Червоний горобець - Метьюз Джейсон
Тим часом Бенфорд піднявся у спальню на другому поверсі. Ліжко з балдахіном було вкрите ковдрою з квітковим візерунком, а біля узголів’я лежало три великі подушки в мереживних наволочках. В одинарній шафі на вішаках рівно висіли блузи і слакси. На підлозі стояло кілька пар охайно вишикуваних черевиків, всі розумно підібрані і призначені для піших прогулянок. Жодних фотографій, жодних сувенірів на згадку, жодних особистих речей — будинок, який можна покинути за дев’яносто секунд. Ванна кімната була невизначеного кольору, аптечка майже порожня. Зубна щітка, пляшечка аспірину, подвійна упаковка одноразових клізм «Фліт» із фізрозчином. Всюдисущий запах лініменту.
Повернувшись до спальні, Бенфорд витягнув єдину шухляду нічного столика. Жодних книжок, порнографії, вібраторів чи лубрикантів. Під повстяним настилом він знайшов шматок паперу з довгим списком записаних від руки дат і часу. 5 червня, 21:00; 10 червня, 22:00; 30 червня, 21:30. Розклад передач. Мабуть, носить із собою ноутбук і шифрувальну карту. Стандартний розклад з годинами прийому в російського консула в Нью-Йорку. Проникнення у програму будівництва субмарин. Бенфорд засунув шухляду й рушив донизу, сказати Нейту.
Нейт щойно закінчив перевіряти ніші інших шухляд, але нічого не знайшов. Він згорнув схему, щоб взяти нагору й показати Бенфорду. Виходячи з дверей, він спинився. У вітальні стояла Дженніфер Сантіні й дивилася на нього. На підлозі, біля її ніг, лежала спортивна сумка. Нейт зрозумів, що насправді вони ніколи не бачили її раніше. «Ха. Вона тренується. З гантелями. На стероїдах». Вона явно щойно повернулася додому зі спортзалу. Чому вона не на роботі?
Дженніфер було під сорок, середнього зросту. Вдягнена у спандексові шорти в обтяжку, натягнуті на її грубі, як колоди, ноги, литки й квадрицепси випирали. Її руки, плечі й шия були переплетені м’язами, щелепа виступала. Щільна майка вкривала не жіночні груди, а якісь пекторалі, розміром з тарілку кожна, з сосками. Вона мала блискучі зелені очі, білки синюваті від здоров’я й життєвої сили. Обличчя було немов вигравіруване навколо рота й гострого, прямого носа. Лоб був укритий глибокими зморшками від похмурого вигляду обличчя. Її руде волосся гладенько прилягало до голови, зібране у хвостик, вона була справжньою кулею, торпедою, екшн-фігуркою, кросовер-універсалом з абияк підігнаними деталями.
У ту останню мить оцінки Нейт зрозумів, що вона мала гарні жіночні руки з наманікюреними нігтями, пофарбованими світло-рожевим лаком. Вона стояла боса, і її ступні також були гарні й витончені, з нафарбованими нігтями того ж м’якого кольору. Почувши Бенфордове тупання сходами, Дженніфер рушила до Нейта напрочуд швидко. З потворною силою вона пошпурила в нього лампу зі столу, скоротивши відстань за два широкі кроки. Нейт ухилився від лампи, яка розбилася об стіну позаду нього, але, розігнувшись, опинився з нею обличчям до обличчя, наткнувшись горлянкою на твердий, як камінь, лікоть, яким вона штовхала його до стіни вітальні, водночас вільною рукою завдаючи йому блискавичних ударів. Нейт схопив її за лікоть обома руками й потягнув. Нічого.
Нейт замолотив її по ліктю, та вона не відпускала, тиснучи його горлянку тими ліктями Шварценегера й долонями Грейс Келлі. Нейт заїхав їй по обличчю прямим зверху, його кулак відскочив від її щоки без жодного видимого ефекту. Її обличчя було за якісь кілька дюймів від його, від напруги вона оголила зуби. Нейту здалось, що вона відкусить йому губи. Поки вона місила Нейта ненастанними ударами, його розумом проносилися скажені, незв’язні думки: (1) удача зіграла з ним злий жарт, і тепер він має затримати єдиного у світі російського агента не бухгалтера-любителя орнітології; (2) що, на Бога, думають про неї чоловіки в її офісі, коли вона щоранку сідає за свій стіл? (3) чим займається цей кіборг замість сексу, якщо займається взагалі? Затим, абсурдно, Нейт подумав про Домініку, що вона зараз робить; де вона? Його охопила невимовна журба, коли він подумав, що Домініка може бути мертва, його голова відскочила від стіни, горло стиснулось, і він подумав, що цей вирод є частиною тієї машини, що вбила її.
На нижній сходинці з’явився Бенфорд і завмер, шокований. Дженніфер кинула швидкий погляд на опасистого, пожмаканого чоловіка — він стане десертом після головної страви, — а Нейт заїхав черевиком їй по гомілці й ступив на милу, рожеву, як у Лоліти, ступню, через що Дженніфер відступила на дюйм, а Нейт висковзнув з її чіпких рук і щосили заїхав з носака по спадексовому виступу між ногами. Дженніфер гаркнула, як чоловік, схопилася за те місце обіруч, важко повалилася на підлогу, перекинулася набік і склалася.
Бенфорд глянув на Нейта, тоді знову на потвору на підлозі. Ніщо в його тридцятирічній кар’єрі полювання на кротів, виловлювання шпигунів і відстежування агентів не було подібним до цього. Особливо на те, коли Дженніфер зненацька встала, ніби якийсь нестримний серійний убивця в літньому таборі біля озера. Вона підняла кавовий столик зі стільницею з дерева і скла, що стояв перед диваном, і пошпурила його через всю кімнату в Бенфорда, який досі стовбичив на нижній сходинці маршу. Бенфорд використав якийсь прихований заряд швидкості — либонь, збережений ще з його двох років роботи завгоспом прінстонської команди з академічної греблі у 1960-ті — і рвонув угору сходами саме в ту мить, коли столик влучив просто в те місце, де він стояв, розбиваючи деревину і скло і вибиваючи дві міцні балясини. Бенфорд не припинив бігти сходами і зник на другому поверсі.
Дженніфер повернулася до Нейта, котрий уже стояв посеред вітальні. За кілька останніх секунд він встиг зробити кілька кроків, щоб дістати залізну кочергу з підставки біля каміна, і зараз тримав її біля себе. Дженніфер знову кинулась до Нейта, розмахуючи хвостиком, її босі ноги злегка ляпали по дерев’яній підлозі. Нейту химерно пригадалося, що його інструктора з рукопашного бою звали Карлом, він зробив крок назустріч і, клацнувши зап’ястям, ударив Дженніфер кочергою по шиї, як на тренуваннях із ближнього бою, прямісінько в плечове сплетіння. По Нейтовій руці пробігла віддача від удару. Здалося, ніби він ударив по стовбуру кам’яного дуба.
Із Дженніфер вирвався на подив жіночний зойк, коли вона боком повалилася на диван, який перекинувся на спинку, звідки злетіло покривало. Вона прокотилася три фути по підлозі й ударилась об дальню стінку, впершись обличчям у плінтус. Важко дихаючи, його рука заніміла й дрижала, Нейт міцно стиснув кочергу, обійшов перекинутий диван і присів біля неї. В неї злегка сіпалась нога, а мавпячі сідничні м’язи тріпотіли. Нейт відтягнув її й перекинув на спину. Одне око Дженніфер було розплющене, невидюче; інше, несиметричне, закотилося. Її рот був роззявлений, однак дихання Нейт не відчув. Йобані рожеві нігті на тлі темної дерев’яної підлоги. Одна нога Дженніфер з напедикюреними нігтями лежала на покривалі, мов еклер на вітрині.
Сходи рипнули, і до Нейта підійшов Бенфорд, ставши збоку. Вітальня була розбита, на підлозі лежали потрощені меблі й побита кераміка. Бенфорд глянув на перекошене обличчя Дженніфер.
— Господи Ісусе, — промовив він.
— Вона прямо як якийсь бондівський лиходій, — сказав Нейт. — Де вони їх беруть? Здається, я погнув кочергу.
Він спробував намацати пульс у неї на шиї, але її голова перекотилася набік надто
