Червоний горобець - Метьюз Джейсон
А от Розвідувальна спілка — конгломерат з шістнадцяти різних агенцій — була саме тим, до чого в Буше накопичилось найбільше злості, тонкогубої неприязні. Розвідувальні управління — РУМО та УАР — її не турбували. Це були просто професійні військові, що розбивали собі голови в закордонних операціях, коли єдиним, чого вони насправді хотіли, було чітке фото наступного мосту за наступним пагорбом. БР Державного департаменту, може, й мало видатних аналітиків, та Держдеп нині рідко збирав секрети. Їхнім аналітикам слід частіше виходити на сонце, отримати трохи вітаміну Д. ФРБ були балуваними нареченими, примушеними до внутрішньої розвідувальної роботи, якої вони не розуміли й не вітали, незворотно повертаючись до свого традиційного копського коріння, воліючи радше ганяти підлітків-арабів у Детройті, ніж будувати довготривалі мережі контактів.
Але це було ще нічого. От на кого в сенаторки Буше не вистачало злості, так це на одну агенцію — ЦРУ. Вона ненавиділа службовців розвідки, що почергово сиділи перед нею в залі засідань, згорбившись у кріслах, серйозні й ухильні. Буше знала, що вони брешуть їй щоразу, коли говорять, впевнено, спритно, усміхнено, розумно. Вона знала, що документи, які вони носять у своїх портфелях на защібках, мали не більше цінності за шпалери і приховували справжні історії. «Працьовиті чоловіки й жінки розвідки», — казали вони, «Національна Секретна Служба», — свистіли вони, «Золоті стандарти збору розвідданих», — проголошували вони. Це були стандартні фрази, від яких Буше хотілося дертися на стіну.
***
Під час свого першого терміну, будучи зеленою конгресменкою, Буше познайомилася з сімдесятип’ятирічним Малкольмом Алджертоном Філіпсом, мінливим лобістом, марнотратним гулякою і таємним смотрящим у Вашингтоні. Філіпс знав усіх у місті і, що важливіше, знав (у вашингтонському значенні цього слова), хто кого штрикав, чим і навіщо. Його численні прихильники дуже б здивувалися, коли б дізналися, що цей сивочолий, бездоганно вбраний Філіпс із середини 1960-х був талановитим шпиком КГБ. Його, тоді молодого світського лева, завербували за тих часів, коли генеральним секретарем був ще Хрущов. Хоча росіяни й добре платили йому, Філіпс був у справі заради щирого задоволення від пліток, повторюваних секретів, перемивання чужих кісточок і заради влади, що поєднувалася з усім цим. Його аніскілечки не колихало, що росіяни роблять з його інформацією. Росіяни натомість виявляли до Філіпса нехарактерну терплячість. Вони не тиснули на нього, щоб він витягував секрети, платив хабарі чи цупив документи. Їм було досить і того, що в омуті офіційного Вашингтона він вказував їм на кандидатів для вербовки. Філіпс займався цим близько сорока років і робив це дуже вправно.
Під час зимової вечірки в себе вдома у Джорджтауні Філіпсові гарно заточені антенки виявили в молодій конгресменці з Каліфорнії щось на додачу до коктейльної амбіції, еґо і жадоби, притаманних людям з Капітолійського пагорба. Приватний обід з Буше шість тижнів по тому підтвердив його здогадки. Філіпс сказав своєму кураторові з КГБ, що, здається, знайшов ідеального виконавця для їхніх потреб. Стефані Буше була, за твердженням Філіпса, цілковито позбавлена совісті й сумління. Її голови не обтяжували роздуми про добро і зло. Як і патріотизм, вірність Богу, родині чи країні. Вона переймалася лише собою. Якщо їй це вигідно, повідомив Філіпс, Стефані Буше не замислюватиметься двічі про моральність шпигування на користь Росії.
Вона виросла в Саут-бей, на Ермоса-біч, ходила у вирізаних із джинсів шортах, займалася серфінгом, курила й відшивала ідеальних золотих хлопчиків. Батько був нікчемою, давав матері блядувати наліво й направо — вона зневажала своїх батьків. А тоді батько здивував їх обох. Їй було вісімнадцять, коли він застрелив матір, що саме була в обіймах кур’єра з FedEx. Це підкосило Стефані на деякий час, одначе вона взяла себе в руки й зуміла скромно закінчити Університет Південної Каліфорнії, а потім аспірантуру, після чого увійти в місцеву політику зі щораз більшим переконанням, що дружба — річ переоцінена, а стосунки варті чогось, лише коли їх можна використати для особистого просування. Втім у ній було трохи й материного ДНК, тож разом із серійною мізантропією Стефані поступово збагнула, що любить секс, дуже сильно, той, що без зобов’язань. З розквітом кар’єри їй доводилось контролювати себе, але це завжди було там, під самою поверхнею.
Резидентура у Вашингтоні провела ретельне дослідження свого об’єкта на вербовку. Картинка поволі проявилася, і все, що побачили й почули у СВР, збіглося з тим, про що повідомив Малкольм Філіпс. Запустили операцію вербування, і ціла низка офіцерів СВР та агентів впливу продовжувала вивчати сенаторку. Це тривало, допоки вашингтонський резидент Анатолій Голов — чемний, вкрадливий і чарівно іронічний — встановив контакт, завдяки якому Буше отримала змогу вперше заглянути за двері скарбниці.
Заяложені філософські вербувальні лестощі не особливо вразили розум молодої жінки. Її не цікавило поняття Дружби народів чи бажаність Світлового Балансу між сучасною Росією та Сполученими Штатами. Голов бачив усе це й не марнував часу. Він знав, чого вона хоче, — кар’єри, впливу, влади.
Голов підготував цілу серію міжнародних прес-релізів, випущених Службою, якими потім поділився з сенаторкою «для обговорення». Міжнародні відносини, глобальна політика стосовно нафти і природного газу, розробки в Південній Азії, Ірані й Китаї. Ці спеціально підготовлені релізи з розвідки, економіки й військових справ швидко перетворили сенаторку на експерта у своєму комітеті. Голов, вражений її обізнаністю і вченістю, запропонував їй посаду заступника СКРК. Сенаторка зрозуміла, що можливе й дещо більше.
З розвитком стосунків Буше ніколи й віддалено не обтяжувалася роздумами про шпигунство. Вона обговорювала слухання і справи СКРК за вечерею з Головим — звичайна справа «візьми-дай», природна для вашингтонського політика. Голов витягував з неї інформацію так само легко, ніби чистив креветку. Чимраз частішу платню від нього, «на витрати», Стефані вважала само собою зрозумілою. Відтоді Буше вже давно перетнула межу неповернення, та й не варто їй про це нагадувати. У своїх думках вона, певна своєї переваги, готувалася до просування, йшла до мети. У Конгресі в СВР було активне джерело. ЛЕБІДЬ.
***
Анатолій Голов очікував сенаторку Буше у невеличкій їдальні в садку позаду «Табард інн» на H-стрит. Гілля висаджених у горщиках дерев у вузенькому садку, відгородженому високою цегляною стіною, було пронизане крихітними гірляндами. Шум трафіку зі Скот-серкл неподалік нагадував шепіт легкого нічного прибою. Голов був вашингтонським резидентом уже рік і особисто керував ЛЕБЕДЕМ. Мав чималий попередній досвід операцій і визнавав, що ЛЕБІДЬ, либонь, була найціннішим американським джерелом, яке будь-коли могла мати Росія.
Та навіть попри те йому не подобалась агент, як і сама справа. Насправді ЛЕБІДЬ дещо його лякала. Він згадував колишні дні, коли агентів вербували за їхню ідеологію, їхню віру у світовий комунізм, їхню відданість мрії про ідеальну соціалістичну державу. «А зараз це все просто sharada — шарада», — подумав Голов. ЛЕБІДЬ була жадібною неконтрольованою соціопаткою.
Він розщебнув манжети на сорочці. Голов
