Коло смерті - Кріс Тведт

— Смачно, — мовив він, витираючи рота серветкою. — Я вам щось приніс.

Він вийняв з торбинки маленьку коробочку, простягнув Ґерд. Вона розпакувала її і, на своє превелике здивування, побачила там маленького рожевого порцелянового котика.

— Дрезденська порцеляна, — сказав він. — Я знаю, ви такі колекціонуєте.

Її очі враз наповнилися слізьми.

— Чому ви плачете? Я гадав, вам подобаються…

— Вибачте, — Ґерд схлипнула. — Я так по-дурному поводжуся. Дуже дякую, він надзвичайно милий. Не варто було…

— Ви докупите ще котиків. Створите нову колекцію. Завжди можливо почати все спочатку.

— Мабуть, ваша правда…

Він трохи помовчав, ніби вагався, що казати далі, а тоді заговорив знову:

— Я прийшов сьогодні, щоб упевнитися, що ви все розумієте.

Вона трохи розгублено глянула на гостя.

— Перепрошую?

— Те, що на вас напали… Я хотів упевнитися, що ви розумієте — то було випадковістю. Ніяк не пов'язане з вами. Ви стали випадковою жертвою, як і я. Нас просто засмоктало. Розумієте, правда?

Вона обережно кивнула головою.

— Гадаю, так.

— Ми лише опинилися не в той час і не в тому місці. З Ґуставом Німаном це теж ніяк не пов'язано. Ніхто не намагався заткнути йому рота. Так мало тільки здаватися…

Його очі, щойно лагідні й сумовиті, збуджено заблищали, він перехилився через стіл до неї.

— Ви можете, не боячись, бути разом з Ґуставом. Для вас, Ґерд, немає жодного ризику. Я розумію, вам лячно після того, що сталося, але ви спокійно можете повернутися до нього. Якщо захочете, звісно.

— Ви так вважаєте?

— Так, цілком.

Вона похитала головою.

— Він злочинець.

— Був злочинцем, але, на мою думку, Ґустав Німан непогана людина, лише трохи слабовольна.

— Може, він не хотів…

— Я з ним розмовляв, він сумує за вами. Йому потрібний хтось, хто б за ним наглядав, — адвокат усміхнувся кутиком уст. — Усі цього потребують…

Хвиля ніжності несподівано залила все її єство. Він її потребує. Ґустав потребує її.

Мікаель Бренне підвівся. Вона провела його до дверей, ще раз подякувала за подарунок, а душа її повнилася несказаними словами. Може, ще не запізно. Може, вони попри все ще мають спільне майбуття, вона і Ґустав.

Надворі почався дощ, дрібна, безрадісна мжичка. Він підняв комір, запхав руки до кишень пальта, відразу став наче стомленим, старшим і сивішим при мерхлому світлі дня.

— Бувайте і хай вам щастить, — сказав на прощання. — Що б ви не вирішили, сподіваюся, будете щасливою.

Вона дивилася йому вслід, як він простував садовою доріжкою. На коротку мить задумалася, а чи щасливий він, чи має коло себе рідну душу, однак думки розвіялися так само швидко, як і прийшли. Успішний адвокат, чоловік в розквіті сил. Звісно, має когось. Вона поквапилася до хати. Щоб зателефонувати Ґуставові.

Пісня Dead flowers походить з альбому Роллінґ Стоунз Sticky Fingers 1971 року. Версію Таунес ван Зандта можна почути в альбомі Roadsongs 1993 року. А також у фінальних сценах чудового фільму Когена The Big Lebowski.

У цій книзі я дозволяю Франкові Ланде приписати авторство пісні ван Зандтові. Укупі з версією, нібито Ґрам Парсон написав пісню Wild Horses, це один з сумнівних, однак невмирущих міфів, які живуть своїм життям в інтернеті. Мало що свідчить про те, ніби обидві пісні не належать авторству Міка Джеґґера і Кейта Річардса.

Берґен, 8 червня 2010

Кріс Тведт

Округу. — Тут і далі прим, перекладача.

Можеш слати мертві квіти щоранку. Пришли мені мертві квіти поштою — англ.

Не гасни, доступаючись пітьмі, Хай старість спалахне ще світлом ясним. Не йди, не покидай веселих днів… — англ.