Аптекар - Стефані Маєр

— У другій крамниці, куди я подався. У секонд-хенді. Мені дуже поталанило. Це чудове кіно. Він оцінив вираз її обличчя. — Я вмію читати твої думки. Саме зараз ти думаєш: «Куди тільки в біса цей ідіот не заходив? Нас прикінчать ще до світанку».

— Не так багатослівно. Якби я гадала, що все настільки кепсько, ми б уже зникали в ніч на поцупленій у Арні вантажівці.

— Однак мені дуже-дуже прикро через мою гарячковість. Але я дуже радий, що знайшов цю коштовність. Тобі сподобається.

Вона захитала головою — не заперечуючи, а просто дивуючись, як усе її життя стало таким дивним. Один хибний вчинок — і раптом їй доводиться читати субтитри разом із найдобрішим і най… незіпсованішим чоловіком у житті.

Він зробив крок їй назустріч.

— Ти не можеш відмовитись. Ти уклала угоду, і я маю намір змусити тебе її дотримувати.

— Гаразд, я дотримаю, добре. Але маєш мені пояснити, чому я тобі досі подобаюсь, — закінчила вона речення понуріше, ніж на початку.

— О, гадаю, це я можу.

Він підійшов ближче, змусивши її обіпертися спиною на кухонний острівець. Поклав руку на край стільниці за її спиною, іншу — з іншого боку, і, коли нахилився вперед, вона відчула, як його волосся пахне цитрусовими. Він стояв так близько, що вона помітила, що він, мабуть, нещодавно голився — шкіра була гладенька, а під підборіддям залишився ледве помітний поріз.

Деніелова близькість спантеличила її, але не налякала так, як трапилось би з будь-ким іншим на землі. Він не скривдить її, вона знала це. Вона не могла збагнути, що він робить, навіть коли він трохи нахилив обличчя, і його очі стали наближатись. Вона так і не збагнула, що він прагне поцілувати її, допоки між їхніми вустами не залишилось півподиху.

І це усвідомлення ошелешило її. Украй спантеличило. А коли вона була приголомшеною, її вроджені реакції виявлялися без схвалення її свідомості.

Пірнувши йому під пахву, вона звільнилась. Кинулася на кілька метрів від нього, а потім рвучко повернулась, щоб поглянути у вічі небезпеці, напівзігнувшись. Її руки машинально опинились на талії, шукаючи пасок, якого на ній не було.

Тільки коли вона помітила злякане обличчя Деніела, збагнула, що така її реакція була б доречнішою, якби він дістав ножа і підставив його до її горла. Вона, випроставшись, опустила руки, її обличчя палало.

— Ой, пробач. Пробач! Ти мене заскочив зненацька.

Жах на обличчі Деніела змінився подивом.

— Ого, гадав, я не настільки стрімкий, та, мабуть, мені варто переглянути свою думку.

— О, даруй… Мені прикро, що то було?

На його обличчі промайнуло нетерпіння.

— Та, власне, я збирався тебе поцілувати.

— На те скидалось… але чому? Тобто, мене поцілувати? Я не… я не розумію.

Захитавши головою, він обіперся об острівець.

— Та я думав, що ми з тобою на одній сторінці, але зараз мені видається, що англійська мені не рідна. А що ти гадала тут відбувається? Із побаченням за вечерею? І маленькою сумною свічечкою? — він показав на стіл.

А потім він підійшов до неї, і вона пересилила себе, щоб не відступитись. Якщо відкинути спантеличеність, вона усвідомлювала, що її надмірні реакції — це грубість. Вона не хотіла образити його почуття. Навіть попри те, що він дивак.

— Звісно… — зітхнув він. — Звісно, ти ж помітила, як часто я… тебе торкаюсь, — він ніби ось-ось простягне руку й проведе зігнутими пальцями по її руці, показуючи їй. — На планеті, з якої я прилетів, такі речі є виявом романтичного інтересу.

Він знову нахилився до неї, примруживши очі.

— Прошу, скажи, а що вони означають на твоїй?

Вона глибоко вдихнула.

— Деніеле, те, що ти зараз відчуваєш, це така собі реакція сенсорної депривації, — розтлумачила вона. — Я таке в лабораторії вже бачила…

Він широко розплющив очі; позадкував, вийшовши з її особистого простору. Вигляд у нього був украй приголомшений.

— Це слушна реакція на те, що ти пережив, і, власне, дуже помірна м’яка реакція, зважаючи на обставини, — вела вона. — Ти добре тримаєшся, надзвичайно. Багато в кого уже наразі стався б нервовий зрив. Ця емоційна реакція, можливо, подібна до тієї, що ти вже відчував раніше, але я запевняю, що те, що ти відчуваєш зараз, не є виявом романтичного інтересу.

Поки вона пояснювала, він опанував себе, але такий діагноз його ані розважив, ані заспокоїв. Брови опустились, як і кутики рота, ніби він зажурився.

— А ти впевнена, що знаєшся на моїх почуттях краще, ніж я, бо…

— Я ж кажу, що вже бачила щось таке у лабораторії.

— Щось таке? — повторив він за нею. — Мабуть, ти багато чого надивилась у своїй лабораторії, але я все одно вважаю, що мені краще знати, чи відчуваю я романтичну прихильність? — голос у нього був сердитий, але він усміхався, підходячи ближче. — То якщо твій єдиний аргумент — це чудний…

— Це не єдиний мій аргумент, — заговорила вона повільно й неохоче. — Такі слова промовляти нелегко. — Можливо, я й поринула у свою роботу, але не поринула в незнання. Я знаю, що бачать у мені чоловіки, особливо ті, які знають, що я таке, — як ти. І я розумію таку реакцію. І не заперечую. Ворожість, яку відчуває твій брат, — це нормальна раціональна реакція. Я багато разів зустрічалася з цим раніше — страх, відраза, прагнення нав’язати фізичне домінування. Я — демон у дуже страшному і сповненому мороком світі. Я лякаю людей, які більше нічого не бояться, навіть смерті. Я відбираю у них усе, чим вони пишаються; я змушую їх зраджувати все, що вони вважали священним. Я страховисько, яке вони бачать у своїх жахіттях.

З плином часу вона змирилася з таким втіленням себе, хоч і не безболісно. Вона цілком усвідомлювала, що сторонні люди, які не знають її, бачили в ній жінку, а не демона. Коли мала таку потребу, вона вміла скористатися своєю здатністю бути ніжною та жіночною, як вона вчинила з готельним менеджером-коротуном. Так само здібно вона вміла удавати хлопчика. І те, й те — омана. Та навіть ті чужинці, які бачили в ній жінку, не дивилися на неї з… жаданням. Вона була не з таких дівчат, і то добре. Вона народилася з притаманними їй талантами, а в житті не можна мати все.

Він слухав, поки вона говорила, із безпристрасним виразом обличчя. Їй здавалось, що він якось мляво реагує на її слова.

— Ти розумієш, що я кажу? — спитала вона. — Я об’єктивно не годжуся на роль об’єкта романтичної прихильності.

— Я розумію тебе. Просто