Містер Мерседес - Стівен Кінг
усмішку в Холлі); про дванадцятирічного хлопчика, який заховався за двері
своєї спальні й одним ударом бейсбольного кия вимкнув грабіжника, котрий
вдерся в їхній дім; про доморядницю, яка поцупила кілька ювелірних
прикрас своєї хазяйки, але коли вона подавала вечерю, вкрадене випало
просто в неї з білизни. Є страшніші історії, і їх багато, які він тримає
при собі.
Після десерту (який Ходжес пропускає, непробачна ненажерливість дядька
Генрі слугує йому грізним застереженням) Джейні запрошує новоприбульців
від завтрашнього дня пожити в будинку в Цукрових Пригірках і потім ці
троє розходяться до підготованих для них номерів. Шарлотта з Генрі, схоже, радіють перспективі особисто проінспектувати, як живе інша
половина. А щодо Холлі… хтозна?
Номери новоприбульців містяться на другому поверсі. Джейні й Ходжеса — на
третьому. Коли вони підходять до сусідніх дверей, вона питається — чи не
поспить він із нею.
— Ніякого сексу, — каже вона. — Я ніколи в житті не почувалася менш
сексуальною. Просто я не хочу лишатися на самоті.
Ходжесу це годиться. Тим паче, він і сам сумнівається, що був би здатен
займатися таким шалапутством. М’язи черева й ніг у нього все ще болять
після вчорашнього вечора… а вчора, нагадує він собі, майже всю роботу
робила вона. Щойно вони опиняються під покривалом, вона пригортається до
нього. Він ледь може повірити в її теплу присутність. У її тутешність. Це
правда, що він не відчуває зараз бажання, але він радий, що стара пані
мала ґречність відійти з інсультом після того, як він злягався, а не до.
Не вельми це красиво, але що є, то є. Коріна, його колишня, любила
казати, що чоловіки вже народжуються мудаками.
Джейні вмощує голову йому на плечі.
— Я така рада, що ти приїхав.
— Я теж. — Це абсолютна правда.
— Як ти думаєш, вони знають, що ми разом у ліжку?
Ходжес міркує:
— Тітка Шарлотта знає, але вона б це знала, навіть якби ми не були разом
у ліжку.
— Як ти можеш у цьому бути впевненим, бо ти досвідчений…
— Так. Засинай уже, Джейні.
Вона так і робить, але коли він, захотівши в туалет, прокидається на
світанку, вона сидить біля вікна, дивиться на парковку та плаче. Він
кладе долоню їй на плече.
Вона піднімає голову:
— Я тебе розбудила. Вибач.
— Та нє, це мій звичайний сцико-підйом о третій ранку. З тобою все
гаразд?
— Так. Йо! — Вона усміхається, а потім витирає собі очі кулаком, немов
дитина. — Просто ненавиджу себе за те, що відправила маму з дому в
«Сонячні акри».
— Але ж ти казала, що вона сама хотіла поїхати.
— Так. Хотіла. Але, здається, це не впливає на мої почуття. — Джейні
дивиться на нього, очі в неї безрадісні й блискучі від сліз. — А ще
ненавиджу себе за те, що поклала на Олівію всю важку роботу тут, поки я
сама сиділа в Каліфорнії.
— Як досвідчений детектив, я роблю висновок, що ти хотіла врятувати свій
шлюб.
Вона дарує йому бліду посмішку.
— Ти добра людина, Білле. Іди, скористуйся туалетом.
Коли він повертається, вона знову лежить, скулившись, в ліжку. Він
обнімає її зі спини, і так вони й сплять, притискаючись одне до одного, всю решту ночі.
25
Настає недільний ранок і, перш ніж взяти душ, Джейні показує йому, як
користуватися її «айПадом». Ходжес пірнає під «Блакитну Парасольку Деббі»
і знаходить там нове повідомлення від Містера Мерседеса. Воно коротке й
по суті справи: «Я вирішив тебе в’їбати, дідусю».
— Йо, але розкажи мені, як ти насправді почуваєшся, — мовить Ходжес, і
сам себе дивує власним сміхом.
З ванної, загорнута у рушник, виходить Джейні, пара валує навкруг неї, наче якийсь голлівудський спецефект. Вона питається, з чого він так
регоче. Ходжес показує їй повідомлення. Їй воно не здається аж таким
забавним.
— Я сподіваюся, ти знаєш, що робиш.
Ходжес також на це сподівається. В одному він упевнений: повернувшись
додому, він дістане з сейфа у спальні той «Глок .40», який був носив на
роботі, і почне носити його знову. Веселого Ляпанця більше недостатньо.
Поряд із двоспальним ліжком виспівує телефон. Джейні відповідає, коротко
розмовляє, кладе слухавку.
— Це була тітка Шарлотта. Вона пропонує за двадцять хвилин зустрітися
нашій веселій команді за сніданком. Гадаю, їй не терпиться дістатися у
Цукрові Пригірки й почати там перевірку столового срібла.
— Окей.
— Також вона повідомила, що ліжко було занадто жорстким, і через
поролонові подушки їй довелося прийняти протиалергійну пігулку.
— Угу-угу. Джейні, а комп’ютер Олівії так і залишився в її домі в
Цукрових Пригірках?
— Звичайно. У кімнаті, яку вона використовувала як кабінет.
— Ти можеш замкнути ту кімнату, щоб вони до неї не заходили?
Вона мовчить, зайнята роздивлянням свого бюстгальтера, застигнувши на
мить у цій позі, з ліктями, відставленими назад, — архетип жінки.
— До біса це. Я просто накажу їм нічого там не чіпати. Я не збираюся
дозволяти цій жінці мене затюкувати. А як щодо Холлі? Ти бодай щось
розумієш з того, що вона каже?
— Я думав, на вечерю вона була замовила собі ніжбугель, — признається
Ходжес.
Джейні падає в крісло, в якому він знайшов її вночі заплаканою, тільки
цього разу вона сміється:
— Любий, ну, ти й поганющий детектив. Що в даному сенсі означає добрий.
— Коли похоронні процедури закінчаться і вони поїдуть…
— Найпізніше в четвер, — каже вона. — Якщо вони залишаться надовше, я їх
повбиваю.
— І жодний суд присяжних на землі не визнає тебе винною. Коли вони
поїдуть, я хочу привезти свого друга Джерома, щоб він подивився той
комп’ютер. Я привіз би його раніше, але…
— Вони не даватимуть йому спокою. І мені.
Ходжес, думаючи про яскраві й чіпкі очі тітки Шарлотти, з цим
погоджується.
— А хіба там зберігається щось після «Блакитної Парасольки»? Я гадала, там усе зникає, коли ти виходиш з цього сайту.
— Та не «Блакитна Парасолька Деббі» мене наразі цікавить. Мене цікавлять
привиди, яких твоя сестра чула ночами.
26
Коли вони вже йдуть до ліфта, він питає в Джейні про те, що турбувало
його відтоді, як вона зателефонувала йому вчора після полудня.
— Ти думаєш, це ті розпитування про Олівію довели до інсульту твою матір?
Вона з нещасним виглядом знизає плечима.
— Хто може це знати. Вона була вже дуже
