Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

В Дітара більше не було сил чекати і слухати голос цієї підступної людини. Єдиний звук, який він зараз хотів би почути, – звук металу. Його меч вже був у руці.

– Твій час прийшов. – Сказав він Сатані.

– Час просто приходить. Він не може бути чиїмось.

Ханой більше не зупиняв ченця і Дітар це відчув:

– Я виконаю наш з тобою договір і заберу твоє життя.

Капітан посміхнувся.

– Ти "спробуєш" забрати моє життя. – Поправив він ченця.

Сказавши це, Сатана спробував побігти в бік замку, але Дітар його швидко наздогнав.

– Агіас! – Окликнув друга Дітар. – Дай нам два мечі.

Чернець дістав мечі, ті, що викував Мріадр і кинув їх другу. Дітар з легкістю впіймав їх, і підкинув один Сатані.

– Це буде чесний бій. – Сказав чернець.

– Ти хоч користуватися вмієш цією штуковиною? – Поцікавився Сатана, міцно стиснувши рукоять свого меча.

Він оглянув меч і здивувався його якості. Сталь була незвичайною, а рукоять робила його легким і швидким.

– Ченці не сперечаються, хто краще володіє мечем. – Лише відповів Дітар. – Тому що дізнатися про це можна тільки один раз.

Погляд, що кинув на нього Дітар, неможливо було підробити – ненависть. Чернець кинувся з мечем на свого супротивника. Іскри від клинків, що схрестилися, розсипалися на заціпенілих від жаху присутніх. Удари мечів були блискавичні, випади і стрибки чудові – два великі майстри билися.

Дітар був здивований побачити такий талант у людини, яка ніколи не вбивала. Вже кілька хвилин тривав цей поєдинок. Бійці не поступалися один одному, але позначилися рани і вік Сатани – він став більше захищатися, клинок Дітара вже наніс подряпину на його обличчі. Смертельна сутичка, перемістилася до фонтану. Ніхто не втручався, як ніхто і не міг передбачити результат бою.

– Дітар! – Раптом почувся жіночий голос.

Якраз в цю мить, меч Сатани опустився, відкриваючи нападаючому шию. Дітар вже не міг стримати випаду, лише трохи повернув клинок навзнаки. Але удар у голову Сатани був такий сильний, що він рухнув прямо у фонтан. Всі затамували подих і сподівалися, що він потоне. Але їх очікування не виправдалися. Величезних розмірів рептилія з'явилася з фонтану. З його пащі текла слина, а очі були налиті кров'ю. Синьо – зелена шкіра виблискувала в променях фонтану. Ступивши своєю великою, ящеровой ногою на парапет, Сатана вийшов з води. Всі тут же кинулися з мечами на ящера.

Цього разу в Сатани не було шансів. Десятки мечів почали рубати тіло, намагаючись завалити звіра. Безліч нанесених ран робили Сатану лютіше. Він розкидав натовп своїми потужними лапами, але ким би не був Сатана, його супротивником були кантрі ченці, а вони сильніше рептилоїдів. Чоловіки рубали його, і ящер вже стікав кров'ю. Його рухи ставали все повільніші, і сили закінчувалися. Вони повалили його на парапет фонтану і пронизали його лускату броню.

Своїм хвостом, він спробував відкинути Дітара убік, але той перестрибнув його і наблизився до ворога впритул. Їх погляди зійшлися. Сатана завмер. В грудях стирчав клинок. Дітар пронизав наскрізь серце ящера і, вийнявши меч, штовхнув тіло в фонтан. Тіло Сатанаеля, що занурювалося на дно, знову стало людським, але він був вже мертвий.

Дітар знову був поряд з нею. Поряд з тією, яку так сильно любив. Вони стояли біля фонтану і дивилися один на одного. Скільки ще розлук і випробувань їм належить пережити?

– Більше жодної! – Присягався собі чернець.

Тарсіша не бачила нічого крім його погляду. Ніжного і сильного. В нього немає ні страху, ні сумніву.

– Він насправді кохає! Він за мною до краю і за край!

– Я йшов за тобою. Ти світло, за яким я йшов.

– Стільки часу пройшло.

– Зі всіх подарунків, що мені принесло життя, ти найцінніший. Ти мій скарб.

Дівчина не стримувала сльози. Говорити вона не могла і просто уткнулася йому в груди і пригорнулася до нього. Все закінчилося. Всі страхи і випробування позаду. Тепер вони разом, по-справжньому разом. Сьогодні ніхто не зможе їх розлучити. Ніхто не зможе, а якщо і спробують, то їх чекатиме доля Сатани.

Розвідники доповіли Ханою про замок Сарафа. Дорога до нього не охоронялася, та і поряд з ним не було жодного стражника.

– Я нічого не зміг побачити. – Переляканим тремтячим голосом сказав слуга Цареві Світу.

– Ніхто їх не бачив. Але вони є. Вони близько. – Голос іншого воїна став нервовішим.

– Якщо ти сюди потрапив, то ти вже приречений. Це обитель приречених. Звідси ще ніхто не виходив. – Говорив перший дозорець, намагаючись описати атмосферу в замку Царя Сарафа. – Абсолютна тиша. І ніхто нічого не бачить і не чує.

Ханой з іншими ченцями відправився в замок. Його армія готувалася до штурму і планувала йти слідом за своїм Царем. Ханой хотів особисто зустрітися з ящером. Сараф чекає його.

– Тут непроглядна пітьма. – Сказав Дітар.

– Нічого не видно, хіба можна вести бій в такій темряві? – Запитав його Агіас.

Вони змогли потрапити лише до коридору, але зробити далі хоч крок ніхто не вирішувався.

– Треба запалити смолоскипи. – Запропонував Ханой.

– З вогнем у руках складніше битися і нас буде помітніше в темряві. – Заперечив Дітар.

– Ти пропонуєш йти наосліп? – Здивувався Цар.

– Не зовсім.

Дітар попросив у Агіаса флакон, який той взяв у некромантів. Чернець вийняв з кишені пляшку і передав її другу. Той відкупорив і спустошив її вміст.

– Це зілля дозволяє бачити в темряві. – Пояснив Дітар. – Я поведу вас, а ви будьте готові виконувати мої накази.

Дітар став першим, хто поведе людей в замок Сарафа. Першим, хто поведе Братство. Зараз він став Главою Братства, взявши на себе таку відповідальність. Ханой благословив ченця на це ще тоді, коли тільки зустрів, але чекав коли хлопець сам візьме на себе цю роль.

Зір ченця став чутливим. Темрява розступилася, і він побачив все ясно, як вдень. Перше, що кинулося йому в очі – це сині квіти. Він звернув на них увагу, і згадав Іраель. Всі в Монастирі знають, про улюблені квіти Іраель. Її слова, які вона любила повторювати, згадалися ченцеві: "Я знаю, що змогла б полюбити цю спину, або будь – яку іншу, і ті очі надовго, напевно назавжди, але я відвертатимуся".

Чернець посміхнувся і попрямував вперед. Всі йшли неквапливим кроком, стараючись, не відбитися він загону і не заблукати в лабіринтах темного замку. Морок тут відчувався від вдиху, відчувався шкірою і навіть на смак. Гіркий і терпкий. Тиша кращий союзник темряви і це найжахливіше. В тиші шепіт найсильніших страхів людини