Останнє полювання - Жан-Крістоф Гранже
У неї в очах забриніли сльози, і щоб покінчити із цими сентиментами, вона пірнула під струмені води, викрутивши температуру на максимум. Вона завжди приймала душ по-японськи: 42 градуси або нічого, — і виходила тільки коли ставала рожевою, як молочне порося на рожні.
За кілька хвилин кімната перетворилася на суцільний хамам, усіяний крапельками, а дзеркала запітніли. Івана провела рукою по склу і глянула на своє відображення над раковиною.
Її миттю охопила паніка.
Що ж їй нап’ясти, аби не виглядати абсолютно сміховинною поруч із графинею?
11
Одягнувши трусики і ліфчик, Івана помітила, що, по-перше, вона взяла лише одну маленьку чорну сукню, «про всяк», а по-друге, до вечері о дев’ятій годині було ще довго.
Вона натягнула светр і спортивки, а тоді занурилася в досьє Кляйнерта. У загальних рисах справа була їй відома, тож дівчина зосередилася на зібраній в одній із папок інформації, що стосувалася Юрґена фон Ґаєрсберґа за його життя.
Юрґен народився 1984 року й отримав ідеальну освіту німецького аристократика: швейцарська школа-інтернат поблизу Базеля, Констанцький університет, один із провідних німецьких вишів у спеціальності «політика та держуправління», і паризька Школа вищих студій у комерції. Урешті-решт, він опинився в Інституті вищих студій у комерції (бізнес-школі при Наваррському університеті), одному зі, схоже, найвідоміших закладів у цій галузі.
Здавалося, Юрґен не поспішав активно братися до справ, але передчасна смерть батька в 2014 році змусила його взяти в свої руки керівництво групою VG разом із сестрою, яку, схоже, більше цікавила французька література та давньогрецька філософія.
Івана вже читала кілька статей про успіх брата й сестри на чолі компанії, але її зацікавили деякі детальніші уривки з досьє, перекладені французькою: стиль керування двох Ґаєрсберґів був досить суворий, при тому, що їхній батько Фердинанд теж не надто чуйно ставився до персоналу. Двоє спадкоємців за кілька років устигли зажити незчисленних ворогів як усередині компанії, так і поза її межами. Але, як казав Ньєман, важко уявити, щоб за таким дикунським убивством стояв якийсь звільнений працівник чи начальник фірми-конкурента.
Вона перейшла до історії сім’ї. Ще одна папка. Усередині — дбайливо підготовлена Кляйнертом стаття з журналу «Пуан де вю», що в подробицях оповідала сагу династії.
Рід Ґаєрсберґів вів своє походження від Каролінґів, сягаючи корінням тієї доби, коли германські племена завершили формування королівства Франції. Івана пробіглася століттями, переходячи від Середньовіччя до Відродження, від Тридцятилітньої війни до епохи Просвітництва: всюди були Ґаєрсберґи. На початку ХІХ століття вони навіть зіграли важливу роль у становленні великого герцогства Баден, яке пізніше ввійшло до складу землі Баден-Вюртемберґ.
Івана не стала затримуватися на видатних предках, а натомість вирішила зосередитися на Юрґеновому батькові, Фердинанді, чий життєвий шлях згадували в кількох статтях, — це виявилося непросто, адже статті були німецькою, але врешті-решт, за допомогою онлайн-словника, їй це вдалося.
Фердинанд фон Ґаєрсберґ народився після війни і пішов слідами свого батька, великого підприємця, який посприяв промисловому розвитку Західної Німеччини в 60-х роках. Фердинанд перейняв естафету у вісімдесяті, і під його егідою група VG процвітала завдяки безжальному керівництву заводами та примноженню патентів на електроніку, які перетворили VG на обов’язкового партнера більшості виробників автомобілів, зокрема й для марки «Порше», окраси Баден-Вюртемберґу.
Фердинанд не турбувався про свій публічний імідж. Це був стриманий, навіть потайний чоловік, німець старого зразка: холодний, строгий, суворий, він сміявся, обпікаючись, і завжди носив рукавички. Він помер від інсульту в 2014 році, у 68 років, через два роки після того, як відійшла його дружина.
Про пані — ні слова. Або майже: через кілька років після її смерті один швейцарський журнал розщедрився на великий матеріал на її честь. Сабіна, у дівоцтві де Верле, народилася в знатній сім’ї Швабії (регіон, що сусідить із колишнім великим герцогством Баден), здобула освіту адвоката, але ні дня не працювала за спеціальністю, а в 24 роки вийшла заміж за Фердинанда. У неї було лише одне захоплення: кінний спорт. Довкола цього оберталося все її життя. Сабіна була спортивною, рухливою жінкою, що аж пашіла здоров’ям, і керувала стайнями, у яких тримала до п’ятдесяти коней.
З усім цим у неї практично не залишалося часу виховувати дітей чи займатися чоловіком — який і сам, власне, був дуже зайнятий своєю роботою. А тим більше — турбуватися всіма тими, хто крутився біля її ніг. Народившись на самому вершечку соціальної драбини, вона не цікавилася нижчими щаблями, а особливо людьми, змушеними заробляти собі на хліб, «тими нещасними».
Так усе виглядало збоку. Насправді ж Сабіна страждала на психічні розлади, які сім’я дбайливо приховувала. У 2012 році вона поїхала до Мангеттена на аукціон сучасного мистецтва. Зупинилася в готелі «Сент-Реджис», що на П’ятій авеню, й обрала номер на дванадцятому поверсі. Зайшла до кожної кімнати, попросила відчинити вікна в головній вітальні, подякувала коридорному. А опинившись на самоті, стрибнула з підвіконня.
Яким було дитинство Юрґена й Лаури з такими батьками? «Двійнята», як вона сказала. Івана могла собі уявити, як вони трималися одне одного в цьому великому емоційному вакуумі. Вічно відсутні батьки, байдужі виховательки, люксові розваги — і спільна пристрасть: полювання. Двоє дітлахів виросли дипломованими героями глянцевих журналів і водночас снайперами з крижаним, як механізм затвора, серцем.
У досьє було чимало фото дорослого Юрґена. З роками він став справжнім атлетом неабиякої вроди, з блідою шкірою й рудим волоссям. Але його обличчя виражало якусь ледь помітну млість, байдужість, щось неоднозначне, що, мабуть, причаровувало жінок. Очевидно, він зумів перетворити свою особливість — руде волосся — на козир, чого Івані ніколи не вдавалося.
Вона проглянула й інші фото: Юрґен на своїй яхті в Сен-Тропе, у золотистому смокінгу на Ібісі… Юний спадкоємець умів отримувати насолоду від життя. Вродливий чоловік благородного походження, казково багатий, керівник технологічної імперії, якому допомагає молодша сестричка, він не цурався й радостей клубного життя та розкошів. Справжній герой нашого часу. У вільний від заробляння мільярдів та зваблення топ-моделей час він заглиблювався в ліси, щоб пустити кров.
Усе це, знову-таки, була лише видимість. Юрґен мав усе для щастя, але по-справжньому любив бути нещасним. Він приваблював до себе любов і світло, але збуджували його пітьма і страждання. Кляйнерт із його помічниками вже допитали директорів надзвичайно приватних клубів у Штутґарті, до яких він навідувався, а також його «господинь», у вузькому сенсі цього слова, які над ним домінували. У цьому питанні все було недвозначно: Юрґен любив, що
