Замах на бродягу - Жорж Сіменон
Ляпуент кинув запитальний погляд на комісара.
— Це терміново… Ви не знаєте, де він? Часом не в конторі? Ні? Кудись поїхав?.. Будь ласка, не кладіть трубки.
— Запитай, чи не знає вона, де він ночував?
— Алло! Чи не можете ви сказати, де він провів минулу ніч?.. Ні… Коли ви його бачили востаннє?.. Ви разом вечеряли?.. В ресторані «Фуке»? І розійшлись о котрій? На початку десятої?.. Ви не знаєте, куди він пішов після цього? Не сказав… Розумію. Так… Дякую. Ні, ні. Нічого не треба переказувати…
Він поклав трубку і повернувся до Мегре.
— Як я розумію, це не його жінка, а коханка, і він їй ніколи не доповідає про свої плани.
Два інспектори, які вже давно приїхали, розмовляли з представниками судової медицини.
— Нев'є, ти їдь на вулицю Франсуа Першого… Адреса в довіднику… Гайярден. Спробуй дізнатись, який у нього багаж… Дістань фото. Повідом його прикмети в усі аеропорти та вокзали…
А втім, це було б надто просто — Мегре не йняв цьому віри.
— Ви знали, що Гайярден мав учора ввечері прийти до вашого шефа? — запитав він у Луїзи Бурже.
— Я вже вам казала, що хтось подзвонив, і він відповів: «Гаразд».
— В якому він був настрої?
— Як завжди.
— Месьє Жозеф часто заходив до нього вечорами?
— Досить часто.
— Де він зараз?
— Мабуть, у себе.
Месьє Жозеф, можливо, справді був у себе хвилину тому, але зараз всі раптом побачили його постать у коридорі. Він ішов повагом. Порівнявшись з Мегре, запитав:
— Що трапилось?
Серед усієї цієї веремії його спокійний голос пролунав страшенно неприродно.
— Ви нічого не чули? — похмуро запитав Мегре.
— А що? Де пан Фюмаль?
— Він умер.
— Що ви сказали?
— Я сказав, що він умер, його тіло вже в іншому місці. Ви міцно спите, месьє Жозеф!
— Я сплю, як усі.
— Ви з самого ранку нічого не чули?
— Я чув, як хтось увійшов до пані Фюмаль. Її спальня під моєю.
— А о котрій годині ви лягли спати вчора ввечері?
— Приблизно о пів на одинадцяту.
— Коли ви вийшли від шефа?
Спантеличений месьє Жозеф усе ще не розумів, що відбувається навколо нього.
— Чому ви мене про це запитуєте?
— Тому що Фюмаля вбито. Ви були в нього вчора після вечері?
— Я в нього не був, але я його бачив, коли повернувся додому.
— О котрій годині?
— О пів на десяту. Можливо, трохи пізніше.
— А що потім?
— Нічого. Я піднявся до себе, з годину попрацював і ліг спати.
— Ви не чули пострілу?
— На четвертому поверсі не чути, що тут відбувається.
— У вас є пістолет?
— У мене?! Та я зроду зброї в руках не тримав! Я навіть в армії не служив через погане здоров'я.
— Ви знали, що у Фюмаля був пістолет?
— Він сам мені його показував.
У спальні, в шухляді нічного столика, під паперами нарешті знайшли автоматичний пістолет бельгійського виробництва. Ним, видно, ніколи не користувались, отже, ця знахідка нічого не важила.
— Вам теж було відомо, що Фюмаль когось чекав?
В цьому будинку ніхто не відповідав одразу: після кожного запитання наставала пауза; кожний немов повторював його у думці, перш ніж зрозуміти.
— Кого чекав?
— Не робіть з себе дурника, месьє Жозеф! До речі, як ваше справжнє ім'я?
— Жозеф Гольдман. Пан Фюмаль рекомендував мене, коли ми з вами познайомились.
— Що ви робили до того, як почали служить у Фюмаля?
— Двадцять два роки я був судовим виконавцем. Що ж до моєї служби у пана Фюмаля, то ви не зовсім точно висловились. Я був для нього не слугою і не службовцем, а скоріше другом і порадником.
— Тобто ви допомагали йому обходити закон у його махінаціях?
— Обережно, пане комісар. У нас є свідки.
— Ну й що?
— Глядіть, щоб вам не довелось відповідати за ці слова.
— Що вам відомо про візит Гайярдена?
Старий якусь хвилину кусав тонкі, як нитки, губи.
— Нічого.
— Гадаю, вам також нічого не відомо про панночку на ім'я Мартіна, що живе на вулиці Етуаль. До речі, у неї, здається, як і у вас, є ключ від чорного ходу.
— Я не цікавлюсь жінками.
Ледве минуло півтори години, відколи Мегре переступив поріг цього будинку, але йому вже здавалось, що він задихається в його затхлій атмосфері, і комісарові закортіло знов опинитися на вулиці і вдихнути на повні груди бодай холодного і мокрого, зате свіжого повітря. Я вас попрошу нікуди не виходити.
— Отже, я не зможу побувати сьогодні в конторі на Рамбюто? Але ж там всі чекають моїх розпоряджень. Ви, мабуть, забуваєте, що від нас залежить постачання м'ясом всього Парижа! Подумайте, на що ви…
— До контори вас супроводитиме мій інспектор.
— Як це розуміти?
