Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– Приберіть тут все. – Грізно наказав Соломон. – Сараф йде!

Слуга ввічливо вклонився і в той самий момент, слуги почали прибирати зі столу, створюючи, ще більший шум і метушню.

– Колись я чекав аудієнції Царя Сарафа. Тепер нехай він почекає. Часи міняються. – Помітив Цар Світу і підморгнув:

– Я чекатиму в залі засідання. Проводь, але не квапся. Нехай прогуляються по замку і переймуться величчю Людства.

– Сараф вимагає видати йому Сатану. В них з ним свій договір. – Сказав слуга і тут Соломон зірвався:

– Я не хочу, щоб Дарина загинула, чуєш?! Я не хочу втратити доньку через ваші безглузді домовленності. Мені плювати. Забирайся і роби те, що тобі наказано.

Після страти, ченці вирішили повернутися в зал, де їх чекав Авраал. Дітар зняв тіло Маркуса, поклав його поряд з Легезою.

– Яке ви різне життя прожили, – подумав він, – але обоє прийшли до одного й того ж.

Він залишив їх там і попрямував до виходу. Двері були прикриті, і лише невелика щілина світла вказувала ченцеві на вихід.

– Напевно, ченці прикрили, коли тікали. – Подумав Дітар і підійшов до дверей. Він подивився в щілину і відстрибнув назад. По коридору йшов величезний ящероподобный монстр. Дітар знову подивився і переконався, що це не сон. У Сарафа була бліда шкіра, великий язик і гострі ікла, за допомогою яких, він вбиває свої жертви. Правитель рептилій прогулювався по палацу в очікуванні Царя Світу, і так вийшло, що Дітар зміг його побачити своїми очима.

Ці істоти відчували ненависть до сонячного світла. Проти ящерів будь-яка зброя безсила. Вразити їх можна тільки холодним ножем або мечем. Щоб знищити монстра, треба відрубати йому голову. Звідки б не з'явилися ці загадкові істоти, їх історія далеко не закінчена.

– Як би я хотів, що б це був сон. – Подумав Дітар. – Ці тварюки реальні.

Глава 71

" Хочеш миру – готуйся до війни".

Заповідь Сімдесят перша. Кодекс Братства тибетських ченців.

На тому боці моря існував великий берег, на якому жили люди – ящери або рептилоїди. Скелясті береги і рифи охороняли його від загарбників, а багаті землі дозволяли добувати багато ресурсів. На острові було багато вулканів, що давало тепло і енергію. Хазяїн іншого берега належав до нащадків стародавнього племені Нага. Це раса змієподібних драконів, вони, як і інші мешканці далекого берега, поєднували в собі несумісні якості: холодну кров рептилій і лютий, немов вогняне дихання дракона, дух. Повелителем Рептилоїдів був Сараф.

Це ім'я було швидше його титулом, справжнього не знав ніхто. Плем’я Нагів здавна володіло природною магією і вірило, що людина, або інша розумна істота, знаючи ім'я рептилоїда, може підпорядкувати його волю. Тому ім'я було в таємниці, і ніхто не використовував його в житті.

Їх зовнішній вигляд, сильно відрізнявся від людського. Їхні руки і ноги були вкриті лускатою шкірою. Вона переливалася на світлі, і могла змінюватися від коричневої до сірої, синьої або зеленої. Це допомагало їм бути відмінними мисливцями. Їх шкіра могла злитися з кольором довкілля і, таким чином, ящер ставав менш помітним. Вважалося, що чим більше луски і чим щільніше пластини, тим ближче його кров до драконівської. Ящери цінували кровні стосунки і зневажали кровозмішення. Повелитель Драконів був найчистокровнішим ящером зі всіх.

Його кровна лінія не забруднена людською кров'ю або, як вони називали: "нижчих істот". Щільна, немов броня, луска покривала не лише його кінцівки, але і половину тіла, включаючи шию і голову. Господар Драконівського Берега був грізний, жорстокий і непередбачуваний. Холодна кров і полум'яний дух по черзі опановували його голову, і в який момент верх візьме холоднокровність розуму, а в якій нестримна лють, передбачити було абсолютно неможливо.

Про той берег і його мешканців, ходило багато легенд і чуток, але підтвердити їх не вдавалося, оскільки лише одиниці здатні були побувати там і при цьому залишитися живим. До мешканців Агарти Повелитель ящерів не мав ніяких почуттів, що в свою чергу було взаємно. Обидві сторони готувалися до неминучої війни. Наважуватися на союз або війну з рептиліями ніхто не хотів. Цар Світу не бачив їх ні, як друзів, ні, як ворогів. Було багато спроб замаху на хазяїна лускатих істот, але жодна з них успіхом не увінчалося.

За багато років безуспішних спроб покінчити з Сарафом, поповзли нові чутки про те, що господар Драконівського берега невразливий, а то і зовсім безсмертний.

Зал, не був ще підготовлений після трапези, до прийому Сарафа і його супроводжуючих. Гості, які ще зовсім недавно розмовляли в цьому місці, збиралися його покинути. Світла в залі було багато не лише, що б було добре видно гостей, а і для того, щоб ящери змогли краще побачити багатство і розкіш мешканців Агарти.

Цар ящерів довго чекав, розгулюючи по палаці, немов гонець з листом. Він довго і з гідністю терпів таке відношення, але чекати більше вже не міг. Його досі не провели на аудієнцію до Соломона, і він зі своєю свитою пройшов до зали самостійно. Біля дверей, що вели в зал, було кілька стражників, які спробували зупинити ящерів, але безуспішно. Сараф відкинув їх убік і відчинив двері. Світло смолоскипів і свічок засліпило Царя ящерів. Він зробив пару кроків до центру і озирнувся. Приміщення здалося Сарафу занадто химерним.

Всі ці колони, зведення, меблі, статуї і картини, карта Агарти з коштовних каменів і інша мішура – різали око.

Майстри, що створили це, немов пишалися своєю перевагою, майстерністю і талантом. Цар Сараф почував себе тут незатишно. Він звик жити в природніших умовах. Де менше, мармуру і більше дерева. Де замість золота – камінь, а замість розкішного одягу – міцні обладунки. Вільно себе відчував лише Сатана, він теж з’явився тут, на колишньому місці. В нього був план, і головне все йшло по його плану. Він кинув на Сарафа погляд і, зобразивши повну байдужість, відвернувся до свого келиха.

Цар Світу сидів на своєму троні. Він ще раз нагадав, прибулим в цей зал, хто тут головний. Соломон дивився на ящера звисока. Ще б пак – він вдома, а вони гості. Сараф прибув просити і Цар Світу його вислухає. Ченці встигли повернутися в зал і зайняти свої місця. Коли з'явилися люди – ящери, Дітар здригнувся від несподіванки. Він знову бачить їх своїми очима. Агіас підняв голову на ящера, і завмер від здивування. Сараф був не схожий на тих, що супроводжували його. Він відрізнявся і від