Цифрова Фортеця - Ден Браун

Він прожогом вискочив із кабінету і, повернувши ліворуч, рвонув головним коридором. Працівники поштиво вклонялися, коли він вихором проносився повз них. Нуматака не був таким наївним, щоб вірити, що ці люди й справді любили та обожнювали його. Поклони — то був вияв ввічливості, яку японські працівники проявляли у ставленні до найжорстокіших начальників.

Нуматака вирушив прямо до головного комутатора компанії. Усі дзвінки оброблялися одним оператором на «Коренко 2000» — дванадцятикабельному комутаторному терміналі. Жінка-оператор була зайнята роботою, але підвелася і вклонилася, коли увійшов Нуматака.

— Сідайте, — відрізав він.

Жінка зробила, як було сказано.

— Сьогодні о четвертій сорок п’ять я отримав дзвінок на свою особисту лінію. Ви можете мені сказати, звідки був той дзвінок? — спитав Нуматака й подумки вилаяв себе за те, що не зробив цього раніше.

Жінка нервово ковтнула слину.

— На цій машині ми не маємо ідентифікаційного пристрою, пане. Але я можу зв’язатися з телефонною компанією. Я впевнена, що вони допоможуть.

Нуматака був певен, що телефонна компанія йому допоможе. У нашу цифрову добу конфіденційність відійшла в минуле; фіксувалося буквально все. Телефонні компанії могли точно повідомити, хто вам телефонував і скільки ви розмовляли.

— Беріться до роботи, — наказав він. — І негайно дайте мені знати, про що довідалися.

РОЗДІЛ 34

Сюзанна сиділа на самоті в блоці № 3 і чекала повернення «слідопита». Ґейл вирішив вийти трохи подихати — і вона була вдячна йому, що він так вчинив. Утім, як це не дивно, від того, що вона залишилася на самоті, їй не стало затишніше. Бо тепер довелося ламати голову над новою проблемою — контактом між Танкадо й Ґейлом.

«Хто вартуватиме вартових?» — спитала вона саму себе.

Quis custodiet ipsos custodies. Ці слова ніяк не йшли з голови. Нарешті їй таки вдалося викинути їх зі свідомості. І повернутися подумки до Девіда, сподіваючись, що з ним усе гаразд. Важко повірити, що тепер він в Іспанії. Чим скоріше вони знайдуть пароль і впораються з кризою, тим краще.

Сюзанна вже втратила відлік часу — скільки ж вона чекала повернення свого «слідопита»? Дві години? Три? Вона сиділа, бездумно дивлячись у порожнє приміщення шифрувального відділу і мріяла, щоб комп’ютер подав сигнал якомога скоріше. Але ніщо не порушувало тишу. Стояло пізнє літо, і сонце вже сіло. Угорі автоматично увімкнулося флуоресцентне освітлення. Сюзанна, здавалося, фізично відчувала, як спливає час.

Вона поглянула на свій екран і нахмурилася.

— Нумо! Ти мав удосталь часу. — Накривши долонею мишку, вона кілька разів клацнула й розгорнула статусне вікно — цифровий годинник, вельми схожий на цифровий годинник «Транскоду». Він показував години та хвилини роботи її «слідопита». Сюзанна втупилася в монітор, сподіваючись побачити ці години та хвилини. Але побачила дещо інше. І від цього в неї мало серце не зупинилося.

Пошук слідопита скасовано

— Скасовано! — Аж задихнулася вона вголос. — Чому?

Охоплена панікою, Сюзанна крутила коліща, передивляючись дані та ретельно вишукуючи в програмуванні команди на скасування. Та цей пошук виявився марним. Наче «слідопит» зупинився сам собою. Сюзанна знала, що це означає тільки одне: у трасувальнику завівся «жучок».

Для неї ці «жучки» були найдратівливішим аспектом комп’ютерного програмування. Через те, що комп’ютери завжди виконували операції в точно визначеному порядку, найдрібніша помилка в програмуванні часто призводила до руйнівних наслідків. Прості синтаксичні помилки — коли програміст помилково ставив кому замість крапки — могли вивести з ладу цілі системи. Сюзанна знала, що слово «жучок» має цікаве походження.

Воно прийшло з першого у світі комп’ютера — «Марк-1» — електромеханічного лабіринту схем завбільшки з кімнату, створеного 1944 року в лабораторії Гарвардського університету. Одного дня в комп’ютері стався апаратний збій, і ніхто не міг встановити його причину. Після багатогодинних пошуків один лабораторний помічник нарешті знайшов, у чім проблема. Виявилося, що на одну зі схемних плат комп’ютера сів метелик — і закоротив її. І відтоді всі комп’ютерні дефекти почали називати «жучками».

Процес виявлення «жучка» в програмуванні міг тривати кілька днів.

«Я не маю для цього часу», — досадливо пробурмотіла Сюзанна. Щоб знайти крихітну помилку, доведеться передивитися тисячі рядків програмування — це те саме, що передивлятися величезну енциклопедію, вишукуючи в ній один-єдиний мимодрук.

Сюзанна знала, що має зробити одне: знову послати «слідопита». Вона знала також, що він майже гарантовано наштовхнеться на того самого «жучка» і знову зазнає фіаско. Для пошуку цього «жучка» знадобиться час, а часу командир Стретмор не мав.

Аж раптом Сюзанна, вдивляючись у програму й намагаючись вирахувати свою помилку, збагнула, що тут щось не так, щось не в’яжеться. Минулого місяця вона без проблем скористалася цим самим трасувальником. Чому ж у ньому зненацька виявився глюк?

Ламаючи голову над цією думкою, вона пригадала слова Стретмора, сказані кілька годин тому: «Сюзанно, я спробував сам послати цього “слідопита”, але дані, які він видав, виявилися якоюсь нісенітницю».

«Дані, які він видав...»

Вона задумливо схилила голову набік.

«А чи могло таке бути? Дані, які він видав у відповідь?»

Якщо Стретмор, пославши «слідопита», дістав відповідь, це означало, що програма працювала. А те, що дані виявилися абракадаброю, на думку Сюзанни, сталося через те, що командир ввів хибні пошукові ланцюжки. Але ж «слідопит» таки працював!

Сюзанна миттєво збагнула, що могло бути ще одне ймовірне пояснення припинення роботи програми. Внутрішні вади програмування були не єдиною причиною збоїв; інколи до них призводили зовнішні чинники: стрибки напруги, часточки пилу на схемних платах і нелад у кабелях. Вона не взяла ці міркування до уваги, бо апаратура в блоці № 3 була дуже добре налагоджена.

Сюзанна підвелася і швидко підійшла до великої полиці з технічними посібниками. Взявши скріплену дротяною спіраллю теку з позначкою «Функціонування систем», вона стала гортати сторінки. Знайшовши те, що шукала, Сюзанна повернулася до термінала і вдрукувала кілька команд. А потім стала чекати, поки комп’ютер перегляне перелік команд, які він виконав упродовж останніх трьох годин. Вона сподівалася, що пошук виявить те чи інше зовнішнє втручання — команду на скасування, подану в результаті збою в електропостачанні або виниклу через дефект у мікросхемі.

За кілька секунд її термінал пискнув. У Сюзанни пришвидшено забилося серце. Затамувавши подих, вона поглянула на екран.

Код помилки — 22

Сюзанна відчула