Ганнібал - Томас Харріс
Старлінг побачила світло, що пробивалося під дверима кімнати Мейсона Верджера. Воно згасло, щойно Марґо торкнулася дверної ручки.
Гостьова зона в кутку покою Мейсона Верджера була сліпуче освітлена горішніми лампами. Над канапою висіла пристойна копія «Старого днями» Вільяма Блейка — Бог, що відміряє простір своїм циркулем. Картину оповила чорна тканина — на знак нещодавньої смерті патріарха Верджерів. Решту кімнати поглинула темрява.
З пітьми долинав ритмічний гул механізму, що раз у раз зітхав.
— Доброго дня, агенте Старлінг.
Звучний, механічно підсилений голос, губне «б» випадає з «доброго».
— Доброго дня, містере Верджер, — мовила Старлінг у пітьму. Горішнє світло припікало маківку. Справжній день був деінде. Сюди день не заходив.
— Сідайте.
Доведеться цим зайнятися. Зараз — саме час. Нагальна необхідність.
— Містере Верджер, розмова, яку ми з вами проведемо, матиме характер свідчень, тож я мушу записати її на плівку. Ви не проти?
— Звісно, — прозвучав голос між зітханнями механізму, щілинні «с» і «з» випадають зі слів. — Марґо, думаю, наразі можеш іти.
Не глянувши на Старлінг, Марґо Верджер вийшла з кімнати під свист своїх саржевих бриджів.
— Містере Верджер, мені б хотілося прикріпити мікрофон до… вашого одягу чи подушки, якщо це вас влаштує, або я можу покликати для цього медбрата — як забажаєте.
— Заради Бога, — відповів він, загубивши «б», а тоді дочекався наступного механічного подиху. — Можете самі це зробити, агенте Старлінг. Я поруч, туточки.
Старлінг не змогла відразу відшукати перемикачі, щоб увімкнути світло. Вирішивши, що вона краще бачитиме, коли лампи не сліпитимуть очі, Кларіс виставила вперед руку й вирушила в пітьму на запах грушанки й бальзаму.
Коли Мейсон увімкнув світло, виявилося, що ліжко ближче, ніж вона очікувала.
Вираз на обличчі Старлінг не змінився. Рука, у якій вона тримала мікрофон на кліпсі, відсахнулася назад десь на дюйм[28].
Перша думка Старлінг не була пов’язана з відчуттями, що виникли в її грудях і животі. Це було спостереження про те, що мовні аномалії Мейсона утворилися в результаті повної відсутності губ. Із другою думкою прийшло усвідомлення, що він не сліпий. Єдине синє око позирало на неї крізь такий собі монокль із трубочкою, яка не давала оку пересохнути, оскільки бракувало повіки. Над рештою обличчя вже давно попрацювали хірурги, зробили все можливе, щоб натягти на кістки рештки шкіри.
Безгубе, безносе обличчя Мейсона Верджера, на якому не лишилося м’яких тканин, шкірилося самими зубами, мов істота з глибоких глибин океану. Усі ми звичні до масок, тож шок від побаченого приходить трохи згодом. Шок приходить від усвідомлення, що це людське обличчя, за яким ховається розум. Вас млоїть від міміки, артикуляції щелепи, від ока, що обертається, аби вас роздивитися. Роздивитися ваше нормальне обличчя.
У Мейсона Верджера гарне волосся, і, хоч як дивно, саме на нього дивитися найважче. Чорняве з сивими вкрапленнями, воно зав’язане в кінський хвіст, такий довгий, що дістане до підлоги, якщо перекинути його через подушку. Сьогодні волосся звилось у велике кільце на грудях, на черепаховому панцирі респіратора. Людське волосся на тлі огидної руїни; коси сяють, мов риб’яча луска.
Уже давно паралізоване тіло Мейсона Верджера зводилося на ніщо під простирадлами на високому лікарняному ліжку.
Перед його обличчям висів пульт, що скидався на флейту Пана чи губну гармоніку в прозорому пластику. Він скрутив язика трубочкою навколо отвору дудки й дмухнув із наступним подихом респіратора. Ліжко відгукнулося гудінням, трохи розвернуло його до Старлінг і підняло підголовник.
— Я дякую Господу за те, що сталося, — сказав Верджер. — То було моє спасіння. Ви прийняли Ісуса, міс Старлінг? Маєте віру?
— Мене виростили в закритому релігійному середовищі, містере Верджер. Решту додумуйте самі, — відповіла Старлінг. — А зараз, якщо ви не проти, я причеплю оце до вашої подушки. Воно ж тут нічому не заважатиме?
Голос звучав надто жваво і дбайливо як для Старлінг.
Її рука біля його голови, ці дві плоті поруч — від цього Старлінг аж ніяк не полегшало, як і від пульсу в судинах, які пересадили зі шкірою понад кістками обличчя, аби живити його кров’ю. Ритмічне розширення викликало асоціацію з хробаками, що поглинають потраву.
Вона з полегшенням розмотала дріт і позадкувала до стола, де лишилися диктофон і окремий мікрофон.
— Спеціальний агент Кларіс М. Старлінг, номер ФБР 5143690, приймає свідчення в Мейсона Р. Верджера, номер соціального страхування 475989823, у нього вдома, у день і рік, зазначені вище, під присягою й за офіційним підписом. Містер Верджер усвідомлює, що прокурором США з Тридцять шостого округу й місцевою владою йому надано імунітет від судового переслідування, про що свідчить спільний меморандум, наданий під присягою й за офіційним підписом. Отже, містере Верджер…
— Я хочу розповісти вам про табір, — перебив Мейсон із черговим видихом. — То був чудовий дитячий досвід, до якого я, по суті, повернувся.
— Ми можемо обговорити це згодом, містере Верджер, але я гадала, що ми…
— О, ми можемо обговорити це зараз, міс Старлінг. Розумієте, тут усе взаємопов’язано. Те, як я зустрів Ісуса, — це найважливіша річ, про яку я взагалі вам можу розповісти, — він дочекався наступного зітхання механізму. — Мова про християнській табір, який оплатив мій батько. Заплатив цілком і повністю за всіх сто двадцять п’ять відпочивальників на озері Мічиґан. Деякі з них бідували, за шоколадку що завгодно могли зробити. Може, я цим користався, може, жорстоко з ними поводився, якщо вони не хотіли брати цукерки й робити, як я скажу, — я нічого не приховую, бо тепер уже все гаразд.
— Містере Верджер, давайте обговоримо певну інформацію на цю ж…
Він її не слухав, просто чекав, доки машина подарує йому наступний подих.
— У мене є імунітет, міс Старлінг, і тепер усе гаразд. Я маю імунітет від Ісуса, маю імунітет від прокурора США, маю імунітет від окружного прокурора Овінгз-Міллз, алілуя. Я вільний, міс Старлінг, і тепер усе гаразд. Я з Ним, просто поруч, і тепер усе гаразд. Він Ісус Воскреслий, і в таборі ми називали його Воскром. Ніхто не зрівняється з Воскром. Ми переінакшили його на сучасний лад, розумієте, — Воскр. Я служив Йому в Африці, алілуя, служив йому в Чикаго, хай святиться ім’я Його, служу Йому й зараз, і Він підніме мене з цього ложа, і Він покарає ворогів моїх, і приведе їх до мене, і я чутиму стражденні крики жінок їхніх, і тепер усе гаразд.
Він захлинувся слиною й замовк. Пульсуючі судини на його обличчі потемніли. Старлінг підвелася, щоб покликати когось
