Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
– Дітар, будь ласка, я прошу тебе! – Не дала йому закінчити Тарсіша. Тепер її голос був тихим і проникав у саме серце ченця. – Я не хочу, щоб ти мені брехав. Я не хочу. Я не хочу ділити тебе з Братством. Я не зможу терпіти твоє Братство.
Вона не стала чекати, коли він відповість. Дівчина просто відвернулася і, збираючись йти, додала:
– Зробиш нас вільними – так. Не зробиш – ні. – Така була її відповідь на пропозицію ченця.
Двоє друзів пробиралися вперед через замети, залишаючи за собою довгий слід, який засипало снігом. Полуденне сонце, відбиваючись від білосніжного земного покрову, сліпило очі.
– Знову вдвох? – Посміхнувся і почав розмову Дітар.
– Ти вирішив повернутися за зниклими ченцями. Ти йдеш їх рятувати, а я йду тебе захищати. – Відповів йому друг.
– В цьому немає необхідності, мій друг. Ти мені нічого не повинен.
– Я хочу, щоб саме ти очолив Братство. – Агіас був згоден із словами Авраала. Серце старого вказувало вірно, і чернець підтримав би Дітара.
– Ти перебільшуєш. – Важко дихаючи, відмовлявся Дітар.
– Дітар, ти великий чернець, значно краще мене.
Він подивився на свого друга і обдарував його посмішкою. Бувають моменти, коли слова зайві. Зараз був такий момент. Дітар зупинився.
– Агіас, дивися! – Дітар показав своєму другу на силует, що спускався до них з гори.
Агіас зупинився і, примруживши очі, намагався розгледіти людину. Він біг, як у тумані, підіймаючи в повітря занадто багато снігу, його обличчя було приховане.
– Треба бути обережніше. – Сказав Агіас Дітару і поклав свою праву руку на меч.
– Це Мріадр! – Ствердно сказав Дітар. Але, ти правий, обережність ніколи не завадить.
Силует більше не біг, він йшов до них на зустріч. Дітар і Агіас повільно наближалися. Дітар, привітав старого коваля.
– Рад тебе бачити живим, Мріадр.
Старий стояв, спираючись руками на коліна, і важко дихав. Біг в його віці не приносив ніякого задоволення, особливо по такому снігу. Надихавшись холодного повітря, він відчував біль в легенях і смак крові в роті.
– Мені вдалося втекти від Легези. – Між глибокими вдихами вставив Мріадр. – Я довго чекав вдалого моменту, і він настав. В чергову ніч, коли всі заснули, я вкрав трохи їжі і втік.
– Скільки днів ти вже так біжиш? – Знову запитав чернець.
– Сьогодні вже третій день. – Спокійніше відповів коваль.
– Тобі дуже повезло. Ти не зустрічав нікого крім нас?
– Ні, ви перші, кого я побачив в цих місцях.
Хоч і Мріадр сказав, що нікого не зустрічав, це виглядало підозріло, адже вони не могли розминутися, оскільки дорога, тільки одна – вздовж берега озера. Дітар не став говорити йому про те, де знаходиться їх табір. Він не міг до кінця довіряти Мріадру, тому взяв його з собою.
Через дві години, вони втрьох знайшли місце табору ченців-розвідників. Перед ними був намет, присипаний снігом. Стінка його, обернена вниз по схилу, розрізана в клапті. Він виявився абсолютно порожнім, людей в ньому не було. В наметі не було ні зброї і провізії, тільки одяг, взуття і дві мантії ченців. Навкруги було ще кілька саморобних куренів з палиць і ялинових гілок, але вони теж були порожні. В центрі табору було згасле багаття. Дітар з Агіасом обійшли все і озирнулися навколо.
– Сліди вказують на те, що вся група ченців несподівано покинула намет,та напевно не через вихід, а через розрізи.
– Так. – Погодився Дітар з Агіасом. – Причому люди вибігли з намету на тридцятиградусний мороз навіть без взуття і одягу. Судячи зі слідів, вони йшли один за одним. Всі разом.
В десяти метрах від озера, біля кількох дерев, ченці виявили тіла ОльханКарина і Аденського. Сніг вже частково сховав їх із вигляду. Глибокі смертельні різані рани виділялися на тілі вбитих. На обличчі були ознаки кровотечі з носа. На кистях рук і долонях численні садна.
– Судячи з усього, був бій. – Заявив Дітар. – Їх тіла мають травми, які вони отримали ще за життя.
– І в обох кантрі ченців обпалені стопи. Не схоже, що від холоду.
Ченців вразило те, що обидва тіла були босі і без своїх мантій.
– Як вони могли отримати такі страшні опіки? – Запитав Агіас.
– Найголовніше питання де інші. – Де інші зниклі ченці? Хто змусив їх тікати по снігу?
– Ми спробуємо уявити, що ж тут сталося. – Сказав Агіас і побачив у відповідь кивок Дітара, він оглядав тіла.
Згаявши час на вивчення слідів і місцевості, ченцям вдалося приблизно скласти картину. Вони знайшли ланцюг слідів, що вели від намету вниз, їх рівно стільки, скільки було ченців. Якби вони були поранені або сильно побиті, були б сліди перенесення або волочіння, але їх немає. Одже, всі ченці самостійно спустилися вниз. Потрібно шукати їх .
– В наметі був третій. – Дійшов висновку чернець. – Почалася бійка, вони вискочили назовні, але їх там добили.
– А інші втекли. – Додав Агіас.
Мріадр, весь цей час сидів на колоді, намагаючись розвести вогнище і зігрітися. Ченці не звертали на нього уваги і були зайняті відновленням подій, що сталися в таборі. Але коли вони озирнулися, то виявили його пропажу. Старий, впевненими кроками йшов вздовж озера. Скрип снігу під ногами супроводжував його. Успіхів в здобичі вогню він не досяг, і сидіти на одному місці було нестерпно. Мріадр ходив туди-сюди, роздивляючись місцевість і час від часу потирав долоні.
Зробивши ще один крок, він почув тріск і сам не помітив, як перейшов ту межу, де закінчилася земля і почався лід. Коваль завмер на місці. Лід репнув під його вагою, і чоловік опинився в холодній воді. В цей же час оглушливий крик донісся до ченців. Старий коваль примудрився провалитися крізь лід у воду і зараз треба реагувати швидко. Дітар тут же кинувся його рятувати. Він гукнув Агіаса, і вони побігли до озера. Проносячись по заметах повз дерева, вони чули крики Мріадра. Дзвінка луна вибухнула на всю округу.
– Аби не запізнитися.
Мріадр був у воді, руками намагався вхопитися за шматки льоду, але важкий мокрий одяг вже тягнув його на дно. Дітар роздягнувся і кинувся в озеро. Холод різко пронизав все його тіло. М'язи різко скоротилися, і дихати стало дуже складне. Кожна секунда у воді приносила біль. Шкіра пекла від морозу. Старий тонув, і Дітару довелося пірнути в безодню озера за ним. На кілька хвилин він зник із вигляду, і лише хвилювання води вказувало на те, що тут хтось був. Під водою чернець поглядом шукав старого.
Його силует вже
