Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– Цією печаткою я, Цар Світу Соломон, закріплюю наші домовленості. – Голос Соломона звучав грізно та впевнено. – Від тепер рептилоїдам переходять землі іншого берега, позначені цим договором, та вказані на карті. Крім цього, рептилоїдам заборонено перепливати Підземне Море і покидати свій берег. Вони не можуть селитися ні в одній іншій точці Агарти, що належить мені, і передається тільки у спадок. Також, рептилоїдам заборонено пересуватися по повітрю.

Він відхилився від папеів і подивився на Сарафа: – На моїх землях, ви підкоряєтеся нашим законам. І в разі порушення їх, до рептилоїдів, будуть застосовані тіж покарання, що і до людей. Крім цього, я залишаю за собою всі території Підземного і Надземного Світів.

– Користуйтеся. – Сказав він і уточнив. – Як ви вже зрозуміли, це остання наша зустріч. Як повернетеся на свій берег, раджу затопити всі кораблі, вони вам більше не знадобляться.

Розмова була короткою і у справі. Вердикт Царя Світу був швидким і безкомпромісним. Ящери не встигли розслабитися, як вже опинилися в незручному положенні. Почувши слова Соломона, за спиною Сарафа незадоволено пирхнули рептилоїди, і Соломон поблажливо подивився на них.

– Вас щось не влаштовує?

Сараф встав з-за столу і попрямував до Сатани. Варта напружилася, але без наказу не сміла реагувати. Ящер витягнув Сатанаеля за одяг через стіл, і підняв його за горло так високо, щоб він міг дивитися Сарафу прямо в очі.

– Що це взагалі за умови? – Кричав йому ящер.

Сатана мовчав.

– Ти надумав зі мною в ігри грати?

– Чом би і ні, хіба з тобою можна по-іншому? – Грубо відповів Сатана.

– Агарта належить мені по праву, від мого батька Левіафана! ВСЯ! – Крикнув він прямо в обличчя людині, що висіла в парі метрах над землею.

– Ну, так було раніше. – Сказав полонений. – А тепер не вся, а тільки інший берег.

Сараф починав втрачати над собою контроль.

– Де його донька, де дитина?

Сатана нічого не відповів, а лише вказав рукою на Тарсішу. Дівчина сиділа поряд з батьком з великим здивуванням і зовсім невеликою ноткою страху.

– Як це можливо? – Здивувався Цар ящерів.

Сатана посміхнувся:

– А ти впевнений, що зрозумієш? – Колюче запитав він Сарафа.

– Киньте свої жарти! – Різко перервав перестрілку Соломон.

Сараф було відкрив рот, для чергового уїдливого жарту, але передумав і спробував зобразити посмішку.

– Гаразд, кидаю. Що тут у вас відбувається? – Взявши себе в руки, запитав ящер.

– Моя донька за місяць виросла на двадцять років. – Пояснив Соломон. – І зараз вона повернулася до мене.

– Так от, як це працює, цікаво. – Задумливо вимовив Сараф.

– Будь-яка війна – справа честі. Ви гідно билися, а ми гідно перемогли. Перемир'я – це краще рішення для нас всіх.

Ящер слухав слова Соломона, а думав про своє. Соломон теж став Царем після смерті свого батька – Давида на полі бою. Того ж дня Сараф втратив і свого батька, від рук Ханоя. Вони обоє зійшли на престол своїх предків і тепер відповідають за ту війну, яку почали їх діди і прадіди. Це їх об'єднувало. Війну часто починають люди похилого віку, а помирають у ній молоді.

– Прийняти поразку – означає зберегти гідність. – Продовжував Соломон.

Сараф заспокоївся. Він зрозумів слова Царя Світу по-своєму, і йому цього було досить. Вони ще не закінчили, вони не програли, поки не визнали свою поразку. Раса рептилій, матиме ще не один шанс повернути те, що вони вважають своїм, а зараз час для перемир'я.

Напруга, що різко спалахнула між ящерами і людьми стухла. Сараф поставив Сатану на ноги і той легкою ходою підійшов до свого місця і сів знову на стілець. Ящер теж повернувся до своєї свити, і бесіда продовжилася.

– З вами можна мати справу, Соломон. – Посміхнувся Сараф, Цареві Світу.

– Як і з вами. – Протекційно посміхнувся Соломон. – Ви можете залишатися в моєму замку стільки, скільки визнаєте необхідним. Але ви тут останній раз.

– Я обов'язково скористаюся вашою гостинністю в майбутньому, іншим разом. Але зараз ми вимушені покинути вас.

– Не буде іншого разу. – Серйозним тоном повідомив Соломон, але ящер не надав цьому ніякого значення.

Цар Соломон підняв келих, а ящери взяли свої з червоною рідиною, що стояли перед ними на столі. Господар будинку під час застілля першим робив ковток вина, щоб гості переконалися, що напій не отруєний.

– Вип'ємо за мою доньку і за наше перемир'я. – Прозвучало від Соломона, і він підніс келих до губ.

– Якщо тільки вино не отруєне. – Тихо пробурчали рептилоїди, яким важко було визнати, що чутки про підступність і обман людей – вигадка.

– Я теж п'ю разом з вами, – благодушно відгукнувся Сараф, – і досі живий.

– Є отрути, які вбивають повільно. – Не вгамовувалися вони.

В цей момент Дітар підійшов до столу, де сиділа Дарина і сів поряд з нею. Дівчина здивувалася, але була дуже рада його бачити так близько.

– Я забираю тебе, ми повертаємося. – Тихо сказав чернець коханій.

Вона обдарувала його чарівною посмішкою. Навіть у такий напружений момент, він був безстрашний і впевнений в собі. Секрет простий – чоловікові потрібно знати, що в нього вірять, жінці треба знати, що її люблять. Соломон смикнув рукою, і варта тут же з'явилася поряд з Дітаром.

– Пробач Тарсіша, мені не слід було тебе сюди приводити. Я хотів врятувати нас, але не вийшло.

– Чому? – Прозвучав голос дівчини.

– Боявся. Але тепер все. Сьогодні ми йдемо. Весь світ буде наш. І я тебе не втрачу.

– Я хочу знати, як в тебе це вийде. – Втрутився Соломон, і показав варті, схопити Дітара.

– Підемо. – Голосно сказав чернець і протягнув свою руку Тарсіші. – Якщо ти падатимеш – я за руку схоплю, міцно-міцно схоплю, всю любов відчуваючи, навіть, якщо втримати не зможу, я з тобою впаду, руку не відпускаючи.

Дівчина вже була готова, побігти з ним, але голос батька втихомирив її.

– Інші люди живуть без тебе і проживуть без тебе, ще стільки ж, хіба ти думаєш, що ти комусь потрібний? Ти досі живий лише тому, що привів мою доньку назад, до мене!

– Я її привів, я її і відведу.

– Могила і самотність! Ось тобі моє пророцтво! – Сказав йому Соломон, і варта схопила Дітара за руки.

Раптом звуки плювка перервали полонення ченця, і Цар обернувся до ящерів. Сараф тримав в руках келих і його перекрутило. Він все життя відносився до отрути із