Пригода опівночі. Однієї дощової осені - Андрій Гуляшки
Ми дослідили шрифт оригіналу і копії. Обидва документи написано на одній і тій самій друкарській машинці «Континенталь». Така машинка є в канцелярії Центру. На ній працює друкарка Христина Чавова, дівчина, перевірена в політичному відношенні, дочка партійного працівника, який загинув у роки підпільної боротьби. Ми взяли інші листи і почали порівнювати підписи. Підпис Петра Тошкова був таким же самим, ніякої різниці в написанні літер, у вигинах і натисках. А ось з підписом Ірини Теофілової інше. На копії листа від 4 березня в підписі Теофілової літери «о» і «в» було написано замкнуто. Так секретарка підписується і на інших документах. Проте в оригіналі ці дві літери було розімкнуто, і вони на диво були схожі на своїх тезок з підпису Петра Тошкова. До того ж Ірина Теофілова пише взагалі стисло, літери в неї написано злито, а тут літери відірвані одна від одної, і відстань між ними цілком збігається з інтервалами між літерами підпису лікаря. Ми сфотографували обидва документи. У вас, товаришу Захов, теж є примірник цих фотографій. Лейтенант Марков, спеціаліст в галузі графології, твердить, що підпис Теофілової на оригіналі листа написано, безперечно, рукою Петра Тошкова. Не знаю, що думаєте ви, але я цілком поділяю думку лейтенанта.
Абакум знизав плечима, і Славі Ковачев на якийсь час замовк.
— Розповідайте далі, — сказав полковник.
— Потім ми пішли оглядати приміщення складу, залишивши листи в канцелярії, і спустились у підвал, де сподівалися знайти пляшечки з німецькою вакциною. У підвалі не було ніякої вакцини. Повернулись на перший поверх — те ж саме. Тоді ми вирішили заглянути на горище. Там наші розшуки увінчалися успіхом: в кутку під покрівлею, на простій сосновій етажерці, стояло близько п'ятдесяти картонних коробок. У кожній містилося по двадцять пляшечок вакцини. Кілька коробок було порожніх — вакцину з них, очевидно, цими днями відправили в Родопський край…
Ми глянули на термометр, який висів на дверях, — ртутний стовпчик показував 28 градусів за Цельсієм. Венцеслав Рашков перестарався, виконуючи вказівки свого шефа.
Перш ніж сформулювати свою гіпотезу остаточно, хочу сказати ще кілька слів про Рашкова і Настева. Венцеслав Рашков народився в місті Санданські, — зазначте, — в рідному місті Петра Тошкова. Знаменно, правда ж? Ви повинні знати і дещо інше — цього хлопця прийняли на службу в Центр за рекомендацією лікаря Тошкова. Якщо ви візьмете його особову справу з відділу кадрів, то знайдете там аж три сторінки, написані лікарем, в яких він безмірно вихваляє Рашкова. Тошков дуже захоплено відізвався і про його батьків, — які вони працьовиті, чесні, передові і таке інше… Венцеслав закінчив комерційний технікум, був на військовій службі в бронетанкових частинах і перед тим, як вступити до Центру, працював за інструктора на автокурсах ДТСО.[8] Він був великим любителем спорту, захоплювався мотоциклами і автомобілями. Крім зарплати, інших доходів не мав. Останнім часом вихвалявся перед друзями, що купить собі мотоцикл «Ява».
Кинчо Настев, помічник Венцеслава Рашкова, родом з міста Хасково. Він працює на складі Центру вже десять років. Завжди був скромною і непомітною людиною. Має одноповерховий будинок у кварталі Нове передмістя. Місяць тому купив будівельний матеріал, щоб надбудувати другий поверх.
Розповідаючи про цих трьох службовців Центру, я хочу, між іншим, підкреслити одну цікаву деталь. Два місяці тому лікар Петр Тошков купив квартиру, Венцеслав Рашков збирався придбати мотоцикл «Ява», а в день смерті в його бумажнику знайшли велику суму грошей. Скромний Кинчо Настев, який усе життя жив на зарплату службовця, купив по вільних цінах будівельні матеріали, щоб надбудувати другий поверх. Як бачите, за короткий строк ці люди так розбагатіли, в їхньому розпорядженні стало стільки грошей, що вони купують квартири з усіма вигодами, дорогі мотоцикли, надбудовують будинки.
Узагальнюючи всі ці факти, я приходжу до такого висновку. Петра Тошкова, коли він був у Женеві, завербували в німецьку розвідувальну службу. За допомогою її резидентів у Болгарії його призначили на посаду інспектора тих південних прикордонних районів, які безпосередньо цікавили гітлерівську розвідку на Балканах. Після закінчення війни Петра Тошкова не турбували, і він, очевидно, довгий час не займався шпигунством. «Законсервований» агент жив відносно спокійно. Але три роки тому його знову залучили до роботи — цього разу на користь західної розвідки. На нього було покладено скромне завдання — оточити себе на службі відданими людьми. І Петр Тошков влаштував свого земляка Венцеслава Рашкова на роботу в Центр начальником складу. Він був певен, що хлопець буде слухняним, бо лікар мав давні зв'язки з родиною Рашкова, крім того, саме від нього залежало просування Венцеслава по службі. Ще треба розслідувати, чим саме займався Петр Тошков протягом цих трьох років, де зупинявся, роз'їжджаючи по південних районах країни, з якими іншими персонами нон грата підтримував зв'язки, чому їздив у Слівніцу і зустрічався з фельдфебелем і таке інше.
Але повернімося до останніх подій. Петр Тошков одразу ж, як тільки одержав німецьку вакцину, а можливо і трохи раніше, дістав розпорядження зробити все для того, щоб ці ліки за короткий час стали непридатними. 4 березня Тошков диктує секретарці листа, про який я вже говорив. Секретарка вручає чернетку друкарці Чавовій, і та переписує її слово в слово. Я забув вам сказати, що ця чернетка і досі зберігається з копією листа і цілком збігається з нею. Потім секретарка, підписавши оригінал і копію, віддає їх на підпис начальникові. А що робить начальник?
Він зовсім не поспішає відсилати листа на склад. Тошков просто залишає його в себе. Після робочого дня, коли службовці розійшлися, Петр Тошков сідає за машинку Чавової і на чистому бланку пише нового листа — того самого, без двох слів і з приписаною цифрою. Він знищує старий, справжній оригінал; на новому підписується з правого боку, а з лівого підробляє підпис Теофілової, причому дуже вдало.
Ранком другого дня, 5 березня, він викликає кур'єра, доручає йому здати
