Пригода опівночі. Однієї дощової осені - Андрій Гуляшки

ми оглянули інші приміщення. У відпочивальні стояло тільки двоспальне ліжко, досить невміло застелене кількома ковдрами солдатського типу. У свіжопофарбовані стіни було забито цвяхи і костилі. Такого варварства вже давно не знають ні в Триграді, ні навіть у будиночку діда Реджепа. На цвяхах і костилях висів як попало одяг нашого біохіміка.

Кухня своїм безладдям нагадувала кабінет. Тільки тут посуд створював хаос: доводилося бути дуже обережним, щоб не стати в якусь каструлю або не зачепити випадково задимлену сковорідку.

— Лікарю, — спитав його Абакум, — наскільки я зрозумів, ти — холостяк. На біса тобі всі ці атрибути?

Мені здалося, що лікар зніяковів: він втупив очі собі під ноги, ніби шукав там відповіді на Абакумове запитання.

— Що робити! — промовив він. — Маю слабість до хатнього начиння, а чому — і сам не знаю! Як тільки буваю біля магазину, де продають господарчу речі, неодмінно заходжу і купую то каструлю, то чайник, то сковорідку. Унизу, в підвалі, в мене їх удвічі більше! — Він оглянув розкиданий посуд і всміхнувся: — Хто знає, може й придадуться колись! Всяко буває.

Абакум одразу ж погодився, що всяко буває на цьому світі. Сам він, наприклад, купує дитячі книжки з малюнками.

— Дві етажерки заставлені ними доверху, — гаряче запевняв він. — І ще стільки на горищі лежить.

— А дитячі книжки мені й на думку не спали! — промовив задумливо лікар.

— Нічого, — кивнув йому Абакум. — Якщо буде потреба, згадай про мене. Я тобі прислужуся.

Лікар погладив підборіддя і весело розсміявся.

Я бував на квартирі в Абакума і добре знав, що в його бібліотеці немає жодної дитячої книжки.

Потім лікар надів білий фартух, зав'язав на спині поворозки бантиком і почав дуже віртуозно чистити рибу. Ми з цікавістю стежили за його роботою. Раптом він опустив руку і глибоко зітхнув.

— І компанія чудова, — сумно промовив лікар, дивлячись на нас, і риба свіжа, і вино я приготував. Одного тільки не вистачає для повного задоволення.

— Чорнявої, — всміхнувся Абакум.

Тошков лагідно глянув на нього і кивнув головою.

— Лікарю, — сказав Абакум, — якщо не заперечуєш, я можу запросити від твого імені чорняву, і вона вшанує нас своєю присутністю — ручаюсь. Але тільки при одній умові…

— А саме? — насупив брови лікар. Він кинув почищеного коропа на стіл і схрестив руки на грудях. У цій позі, якби був у трико і з вусами, він нічим не відрізнявся б од колишніх чемпіонів світу з греко-римської боротьби.

— Її адреса?.. — засміявся Абакум.

Лікар опустив руки і розтягнув рота в широку по самі вуха усмішку.

— Її адреса!.. Ірина Теофілова, вулиця Брод, будинок 33. Недалеко звідси. Записати на аркушику?

Абакум махнув рукою.

Було б краще, якби він не пішов. Якось провели б вечір і без цієї чорнявої. Так я думаю тепер. І на скронях у мого приятеля було б менше сріблястого інею.

12

Так познайомився Абакум з Петром Тошковим, начальником відділу «Ліки та постачання», і його чорнявою секретаркою Іриною Теофіловою.

Утрьох ми часто прогулювалися на околицях Софії. Інколи брали з собою ще й друкарку Чавову та начальника складу Венцеслава Рашкова. Щодо мене, то я відчував себе найкраще, коли Ірина з Венцеславом ішли на футбольний матч — вони були заядлими болільниками. Тоді Петр Тошков ловив рибу і мовчав. Абакум теж мовчав. А нам з Чавовою було дуже весело. Ніколи я не ловив стільки метеликів, як у ті сонячні дні.

Та все це вже в минулому. Коли згадую про той тихий, безтурботний час, мені чомусь спадає на думку епіграф до повісті Тургенєва «Весняні води»:

Веселії роки, Щасливії дні – Як води весняні, Промчали вони.

Але, думаю, мені вже час кінчати свою розповідь. Я ж тільки ветеринарний лікар, і детективні справи мене зовсім не цікавлять. Я віддаю перевагу лукам по берегах Видли. А щодо табірного утримання кооперативної худоби, то я до нього завжди виявляв невичерпний інтерес.

Отже, повернімося знову до подій 27 серпня. На нараді у полковника Ванова капітан контррозвідки Славі Ковачев висунув цікаву гіпотезу, яка грунтувалась на важливому фактичному матеріалі, його гіпотеза складалася з трьох основних моментів.

1. Розпорядження Петра Тошкова зберігати вакцину в непридатних умовах.

2. Поїздка Петра Тошкова в Триград без прикордонної перепустки і його зустріч з Ракіпом Колібаровим за два дні до появи епідемії ящура.

3. Купівля туристської карти і позначення на ній шосейного шляху на Триград. Ім'я Ракіпа Колібарова на полях карти, написане рукою Венцеслава Рашкова під диктовку Петра Тошкова.

Випадок поблизу Боровця сам по собі не викликав сумніву: іноземці могли зупинити Тошкова на шляху, і йому довелося розмовляти з ними. Таке може трапитись з кожним. Але те, що цих іноземців згодом було вислано з країни як персон нон грата, те, що лікар після цього зустрічався з Ракіпом Колібаровим та з скомпрометованим фельдфебелем із Слівніци за аналогією переходило в іншу категорію — категорію сумнівних випадків, які безумовно викликають підозру.

Що ж до Венцеслава Рашкова, то тут гіпотеза теж була добре обгрунтована. Славі Ковачев мотивував його самогубство рядом незаперечних і очевидних фактів.

1. Співучасть у псуванні вакцини.

2. Викриття диверсії.

3. Провал підготовлюваної втечі.

4. Неминучий арешт.

Усе це, на думку Славі Ковачева, пояснювало повну безвихідність становища, яка й призвела, кінець кінцем, до самогубства.

На нараді у полковника Ванова Абакум не висунув своєї гіпотези. Він задовольнився тим, що сформулював припущення, ніби Венцеслав Рашков не сам наклав на себе руки, а його отруїли,