Вельветові джинси - Ростислав Феодосійович Самбук

— Не втече, — засміявся Хаблак, — тепер від нас ніхто не втече. Йди гуляй.

Видно було, що Олежка трохи образився, певно, сподівався на довшу розмову, а дядько майор, якому він спіймав злодія, відсилає його. Хотів заперечити, та мати вже міцно взяла за руку, й довелося злізати зі столу, де відчував себе вільніше й впевненіше, ніж справжнісінький цар на золотому троні. Однак, побачивши хлопчаків попід сусіднім будинком, забув образу й весело побіг туди.

Тепер місце на столі зайняв Грицько. Поруч нього стали його батько й мати — так, пояснив Хаблак понятим, вимагає закон, бо неповнолітні мусять свідчити лише в присутності батьків.

Болта вивели третім. Третім з п’яти приблизно одного зросту й будови тіла, п’яти кремезних чоловіків, спеціально відібраних для слідчого експерименту.

І Грицько, аніскілечки не завагавшись, вказав на нього.

— Цей дядько, — вигукнув збуджено, — ось цей, я відразу впізнав його!

І знову Болта підвели до понятих. Тепер він уже не закопилював зневажливо губу, стояв, дивлячись похмуро, і жовна ходили в нього на вилицях. Потім конвоїр з Сагайдачним повели його до машини, нараз Болт зупинився, ступив назад до Хаблака й люто насварився кулаком.

— І все ж, начальнику, нічого не вийде в тебе! — вигукнув. — Не визнаю твого експерименту, нема закону, щоб чесна людина з-за якоїсь сопливої малечі в тюрягу сідала.

Висловивши своє обурення і, либонь, вихлюпнувши надмірні емоції, Болт повернувся й пішов до машини, не озираючись і важко ступаючи. Як ішов щойно з двома валізами в руках.

Каштанов мовчки вислухав Хаблакову доповідь про слідчий експеримент, підсунув до себе чистий аркуш паперу й намалював цифру “1”.

— Що маємо “за”? — округлив одиницю масним чорнильним колом. — Обидва хлопчаки впізнали Болта.

— Беззаперечний доказ, — не без оптимізму ствердив Хаблак.

— Доказ чого?

Майор збагнув думку Каштанова.

— Звичайно, на основі цих свідчень ми не зможемо звинуватити Болта в крадіжці. “А я, — скаже він, — ніс свої валізи до готелю “Славутич”. Вийшов з таксі й ніс”.

— Правда, — мовив полковник роздумливо, — виникає запитання: чого заходив до парадного Корольової?

— “А помилився, — твердо відповів Хаблак, — Здалося мені, що саме тут мешкає приятель, зайшов і відразу зрозумів, що помилився”.

— Так, позиції наші вимагають зміцнення, — погодився Каштанов і намалював на аркуші цифру “2”. Так само, як і одиницю, обвів її колом. — Почнемо зміцнювати ці позиції. Зверніть увагу на хусточку, знайдену в квартирі Корольової. Експерти твердять, що в неї висякалась людина, група крові якої та інші дані тотожні даним Болта.

— Не прямий доказ. Може бути збіг.

— Може, — погодився полковник. — Кожен факт, якщо його зіставити з рештою фактів, матиме інше забарвлення.

— Так.

Полковник намалював цифру “3”. Мовив:

— Маємо ще відбиток пальця Болта на паці з грішми, переданій Шилові.

— Але Шило мовчить.

— Певно, й мовчатиме, поки не зберемо проти нього незаперечні докази. І наш перший доказ — речі вкрадені на русанівських квартирах. А ми ще не знайшли жодної.

Хаблак перепив пальці рук. Полковник і тут виявився на висоті: інший на його місці, той же Худяков, сказав би — не ми, а ви не знайшли речі. І спробуй заперечити…

— Так, — погодився, — тут наша похибка. Речі з обікрадених ківартир кудись пішли, і мусимо знайти їх.

— Тоді все стане на свої місця, — сказав Каштанов. — Шукайте. Не міг Болт самотужки упоратися аж з чотирма квартирами. Одних речей вкрадено на тридцять з гаком тисяч. Мав спільників…

— Один з них — Шило.

— Були й інші.

— Мусили бути, — кивнув Хаблак. — Гадали. Віктор Саєнко, студент з політехнічного, який приніс валізу в гуртожиток. Перевірили. Даремно погано думали про студента. Справді, дядько передавав щось батькам Саєнка до Богуслава.

Полковник погладив долонею аркуш з намальованими на ньому трьома цифрами.

— Треба вивчити оточення Шила, — наказав. — Як познайомився з Болтом, через кого той вийшов на студента. Ще: косівські зв’язки Болта. Щось прояснилося?

— Лише те, що Боков мешкав у якогось Василя Павловича Габовди, завідуючого ларком вторсировини.

— На Габовді нічого не висить?

— Чистий, як скло.

— На перший погляд?

— Придивляємось.

— І негайно займіться Шилом. У прокуратурі вже лежить його скарга.

— Гадаю, не остання.

— Поки що має підстави для скарг. І врахуйте, без поважних причин строк його затримання збільшити не зможу.

— Однак Болт передав йому гроші, й це доведено.

— А ви можете твердити, що саме Болт обікрав квартири?

— Внутрішній голос підказує…

— І він нічого більше не підказує вам?

— Що треба вже бігти. Є одна ідея…

— Біжіть, майоре, я чекаю на вас о шостій.

Хаблак побачив Петрусенка, коли той виходив з аудиторії,— щойно закінчилась чергова пара, й гомінкий студентський потік випливав у коридори. Майор помахав Петрусенку рукою, той одразу впізнав його й рушив назустріч.

— Щось трапилось? — запитав. — Не забуває нас комсомол.

— А де ваш товариш? — запитав Хаблак.

— Гучков?

— Ви ж нерозлучні.

— Хто сказав?

— Комендант.

— Так, вона все знає. — Петрусенко підвівся навшпиньки і угледів-таки, бо гукнув: — Жоро, йди-но сюди!

— Така справа, хлопці, — почав Хаблак, — ви мені про свого товариша розповідали. Шило, здається?.. Ось і вирішив з ним побалакати. Може, познайомите?

Петрусенко покрутив невдоволено головою.

— Знайшли з ким…

А Гучков заявив:

— Нема Шила.

— Як — нема?

— Поїхав кудись і пропав.

— У нас