Пригода опівночі. Однієї дощової осені - Андрій Гуляшки
Я почав вивчати біографії цих трьох людей і між іншим натрапив на дуже цікавий факт. Перегортаючи повідомлення Триградської прикордонної дільниці про появу і поширення ящура, я одразу ж помітив знайоме прізвище. В одному з повідомлень був список осіб, які проходили по шосе між Тешелем і Девіним, не маючи спеціальної перепустки для пересування в прикордонній зоні. Четверо з них — місцеві селяни. Їх перевірили наші люди, і на них не падає ніяка підозра.
15 серпня — за два дні до того, як ми одержали перше повідомлення про появу ящура — близько десятої години ранку черговий старшина зупинив на шосе мотоцикліста в ту мить, коли той хотів звернути праворуч, на шлях, який веде в Триград. Це був лікар Петр Тошков, завідуючий відділом «Ліки та постачання». Він мав перепустку, але в документі стояв тільки один населений пункт — Девін. Коли старшина спитав його, що йому треба в Тешелі і чому він хоче звернути на шлях, який веде в Триград, лікар відповів, ніби йому хочеться глянути на триградські скелі і наловити трохи форелі в гірській річці. При цьому Тошков показав службове посвідчення, в якому зазначалося, що його відряджено в Девінський район у службових справах. Тоді старшина на свій страх і риск дозволив залишитися лікареві на роздоріжжі до полудня, категорично заборонивши просування далі в глиб ущелини.
Близько третьої години пополудні прикордонний дозір затримав лікаря в ущелині досить далеко від тунелю, прокладеного в скелях. Тошков вудив рибу на березі глибокого озера, а поруч нього сидів Ракіп Колібаров, мешканець Триграда. Повинен сказати, що цей Ракіп досить підозріла особа, хоч ми не маємо проти нього ніяких конкретних доказів. Нам відомо тільки те, що його брат втік за кордон, а дядька торік убили невідомі особи. Оскільки лікар не мав перепустки для пересування в районі Триграда, виник інцидент, його повели на заставу, звідти подзвонили в Смолян, із Смоляна — в Софію і тільки надвечір звільнили, запропонувавши дати письмове пояснення. Лікар написав, між іншим, що незнайомий з Ракіпом Колібаровим і в той день побачив його вперше. Тошков твердить, ніби Ракіп сам підійшов до нього, щоб подивитись, як він ловить форель.
Це сталося 15 серпня — за два дні до того, коли спалахнула епідемія ящура в районі Триграда.
Випадок з Тошковим примусив мене ще уважніше зайнятися вивченням біографії лікаря. Він народився в 1910 році в місті Санданські в заможній сім'ї. Батько його мав крамницю і корчму, а також великі виноградники. Петр Тошков закінчив ветеринарний факультет у Софії, а потім його направили на спеціалізацію до Швейцарії, в Женеву. Повернувшись з-за кордону, він одразу дістав призначення на посаду околійського[7] ветеринарного лікаря в місто Горна Джумая. В 1942 році Тошкова призначили на роботу в Міністерство землеробства, а через рік підвищили на посаді. Як інспектор Петр Тошков їздив по районах виключно південної і південно-західної частини країни. Політикою не займався. Любив прогулянки у веселій компанії, сипав грішми. Після 9 вересня його призначили на посаду, яку займає досі.
Петр Тошков — завзятий рибалка. Він має мотоцикл марки «Ява», на якому в святкові дні або під час відпустки роз'їжджає по всій країні.
Тепер хочу звернути вашу увагу на такі факти. У документах органів Державної безпеки прізвище Тошкова згадується двічі, причому в зв'язку з іншими особами. Торік, 2 січня, два дипломатичні «чиновники», представники західних держав (цих «чиновників» пізніше вигнали з нашої країни як персон нон грата), прогулювалися в околицях курорту «Боровець». З ними був і Петр Тошков. 7 травня цього року Петр Тошков ловив рибу недалеко від Слівніци. Його цілий день супроводив Крум Славов Хаджіхристов, мешканець села Слівніци, колишній фельдфебель царської армії, який відбув покарання за вироком народного суду після 9 вересня 1944 року.
Отже, Петр Тошков підтримує зв'язок з західними дипломатами, персонами нон грата, зустрічається з політичними злочинцями, роз'їжджає в прикордонному районі, не маючи на те спеціального дозволу, бачиться з особами, родичі яких стали зрадниками батьківщини і зв'язані з шпигунськими агентурами. Зовсім неважко припустити, що саме людина з такою характеристикою здатна надсилати непридатну вакцину в заражені райони. Докази? Прошу! Я їх знайшов.
Учора після робочого дня я переглянув листування між відділом постачання і складом. Дуже радий, — тут Славі Ковачев глянув на Абакума, — що й ви, товаришу Захов, ідете по моїх слідах, тобто працюєте за моїм методом, бо я застав вашого помічника лейтенанта Маркова за читанням тих самих листів. Не знаю, які ваші висновки, але мої відкриття, як і відкриття лейтенанта Маркова, цілком тотожні. Що примусило мене переглянути листи? Я просто хотів дізнатися, яку вакцину одержав відділ з НДР і які розпорядження давав Петр Тошков начальникові складу, де зберігається вакцина, Венцеславові Рашкову.
Насамперед ми переглянули вихідну кореспонденцію відділу, копії листів, які Петр Тошков надсилав на адресу складу. Нашу увагу привернув досить довгий лист, в якому завідуючий відділом давав вказівки, як треба зберігати німецьку вакцину. Цитую буквально: «Зберігати в холодильній шафі, в темряві, при температурі не вище 6 градусів за Цельсієм». Лист був датований 4 березня і мав два підписи: з правого боку — Петра Тошкова і з лівого —Ірини Теофілової, секретарки відділу. «Давайте перевіримо, чи виконав Венцеслав Рашков ці спеціальні умови», — запропонував лейтенант Марков. Але я сказав йому: «Давайте спочатку перевіримо, чи одержав він взагалі цього листа».
Ми розкрили папку, в яку Кинчо Настев, — помічник Венцеслава Рашкова, — складав вхідну кореспонденцію. Знайшли оригінал листа від 4 березня і з першого погляду зрозуміли, що між ним і копією є деяка відмінність. Ми здивовано перезирнулись і почали звіряти оригінал з копією. В тому місці, де в копії написано: «Зберігати в холодильній шафі, в темряві, при температурі не вище 6 градусів за Цельсієм», текст в оригіналі було змінено
