Замах на бродягу - Жорж Сіменон

На її обличчі з'явилась зловтішна посмішка. Чи не видавалось їй, що, перевертаючи нутрощі Фюмаля, йому відплачують за всі її страждання, яких вона від нього зазнала?

Колись вона, напевно, була звичайнісінька дівчина, така ж, як і всі. На яке існування прирік її Фюмаль, щоб довести до такого жалюгідного стану?

— Він учора приходив до вас?

— Хто?

— Ваш чоловік.

Вона заперечливо похитала головою.

— Він взагалі буває у вас?

— Дуже рідко. Я не хотіла його бачити.

— Ви не бували в його кабінеті?

— Я ніколи туди не заходила. Там він востаннє розмовляв з моїм батьком. Через три години батька витягли мертвого з зашморгу.

Здавалось, для Фюмаля не було більшої насолоди, як руйнувати та знищувати, — і не лише тих, що стояли на його шляху або могли якось йому зашкодити, але всіх без розбору, аби лише зайвий раз засвідчити свою силу.

— Ви не знаєте, хто його відвідував учора ввечері?

Згодом Мегре був змушений наказати інспекторам провести обшук в її покоях. Йому було гидко робити це самому. Хто міг поручитись, що ця жінка, набравшись духу, сама не вбила свого чоловіка?

— Не знаю… Не хочу більше нічого знати… Знаєте, чого я хочу… Залишитись на самоті і…

Мегре не розчув кінця фрази, хоч стояв недалеко від ліжка. Він раптом помітив, як погляд пані Фюмаль прикипів до чогось позад нього. Там щось спалахнуло, і тієї ж миті жінка несподівано швидко скочила з ліжка і побігла до фотографа, який стояв у дверях. Він спробував був утекти, але вона вже схопила його апарат і кинула на підлогу, потім знов підняла, і кинула з подвійною силою.

Мегре впізнав репортера однієї вечірньої газети і насупив брови. Хтось повідомив пресу. Тепер не уникнути розголосу.

— Стривайте! — владно промовив комісар і, піднявши апарат, вийняв з нього плівку. — Геть! — коротко крикнув він журналістові і, повернувшись до пані Фюмаль, сказав: — Можете собі відпочивати. Пробачте, що так сталось. Віднині вас ніхто не турбуватиме. Проте я змушений буду прислати сюди одного з моїх інспекторів.

Йому не терпілось швидше вийти з цієї кімнати і з цього клятого будинку. На сходах його чекав фотограф,

— Я думав, що можна…

— Тепер ви, мабуть, думаєте інакше. Ваші колеги теж тут?

— Так.

— Хто їх повідомив?

— Не знаю. З півгодини тому мене викликав головний редактор і…

Це робота когось із службовців інституту судової медицини. Майже всюди є людці, що торгують сенсаціями.

Внизу вже зібралось чоловік вісім журналістів, і щохвилини можна було чекати нових.

— Що тут відбулось, комісаре?

— Коли б я знав це, хлопці, то мене вже тут не було б. Прошу вас не заважати нам і обіцяю, що як тільки…

— Можна зняти місце вбивства?

— Тільки мерщій…

Зібралося стільки людей, яких треба було допитати, що вести їх до Сюрте було б безглуздо. Комісар велів їм зайти до великого салону і послав туди Ляпуента та Бонфіса. Невдовзі прибули ще два інспектори — Торанс і Лезер. Одному він наказав обшукати покої пані Фюмаль, другому — квартиру месьє Жозефа, який ще не повернувся з вулиці Рамбюто.

— Коли повернеться, допитай його про всяк випадок, але навряд чи він багато скаже.

Представники прокуратури та більшість експертів судової медицини вже роз'їхались.

— Пошліть нагору, до пані Фюмаль, одну служницю — Ноемі. Решта нехай чекає в залі.

Коли в кабінеті Фюмаля задзвонив телефон, Луїза Бурже взяла трубку.

— Так… Секретарка пана Фюмаля… Так, так… він тут Передаю…

Вона повернулась до Мегре.

— Просять вас. Це з Сюрте.

— Я слухаю.

Він упізнав директорів голос.

— Мені щойно дзвонив міністр…

— Він уже знає?

— Так. Це вже всім відомо.

Невже хтось повідомив радіо? Імовірно.

— Сердитий?

— Я б не сказав. Просив лише інформувати його, як посувається розслідування. Знайшли вже щось цікаве?

— Нічого.

— Шкода. Тут пахне грандіозним скандалом. Цей добродій, як виявилося, справді неабияке цабе.

— За ним жалкують?

— Чому ви про це питаєте?

— Просто так. Всі, з ким я розмовляв, не приховують полегшення.

— Ви зробите все, що можна, гаразд? Аякже!

Проте в нього ніколи не було так мало бажання шукати злочинця. Звичайно, було б цікаво дізнатись, хто все-таки нарешті вирішив убити Фюмаля, який чоловік чи жінка, доведені до відчаю, наважились на такий вчинок. Але чи можна було дорікати за це злочинцеві? Чи не стиснеться серце, коли доведеться надівати йому наручники.

Йому рідко доводилось мати справу з такою кількістю однаково вірогідних припущень щодо особи справжнього вбивці.

Це могла бути сама пані Фюмаль, якій парто було зійти на один поверх нижче, щоб відплатити за двадцять років принижень. Опріч довгожданої особистої свободи, вона мала б ще й багатство.

Чи був у неї коханець? Вчора, дивлячись на неї, він вважав це неймовірним, але зараз в нього не було певності, що це не так.

Вбивцею міг бути також месьє Жозеф. Щоправда, він здавався аж надто відданим своєму хазяїнові, під крильцем якого жив. Проте хто може сказати, на скількох шахрайствах вони удвох гріли руки. Чи не було в його відданості Фюмалю постійного страху, що той може