Безсоння - Стівен Кінг

— Смачно? — запитала вона.

— Божественно, — відповів він, подумавши, що в цей момент йому припали б до смаку й холодні консервовані спагетті. Він був не просто голодний — у нього розігрався просто-таки вовчий апетит. Очевидно, для спостережень за аурами треба було багато калорій.

— Коротенько: сталося ось що, — втрутився Мак-Ґоверн, проковтнувши останню порцію й кладучи тарілку поруч зі своїм капелюхом. — О восьмій тридцять ранку вісімнадцятеро людей з’явилися біля будинку Центру — саме в цей час службовці приходять на роботу. Сімона, подруга Луїзи, каже, що вони називають себе «Друзі життя», але основу групи становлять неймовірні мерзотники. Вона стверджує, що серед них був і Чарльз Пікерінґ, якого поліція затримала торік при спробі підкласти бомбу в гараж лікарні.

Племінниця Сімони сказала, що заарештували тільки чотирьох. Схоже, вона помилилася.

— Ед Діпно справді був з ними? — запитав Ральф.

— Так, — підтвердила Луїза, — і його теж заарештували. Але ніхто не постраждав. Це виявилися тільки чутки.

— Поки що, — похмуро додав Мак-Ґоверн. На екрані кольорового телевізора пішла заставка «Новин опівдні», потім з’явилася Лізетт Бенсон.

— Добрий день, — сказала вона. — Головною нашою новиною в цей чудовий день пізнього літа є згода відомої письменниці й захисниці жіночих прав Сьюзен Дей, діяльність якої не всіма сприймається однозначно, виступити в Деррі наступного місяця, але звістка про її згоду спричинила стихійну демонстрацію біля будинку Центру допомоги жінкам: центр реабілітації жінок і клініка, яка практикує аборти, що так популяризує…

— Знову вони домішують сюди аборти! — вигукнув Мак-Ґоверн. — Господи!

— Тихше! — безапеляційним тоном, настільки не схожим на її звичайне тихе бурмотіння, вимовила Луїза. Мак-Ґоверн, здивовано глянувши на неї, замовк.

— …Джон Кіркленд із першим репортажем із Центру, — закінчила Лізетт Бенсон, і на екрані з’явилося зображення репортера на тлі довгого цегельного будинку. Титри внизу повідомляли глядачам, що репортаж іде в прямому ефірі. Показали вікна Центру допомоги жінкам. Двоє з них були розбиті, інші забруднені чимсь червоним, що нагадувало кров. Репортера відділяла від будинку жовта стрічка, яку зазвичай використовує поліція; біля входу стояли троє поліцейських і один у цивільному. Ральф не надто здивувався, упізнавши в цивільному інспектора Джона Лейдекера.

— Вони називають себе «Друзями життя», Лізетт, і вони стверджують, що ранкова демонстрація була спонтанним сплеском протесту, спричиненого повідомленням про те, що Сьюзен Дей — радикалісти називають її «американською дітовбивцею № 1» — приїжджає з виступом у Деррі наступного місяця. Однак один з офіцерів поліції Деррі вважає, що все відбувалося, м’яко кажучи, трохи інакше.

Репортаж Кіркленда йшов своєю чергою, тепер на екрані великим планом показували Лейдекера, який, здавалося, змирився з мікрофоном перед його обличчям.

— Про спонтанність говорити не випадає, — мовив він. — Тут ретельно проведена підготовка. Швидше за все, «Друзі життя» заздалегідь спланували, як саме відповісти на згоду Сьюзен Дей приїхати з виступом, вони просто вичікували, поки повідомлення про це не з’явиться в газетах, що й відбулося сьогодні вранці.

Тепер камера показувала обох чоловіків. Кіркленд дивився на Лейдекера своїм найбільш проникливим поглядом.

— Що ви маєте на увазі, кажучи «ретельно проведена підготовка»? — запитав він.

— На більшості плакатів, які вони несли, фігурувало ім’я міс Сьюзен Дей. До того ж ми виявили більше дюжини ось цих штучок.

Маска «поліцейський, що дає інтерв’ю» на обличчі Лейдекера змінилася дивно людськими емоціями; Ральфу здалося, що це відраза й ворожість. Лейдекер показав просто в камеру пластиковий пакет, і кілька жахливих секунд Ральф був упевнений, що бачить усередині покалічену, закривавлену дитину. Але потім він зрозумів, що хай би чим була та червона речовина, а в пакеті просто лялька.

— Навряд чи вони купили все це в Кмарта, — пояснив Лейдекер телерепортерові. — Це вже сто відсотків.

Потім показали розбиті, забруднені вікна. Камера повільно переходила від одного вікна до іншого. Фарба дуже нагадувала кров, і Ральф вирішив, що він не хоче доїдати спагетті з сиром.

— Демонстранти принесли з собою ляльок, усередині яких була суміш сиропу «Каро» із червоним харчовим барвником, — підсумував Кіркленд. — Вони шпурляли ляльок об стіни будинку, вигукуючи гасла проти Сьюзен Дей. Двоє вікон розбиті, але особливої шкоди не завдано.

Камера зупинилася, показуючи забруднену шибку.

— Чимало ляльок розбилися, — говорив тим часом Кіркленд, — розприскуючи речовину, що дуже нагадує кров. Це, природно, налякало службовців, які стали свідками цього бомбардування.

На екрані з’явилася приємна темноволоса жінка в слаксах і пуловері.

— О, погляньте, це ж Барбі? — закричала Луїза. — Ось це! Сподіваюся, Сімона теж дивиться телевізор! Може, мені…

Тепер настала черга Мак-Ґоверна втихомирювати її.

— Я так злякалася, — казала Барбара Річардс. — Спочатку мені здалося, що вони справді кидають у вікна ембріони або мертвих дітей, трупики яких їм вдалося якимось чином роздобути. Навіть коли прибіг лікар Гарпер, заспокоюючи нас і переконуючи, що це всього лише ляльки, я не була цілком упевнена.

— Як ви сказали, вони щось скандували? — запитав Кіркленд.

— Так. Я чула, як вони вигукували: «Геть із Деррі, Ангеле смерті!»

На екрані знову з’явився Кіркленд.

— Близько дев’ятої години ранку демонстрантів доставили в поліцейський відділок на Мейн-стріт, Лізетт. Наскільки я зрозумів, дванадцятьох із них після допиту відпустили, а шістьох заарештували за злісне хуліганство. Здається, у тривалій війні проти абортів у Деррі пролунав ще один постріл. Джон Кіркленд для новин Четвертого каналу.

— «Ще один постріл…» — почав було Мак-Ґоверн і скинув руки.

На екрані знову з’явилася Лізетт Бенсон.

— А тепер послухаємо Енні Ріверс, яка годину тому розмовляла з так званими «Друзями життя», яких заарештували вранці.

Енні Ріверс стояла на сходах поліцейського відділка на Мейн-стріт разом з Едом Діпно і якимось високим, хворобливо-жовтяничним типом.

Ед в сірому твідовому піджаку й штанях мав охайний і особливо привабливий вигляд. Високий чоловік із цапиною борідкою був одягнений підкреслено недбало — певно, він гадав, що саме так мусили одягатися пролетарі штату Мен: витерті джинси, запрана робоча блуза, підтяжки кольору пожежі.

Ральфові знадобилася всього секунда, щоб упізнати його. Це був Ден Далтон, власник магазину старого одягу. Востаннє Ральф бачив його по інший бік вітрини «Секонд-генд», як він махав рукою Гему Дейвенпорту й усім своїм виглядом ніби промовляв: «Кого цікавить твоя думка?»

І все ж погляд Ральфа був прикутий до Еда Діпно, такого акуратного, підтягнутого й зібраного. Очевидно, Мак-Ґоверн відчув те саме.

— Господи, не можу повірити, що це одна й та ж людина, — пробурмотів він.

— Це, Лізетт, — говорила тим часом гарненька блондинка, — поряд зі мною Едвард Діпно й Деніел Далтон, обидва жителі Деррі, заарештовані за участь у ранковій демонстрації.