мовчки, недбалим жестом руки показала на двері.
Якби Прокіп упав на коліна або й почав брехати про кохання до неї, події, можливо, розвивалися б інакше. Але він також мовчки вийшов, навіть не оглянувся.
Крадькома виплакавшись, розгнівана пані викликала Яринку і наказала дивитися їй у вічі. Вона прямо запитала, чи любить та Прокопа. Бідна дівчина щиросердно зізналася у своїх почуттях, почервоніла, але й не опустила очей — зазначила про себе пані Гелена. Не в силі стримати себе, пані Гелена покликала лакея, і, коли той з’явився, звеліла висікти Яринку під тим приводом, що мовбито вона вчора не досить старанно вигребла листя в саду. Цей наказ, як і всі інші, був безумовно виконаний. Яринка під ударами різки лише мовчки ковтала сльози, розуміючи, що страждає за своє кохання, й уявляючи, що те ж саме зроблять з її коханим. Після екзекуції пані знову покликала нещасну суперницю-простолюдинку до себе.
— Ти розумієш, за що покарана? — спитала вона.
— Так, вельможна пані, — прошепотіла дівчина.
— Ти хочеш жити, відмовившись від коханого, чи померти? — раптом запитала пані.
Після такого страшного запитання в кімнаті запанувала тиша. Десь на шибі задзижчала пізня осіння муха, забилася своїми слабкими крильцями об скло.
— Не знаю, — після тривалої паузи ще тихіше відповіла Яринка.
— Ах, не знаєш! — вигукнула пані Гелена і схопила Яринку за довгу косу. — Ти житимеш, але перед тим, як почнеш нове життя… нове життя, — наголосила вона, — я покажу тобі дещо, чого ти гідна. Іди за мною.
Вона привела дівчину до своєї спальні і звеліла роздягатися. Яринка здивовано і злякано подивилася на свою володарку.
— Що, не зрозуміло? — сказала пані Гелена. — Догола роздягайся. Ну?
Коли Яринка, яка не посміла ослухатися своєї пані, стягла свою полотняну сукню, пані Гелена, задоволено подивившись на її сполосовану спину, звеліла голою стати на коліна за шторою в ногах ліжка. При цьому вона попередила, щоб її рабиня мовчала, хоч би що побачила крізь спеціально пророблену дірку.
— Інакше я тобі сама відріжу язика, — сказала пані.
Яринка лише злякано кивнула і стала на коліна.
Пані Гелена покликала Прокопа. Коли він зайшов, цього разу смиренно опустивши голову, вона сказала, що може простити його, якщо він присягається, що й близько не підійде до цієї хамки, а кохатиме лише її, свою пані. Добре вивчивши її характер і примхи, Прокіп також став на коліна і почав просити пробачення. Коли пані Гелена вдосталь натішилась його покірністю, за якою спостерігала і ця підла хамка, запитала, чи кохає він її ще дужче, ніж перше.
— О, так, кохаю, ви навіки моя єдина повелителька, — сказав Прокіп, як їй здалося, цілком щиро.
Він почав обіймати і цілувати ноги пані Гелени, потім з її мовчазного дозволу перейшов ще вище, доки, нарешті, пані милостиво не обняла його й дозволила покласти себе на ліжко. Вона розпалювалась дедалі дужче, і коханець відповідав їй тим самим. Вони вже з усієї сили кохалися, вже солодко почали постогнувати на очах Яринки, котра до крові закусила губи, щоб не закричати, і дивилася, дивилася на це ганебне видовище. У найвищий момент пристрасті коханці почули, як хтось крикнув, і слідом за цим гуркіт. Це знепритомніла і впала Яринка.
Коли Прокіп побачив її на підлозі голу, збасамужену різками, він якось дивно поглянув на пані Гелену. Вона не витримала і відвела погляд.
— Можеш іти, — сказала вона.
Він мовчки вийшов. Вранці наступного дня пані Гелена звеліла Яринці сказати батькові, що віддає її у віддалений монастир, але монастирем зробився льох у маєтку. За наказом пані син управителя привів сюди пострижену налисо Яринку, зодягнуту у драний лантух, який мав слугувати їй за коротку сукню. Щоб вона, бува, нічого не зробила з собою, дівчину прикували ланцюгом до гаку на стіні.
Пані Гелена приходила туди і мовчки била нещасну дівчину важкою нагайкою.
