Цифрова Фортеця - Ден Браун

— Ну, може, хоч іще що-небудь пригадаєте? — наполіг він.

Рочіо на мить замислилася.

— Та ні, оце й усе.

У ту мить гучно скрипнуло ліжко. Клієнт Рочіо тривожно завовтузився. Бекер обернувся до нього і спитав швидкою бездоганною німецькою.

— Noch etwas? Що ще? Щось іще, що допоможе мені знайти панка-рокершу з перснем?

Запала довга тиша. Схоже, що велетень знав, що сказати, але не знав, як це зробити. Його губи затремтіли, потім перестали тремтіти, і нарешті він заговорив. Слова, які він промовив, були, безперечно, англійськими, але майже нерозбірливими через сильний німецький акцент:

— Пішов у сраку і помри.

Бекер аж рота ошелешено роззявив.

— Перепрошую?

— Пішов у сраку і помри, — повторив чоловік і лівою рукою поплескав себе по правому передпліччю: приблизно так в Італії посилають в еротичну подорож на чиємусь прутні.

Бекер був надто зморений, щоб образитися. «Пішов у сраку і помри? Яка ж це муха вкусила слабака?» Обернувшись до Рочіо, він сказав їй іспанською:

— Здається, я вичерпав запаси його гостинності.

— Та не турбуйтеся ви за нього, — розсміялася Рочіо. — Він своє ще отримає. — І поправивши волосся, підморгнула.

— Є ще хоч щось? — знову спитав Бекер. — Хоч якась зачіпка, яка мені допоможе?

Рочіо похитала головою.

— Оце і все. Але вам її не знайти. Севілья — велике місто й подекуди непевне й небезпечне.

— Я спробую.

«Це питання національної безпеки».

— Якщо вам не поталанить, — сказала Рочіо, поглянувши на товстий конверт, що випинався в кишені Бекера, — то повертайтеся, будь ласка, сюди. Коли мій приятель засне, я знайду нам окрему кімнату. І покажу вам той бік Іспанії, який ви пам’ятатимете все життя. — І вона спокусливо всміхнулася.

Бекер вимучив ввічливу посмішку.

— Мені час. — І вибачився перед німцем за перерваний вечір.

Гігант ніяково всміхнувся.

— Keine Ursache. Без проблем.

Бекер рушив до дверей. «Без проблем? А чому ж тоді “Пішов у сраку і помри”»?

РОЗДІЛ 36

«Скасовано вручну?» — заворожено втупилася Сюзанна в екран.

Вона добре пам’ятала, що не вдруковувала жодної команди на припинення програми. І подумала: «А може, я поспіхом натиснула не на ті клавіші? Та ні, це неможливо», — пробурмотіла вона. Згідно з верхнім колонтитулом команда на припинення була послана менше як двадцять хвилин тому. Сюзанна знала: єдине, що вона вдрукувала приблизно двадцять хвилин тому, — це свій конфіденційний код, коли виходила поговорити з командиром. Смішно навіть було припустити, що комп’ютер переплутав код конфіденційності з командою на припинення.

Щоб не марнувати часу, Сюзанна вивела на екран реєстр застосування коду конфіденційності та ще раз перевірила, чи правильно вона ввела цей код. Виявилося, що правильно. По-іншому й бути не могло.

«Тоді звідки ж там узялася ручна команда на скасування?» — сердито вигукнула Сюзанна.

Сюзанна нахмурилася і згорнула вікно «Запнутої завіси». Раптом у ту дещицю секунди, коли це вікно блимнуло й ось-ось мало згаснути, щось впало їй в око. Сюзанна знову розгорнула вікно й ретельно переглянула дані. Те, що вона побачила, начебто не мало сенсу. У журналі була позначка, коли вона «замикала» екран, виходячи з блоку № 3 до Стретмора. Але час наступного «відмикання» видавався дуже дивним. Ці дві дії — замикання й розмикання — відділяла одна хвилина. Сюзанна добре пам’ятала, що її розмова з командиром тривала набагато довше, аніж хвилину.

Вона покрутила коліща, виводячи на екран нижню частину сторінки. І вжахнулася від побаченого. Через три хвилини в журналі було зареєстровано ще одну пару «замикання-розмикання». Згідно з даними реєстрації, хтось відімкнув її термінал, поки її не було на місці.

«Та це ж просто неможливо!» — аж захлинулася вона від злості. Єдиним підозрюваним був Ґреґ Ґейл, але Сюзанна не мала ані найменшого сумніву в тому, що не давала йому свого коду конфіденційності. Відповідно до інструкції з належного застосування шифрувальної процедури, вона вибрала свій код навмання й ніде його не записувала. Про те, що Ґейл угадав потрібну комбінацію з п’ятьох буквено-цифрових символів, і мови бути не могло: тридцять шість у п’ятому ступені — понад шістдесят мільйонів можливих комбінації.

Але журнал зафіксував усе чітко й недвозначно. Сюзанна спантеличено вдивлялася в нього. Отже, Ґейл попрацював із терміналом, поки її не було. І послав «слідопиту» ручну команду на припинення дії.

Питання «як?» швидко змінилося питанням «чому?». Ґейл начебто не мав мотивів проникати до її термінала. Він навіть не знав, що Сюзанна запустила програму-«слідопита». А якби й знав, то що він мав проти того, що вона вистежувала типа на ім’я Північна Дакота?

Питань без відповіді ставало дедалі більше.

«Спочатку — найголовніше», — подумала Сюзанна вголос. Невдовзі вона розбереться з Ґейлом особисто. А тепер вона зосередилася на наявній проблемі і, перезавантаживши «слідопита», натиснула клавішу «Ввід». Термінал пискнув.

Слідопита відправлено

Сюзанна знала, що програмі-пошуковцю знадобиться кілька годин, щоб повернутися. Вона подумки вилаяла Ґейла, не перестаючи дивуватися: де він, у біса, взяв її код і навіщо йому знадобився її «слідопит».

Сюзанна підвелася і швидко підійшла до термінала Ґейла. Екран був чорний, але вона знала, що він не замкнений, бо слабо світився з країв. Шифрувальники рідко коли замикали свої термінали — тільки увечері, вирушаючи додому. Натомість вони просто затемнювали монітори — як універсальне, засноване на кодексі честі попередження, що термінал чіпати не слід.

Сюзанна наблизилася до термінала Ґейла.

«Чхати я хотіла на кодекс честі, — мовила вона. — Що ж ти задумав, га?»

Швидко окинувши поглядом порожнє приміщення шифрувального відділу, Сюзанна повернула регулятор яскравості екрана. Монітор засвітився, але екран був абсолютно порожній. Сюзанна нахмурилася. Не знаючи достеменно, що робити далі, вона вивела на екран пошуковий двигун і вдрукувала:

Шукати: «слідопит»

Ждати доведеться довго, але якщо в комп’ютері Ґейла містилися якісь посилання на Сюзаннину програму-«слідопита», то пошуковий двигун неодмінно мав їх знайти. Це могло хоч трохи прояснити, чому Ґейл вручну скасував її програму. Через кілька секунд на екрані з’явився новий напис:

Відповідників не знайдено

Сюзанна трохи посиділа, не знаючи, що шукати. А потім спробувала знову.

Шукати: «Конфіденційний код захисту екрана»

Монітор обновився й видав жменьку начебто безневинних посилань, котрі і близько не вказували на те, що Ґейл тримав у своєму комп’ютері копії конфіденційного коду Сюзанни.

Вона шумно зітхнула. «Які ж тоді програми він сьогодні використовував?»