Містер Мерседес - Стівен Кінг

в Цукрових Пригірках. Ти познайомилась зі мною, коли приїхала

інвентаризувати речі своєї сестри й займатися заповітом разом із тим

адвокатом. Чамом.

— Шроном. — Джейні робить глибокий, повний сліз вдих. — Це може подіяти.

Воно подіє. Коли йдеться про плетиво історій, ніхто не зробить цього з

чеснішим обличчям, ніж коп.

— Я виїжджаю.

— Але… хіба в тебе нема зараз справ у місті? З розслідуванням?

— Нічого такого, що не могло б зачекати. У мене забере годину, щоб

дістатись туди. З суботнім дорожнім рухом, можливо, й менше.

— Дякую тобі, Білле. Усім своїм серцем. Якщо мене не буде у вестибюлі…

— Я тебе знайду, я досвідчений детектив.

Він вставляє ступні у туфлі.

— Я думаю, якщо ти їдеш, то варто захопити з собою переміну одягу. Я вже

орендувала три номери в «Холідей Інн» на цій же вулиці. Я зніму ще один

для тебе. Переваги володіння грішми. Не кажучи вже про платинову картку

«Амекс».

— Джейні, мені легко буде повернутись машиною до міста.

— Звичайно, але вона може померти. Якщо це трапиться сьогодні вдень або

вночі, мені дуже потрібен буде друг. Для… розумієш, для…

Сльози переймають її, і закінчити вона не в змозі. Ходжесу цього й не

треба, тому що він розуміє, що вона хотіла сказати. Для приготувань.

За десять хвилин він уже в дорозі, прямує на схід, в бік «Сонячних акрів»

і меморіального шпиталю округу Ворсо. Він гадав побачити Джейні в

почекальні відділення інтенсивної терапії, але вона надворі, на стоянці, сидить на бампері машини швидкої допомоги. Коли він зупиняється поряд з

нею, вона сідає до його «Тойоти», і один погляд на її змарніле обличчя й

запалі очі каже йому все, що потрібно знати.

Вона тримається, допоки він не ставить машину на парковці для візитерів, а потім уже не витримує. Ходжес бере її в обійми. Вона розповідає йому, що Елізабет Вортон відійшла з цього світу о чверть по третій за

центральним літнім часом.

«Майже в цей самий час я якраз взував туфлі», — думає Ходжес і обнімає її

міцніше.

23

Сезон «Малої ліги»[232] в повному розпалі, й Брейді проводить решту цього

суботнього дня в МакГінніс-парку[233], де на трьох полях ідуть відбіркові

матчі. Післяполудень теплий і справи тут жваві. Купа твінібоп-дівчаток

прийшли подивитися, як виборюють перемогу їхні брати, і здається, єдине, про що вони балакають, стоячи в черзі за морозивом (чи то єдине, що чує

Брейді з їхніх балачок) — це майбутній концерт «Довколишніх» у МАКу.

Здається, що всі вони збираються туди піти. Брейді вже вирішив, що він

також піде. Треба лише докумекати, яким чином йому потрапити всередину

одягненим у свій спецжилет — той, що начинений підшипниковими кульками та

блоками пластикової вибухівки.

«Мій фінальний уклін, — думає він. — Заголовок на віки».

Ця думка покращує йому настрій. А заразом і те, що він розпродав геть

увесь свій товар — під четверту годину розійшлися навіть бруски

«СокоВита»[234]. Повернувшись на фабрику морозива, Брейді віддає ключі

Ширлі Ортон (яка, здається, ніколи звідси не йде) і питається, чи не міг

би він помінятися з Руді Стенховпом, котрий виїжджає в неділю у денну

зміну. Неділі — звісно, якщо погода сприятлива — клопітні дні, коли три

фургони Льоба опрацьовують не лише парк імені МакГінніса, але й інші

чотири великих міських парки. Брейді доповнює своє прохання чарівливою

хлопчачою посмішкою, яка завжди невідпорно діє на Ширлі.

— Іншими словами, — каже Ширлі, — ти бажаєш два вихідних дні підряд.

— Ти все правильно розумієш.

Брейді пояснює, що його мати хоче з’їздити до свого брата, а це значить, треба буде переночувати там одну, а можливо, й дві ночі. Звичайно, нема

ніякого брата, а якщо доходить до подорожей, єдина, в яку тепер цікаво

вирушати його матері — це турне по мальовничих місцях, яке веде її від

дивана до домашнього бару й назад на диван.

— Я певна, Руді скаже окей. Хочеш сам йому зателефонувати?

— Якщо він почує цю пропозицію від тебе, вважай, справу вирішено.

Ця сучка хихоче, від чого акри її плоті приходять у доволі тривожне

хвилювання. Вона робить дзвінок, поки Брейді перевдягається у своє

нормальне вбрання. Руді щасливий віддати Брейді свою недільну зміну та

взяти його вівторкову. Це дає Брейді два вільних дні для пильного

стеження за «ҐоуМартом Зоні», і двох мусить вистачити. Якщо ж дівчина в

жоден із цих днів не з’явиться там із собакою, він зголоситься хворим у

середу. Якщо доведеться, але він не думає, що справа займе стільки часу.

Полишивши фабрику Льоба, Брейді їде й собі трохи «покрогерингувати». Він

бере з півдюжини потрібних їм речей — такі продукти, як яйця, молоко, масло та какаові баранці на сніданок[235] — потім котить возик повз

м’ясний ряд, де підхоплює фунт фаршу. На дев’яносто відсотків без жиру.

Тільки найкраще для останнього харчування Оделла.

Удома від відкриває гараж і вивантажує все, що купив у «Садовому світі», не забуваючи заради безпеки поставити «Ховрах-геть» на верхню полицю.

Мати сюди рідко виходить, але ризикувати все одно не варто. Під верстатом

тут стоїть міні-холодильник — Брейді колись купив його на надвірному

розпродажу за сім баксів, абсолютна халява. Це в ньому він тримає свої

безалкогольні напої. Він засовує пакет із фаршем поза свої «коли» та

«Гірські роси»[236], а потім уже несе в дім решту покупок. Побачене в

кухні радує його: мати притрушує паприкою тунцевий салат, який має дійсно

смачний вигляд.

Вона перехоплює його погляд і сміється:

— Я хотіла зробити відшкодування за лазанью. Перепрошую за той випадок, але я була такою втомленою.

«Такою п’яною ти була», — думає він, але вона принаймні ще не цілком

опустилася.

Вона віддимає свіжонафарбовані губи:

— Подаруй мамуні поцілунок, хлопчику медовий мій.

Медовий хлопчик обхоплює її руками й упивається затяжним цілунком. Її

губна помада смакує чимсь солодким. Потім мати легко ляскає його по заду

й каже, щоб пішов донизу, погрався зі своїми комп’ютерами, поки вона

закінчить готувати вечерю.

Брейді залишає копу коротке, з одного речення повідомлення: «Я збираюся

тебе в’їбати, дідусю». Потім він грає у «Втілене зло»[237], аж поки мати

не кличе його вечеряти. Тунцевий салат просто чудовий, і він з’їдає дві

добавки. Вона насправді вміє готувати, коли хоче, і він ні слова не каже, коли вона наливає собі першу чарку цього