Червоний горобець - Метьюз Джейсон
Бенфорд уже уявив собі перше речення службового листа КР, в якому напише про це.
— Ні, вона не здогадується про нашу роботу. Це прийде з часом, коли я натреную і підготую її.
— Її? — сказав Бенфорд. — То ти пропонуєш замінити тебе, генерала СВР з тридцятирічним стажем, голову Американського відділу, жінкою? Я не маю нічого проти її статі, але ж у Центрі немає жінок-посадовців. За останні тридцять років пригадую лише одну жінку, яка засідала в Колегіумі. Вони працюють молодшими офіцерами, адміністраторами, клерками, в обслузі. Який вона матиме доступ?
— Заспокойся, Бенфорде, така особа існує.
— Благаю, скажи, хто це, — мовив Бенфорд.
— Домініка Єгорова, небога Вані Єгорова, — сказав МАРБЛ.
— Ти жартуєш, — сказав Бенфорд з незворушним обличчям, не зводячи погляду, наливаючи ще бренді твердою рукою.
Думки одна за одною блискавицями пролітали тим накрученим розумом: «Господи-Боже, вона жива. Двоє агентів зустрілися. Вони працюють разом. Господи, благаю, вони ж не ділилися секретами, поїдаючи борщ у кафетерії. Молодому Нешу додасться роботи». І, зрештою, яскравий спалах: «Курва, а це може спрацювати».
— Скажи, чому, — мовив Бенфорд з безмірним скептицизмом. — Благаю, Володю, поки не закінчилось бренді і я не протверезів.
МАРБЛ постукав вказівним пальцем по столу:
— Бенфорде, відкрий нарешті вуха. Це ж бездоганна konspiratsіa, найкраща нагода, яку ти мав будь-коли в історії своєї служби.
З кожним аргументом він стукав по столу.
— Вона — ідеальне рішення нашої проблеми. Я все ретельно обміркував. Її прізвище дає їй перспективу зростання, принаймні допоки Ваня не вийде на пенсію чи його не звільнять, але до того часу вона вже міцно стоятиме на ногах. Вона випускниця Академії зовнішньої розвідки — АВР, — закінчила з відзнакою. Вона розумна й має вдосталь духу.
Опустивши голову, Бенфорд крутив у руках ніжку бокала. МАРБЛ знав, що робить.
— Нам з тобою обом відомо, що хорошого послужного списку недостатньо, — провадив МАРБЛ. — Вона має мотивацію і цілу гору образи. Її батько помер, її виключили з танцювальної академії, а дядько, svin’ya, використав її для усунення конкурента Путіна. Продав їй місце в Академії за обіцянку мовчати, а тоді не дотримав слова й відправив до школи горобців. Я гадаю, ти знаєш, що це таке.
Бенфорд кивнув.
— Далі — Гельсінкі, я припускаю, тобі відомо, що вона була там. Провал операції не з її провини, тож її повернули додому й допитували два місяці. В Лефортові, уяви собі, як у старі дні. Можу сказати тобі, що вона ще не скоро пробачить їм це.
— А найкраще я приберіг наостанок, — сказав МАРБЛ, відкидаючись на спинку стільця. — Я знаю, ти думаєш, що оскільки вона жінка, її кар’єрні перспективи дуже примарні, що вона перебуває на найнижчому щаблі кар’єрної драбини, що їй ніколи й нізащо не отримати доступу. Тому я пропоную дати поштовх її кар’єрі, забезпечити успіх, щоб їй ніколи не довелося сидіти на колінах у якогось генерала, включаючи й мене.
— Розумію, — сказав Бенфорд. — І як ти цього досягнеш, як запустиш її аж до зірок?
— Ваня Єгоров одержимий, майже цілком переконаний, що в Службі завівся шпигун. — МАРБЛ вказав на себе й засміявся. — Насправді ж він відправив Єгорову до Гельсінкі, щоб вона зблизилась із Натаніелем і знайшла якусь підказку чи ім’я, дізналася, хто той шпигун. А ти знав, що мішенню в Гельсінкі був Натаніель?
Бенфорд не підвів обличчя. МАРБЛ продовжив:
— Плани Вані довелось відкласти через її перевірку, але її зняли, усунули, і, щиро кажучи, завдяки цій перевірці, цьому епізоду в Лефортові, у неї тепер є якийсь шарм, losk, блиск.
«Лише росіяни вміють так мислити», — подумав Бенфорд.
— Я взяв її до свого департаменту, — сказав МАРБЛ, — щоб вона мала якесь підґрунтя. Ваня неформально попросив мене відновити операцію, використовуючи Домініку проти Нейта, тож це утвердить її як мою близьку підлеглу. Ми вичекаємо найкращий момент, ми з тобою, Бенфорде, а тоді зробимо з молодої Єгорової героїню, зірку Служби, забезпечимо кар’єру, і їй не відмовлять у жодному підвищенні.
— Розплата, Володю, — сказав Бенфорд. — Але вже пізно. Як ти збираєшся зробити з неї героїню?
— Усе доволі просто, — сказав МАРБЛ. — Домініка розкриє мене і здасть.
***
Вони потребували шуму, людей і віддаленості від ООН, подалі від росіян, у Вілиджі, на Західній-четвертій-вулиці. Це був останній вечір МАРБЛа. Ресторан був з червоним навісом, сходами з вулиці, малюнками танцюристів на стінах і диванчиками з високими дерев’яними стінками, які добре закривали їх і давали змогу побалакати. Бенфорд змусив МАРБЛа замовити pasta con le sarde, Palermo-pungent з фенхелем, шафраном, родзинками і кедровими горішками, й вони сіли пліч-о-пліч за стіл, щоб краще чути один одного.
Бенфорд був напружений, говорив без угаву, навіть здавався дещо наляканим. Він думав про все це два дні, розглядав з усіх боків, і це було щось страхітливе, неможливе, позамежне. Все було не так розпачливо; якщо доведеться витримати перерву у веденні розвідки, то хай уже буде так, така природа речей. Але придумати віддати себе під ніж, щоб лишити наступника, — такого й бути не може, сказав він. МАРБЛ відповів, що і може, і має бути.
— Якщо мене спіймають — хтозна, чим закінчиться полювання на крота? — все негайно ж закінчиться й затихне. Не можна дозволити, щоб усе розвалилося, а якщо ви й досі вагаєтесь, то подумайте про безликого агента, який риється в нутрощах субмарини, чи хто там той ЛЕБІДЬ, і передає дані в Ясенєво прямісінько з Туманного Дна28, Капітолійського пагорба чи Білого дому. Ми не маємо права вичікувати.
І Бенфорд, вибігаючи з залу, сказав, що не існує гарантій, що Домініка бодай отримає той необхідний поштовх, і відтак цей МАРБЛів жест буде змарновано, на що МАРБЛ відповів, не будьте такий shutnik, це ви так жартуєте? Молодий офіцер, жінка у російській службі нового покоління, падка до місця в новому тисячолітті, завдає такий удар по контррозвідці, та вже наступного ранку прокинеться полковником. Бенфорд поглянув на МАРБЛа й замовив ще дві grappe, а МАРБЛ сказав, послухайте, Бенфорде, а коли я скажу вам, що в мене рак і мені дають не більше півроку, це матиме для вас більше сенсу? І Бенфорд сказав: у вас рак? А МАРБЛ відповів «ні», а Бенфорд спитав, то хто з нас shutnik? У Бенфорда закінчились усі козирі, й він сказав, дещо зворушено, а як щодо виходу на пенсію і переїзду до Нью-Йорка? МАРБЛ усміхнувся й відповів, що ніколи на це не сподівався й не може закінчити все ось так, поклав руку на лікоть Бенфорду і сказав, робімо один крок за раз, побачимо як воно все формуватиметься, а Бенфорд, здаючись: За однієї умови — ми не розповімо нікому — навіть Нейту, — поки не впевнимося, і МАРБЛ відповів, за двох умов: Єгоровій ми також нічого не скажемо. І вони випили свою ґраппу, огорнуті виром голосів вечірнього люду, вбезпечені у своїй конспірації.
Pasta con le sarde
Пропасерувати в оливковій олії цибулю, мелений фенхель, шафран, золоті родзинки й кедрові горішки. На днищі тієї ж сковороди протушкувати очищені філе сардин та анчоусів. Збризнути білим вином, приправити, накрити і тримати на малому вогні, поки смаки не змішаються. Перемішати з пастою консистенції букатіні або перчателлі.
27
Нью-йоркська автомагістраль.
28
Туманне Дно — народна назва місцевості, де розташовується Державний департамент США.
