Осина фабрика - Іен Бенкс
— Потихеньку, потихеньку. Пляшки ще потрібні?
— Ні, дякую. Для мого домашнього вже достатньо.
— Але ж ти все одно приходитимеш до нас, чи не так?
— О, так, — запевнив його я.
Дункан простягнув Джеймі його пінту, я взяв зі стійки свою й поклав на її місце гроші.
— На здоров’я, пацани, — мовив бармен, коли ми розвернулися й знову рушили до колони.
Кілька пінт по тому, коли «Обригани» вперше вийшли на «біс», ми з моїм другом уже танцювали й стрибали — Джеймі кричав, плескав у долоні та витанцьовував у мене на плечах. Зазвичай я не заперечую, коли Джеймі просить, щоб заради нього я потанцював із дівчиною, але одного разу йому трапилась якась висока діваха й він захотів, щоб ми обоє вийшли на вулицю, де він зміг би з нею поцілуватись. Від самої думки про те, як її цицьки притиснуться до мого обличчя, мене ледь не знудило, тому я був змушений його розчарувати. Утім здебільшого дівчата-панки не пахнуть парфумами, зрідка носять спідниці, та й ті — зазвичай шкіряні. Ми з Джеймі потрапили у штовханину й кілька разів ледь не впали, однак навіть дотягнули до кінця вечора без жодної подряпини. На нещастя, Джеймі розбалакався з якоюсь дівкою, проте я був надто зайнятий тим, щоб дихати якомога глибше й змусити дальню стіну не пливти в мене перед очима, тому на них мені було начхати.
— Ага. А я от скоро збираюся купити собі байк. І, звісно ж, на двісті п’ятдесят кубів, — вихвалявся Джеймі.
Я слухав їхню розмову одним вухом. Джеймі в жодному разі не збирався купувати мотоцикл, адже він навіть до педалей не дістав би, але я, навіть якби міг, усе одно нічого б не сказав, бо хто ж говорить жінкам правду? Та й, окрім того, для цього, так би мовити, й існують друзі. Діваха — коли мені все ж вдалося її роздивитися — виявилася двадцятилітньою нечепурою й довкола очей мала стільки фарби, що нею можна було пофарбувати дверцята «роллс-ройса». Вона курила бридку французьку сигарету.
— У моєї подруги Сью є байк. «Судзукі 185GT». Колись був її братана. Але вона збирає на «Ґолд Вінґ».
Працівники пабу вже виставляли стільці на столи, прибирали сміття, тріснуті пластикові келихи й зіжмакані пакети з-під чіпсів, але мені все ще було недобре. Чим більше я слухав цю дівку, тим неприємнішою вона мені здавалась. У неї був жахливий акцент: імовірно, звідкілясь із західного узбережжя; я б не здивувався, якщо й із Глазго.
— Нє-а, я б на такий навіть не глянув. Надто важкий. Мені досить і півтонни. Мене впирають «Мото Ґуцці», але я з підозрою ставлюся до кардана…
Господи! Я ледь стримувався, щоб не залити куртку цієї дівахи всіма кольорами веселки; вони просочилися б крізь дірки в одежі, укрили б іржею застібки, сповнили б по вінця її кишені; під час першого ж жахливого нападу нудоти Джеймі полетів би шкереберть через усю залу й влучив би в штабель ящиків з-під пива, що вишикувались під колонками; а ці двоє просто стояли собі й обмінювалися безглуздими байкерськими фантазіями.
— Куриш? — запропонувала дівчина, простягнувши повз мій ніс пачку, щоб пригостити Джеймі.
У мене в очах продовжували танцювати зблиски синьої пачки, навіть коли вона її опустила. Вочевидь, хоча мені й було відомо, що Джеймі не курить, він усе ж узяв сигарету, оскільки я побачив здійняту догори запальничку; вона клацнула прямо в мене перед очима, і з неї зірвався сніп іскор, які здалися мені феєрверком. Я майже відчував, як плавиться потилична частка мого мозку. Подумав покепкувати з Джеймі з приводу того, що куріння зупиняє ріст, однак усі лінії зв’язку в моїй голові виявилися перенавантаженими терміновими повідомленнями, що надходили від моїх кишок. Я відчував усередині якесь жахливе бовтання й був упевнений, що покласти цьому край можна лише в один спосіб, проте не міг навіть поворухнутись. Я застряг між підлогою й колоною, мов аркбутан[3], а Джеймі й далі заливав дівці про рев «тріумфівського» двигуна й те, як чудово кататися на великій швидкості вздовж берега Лох-Ломонда вночі.
— Ти тут типу на канікулах?
— Ага, з друганами. У мене є чувак, але він зараз на буровій.
— Ага, ясно.
Я досі глибоко дихав, намагаючись прочистити голову за допомогою кисню. Мені було геть невтямки, як Джеймі, який був наполовину меншим і легшим за мене, вдається ніколи не п’яніти, байдуже, скільки б ми разом не випили. Але я був певен того, що він не хитрує, проливаючи своє пиво на підлогу; якби він так робив, то я був би весь мокрий. Раптом я усвідомив, що дівчина нарешті звернула увагу й на мене. Вона ткнула мене в плече, і, як я згодом зрозумів, вочевидь, не вперше.
— Гей! — мовила вона.
— Що? — вичавив із себе я.
— Ти в нормі?
— Ага, — повільно кивнув я, сподіваючись, що це її задовольнить, а тоді закинув голову догори й поглянув убік, немовби щойно помітив на стелі щось надзвичайно цікаве й важливе.
Джеймі копнув мене ногою.
— Що? — знову спитав я, намагаючись на нього не дивитися.
— Ти тут ночувати зібрався?
— Що? — перепитав я. — Ні. То що — ти готовий? Добре.
Я завів руки за спину, щоб намацати колону, знайшов її й відштовхнувся, сподіваючись, що не послизнуся на мокрій від пива підлозі.
— Друже Френкі, може, ти краще опустиш мене на землю? — проказав Джеймі, копнувши мене сильніше.
Притискаючись спиною до колони, я ковзнув донизу, доки практично не сів на підлогу. Дівчина допомогла Джеймі зіскочити. Його руде та її біляве волосся раптом яскраво спалахнуло в нарешті повністю освітленій залі. До нас зі щіткою та великим відром, витрушуючи попільнички й протираючи меблі, наближався Дункан. Я спробував підвестися й відчув, як Джеймі й діваха вхопили мене попід руки й допомогли стати на ноги. У мене почало троїтись в очах, і я не міг утямити, як таке можливо, якщо в людини лише два ока. А ще ніяк не міг зрозуміти, чи говорять вони до мене, а чи одне до одного.
— Ага, — проказав я на той випадок, якщо вони все ж зверталися до мене, і відчув, як мене вивели через запасний вихід на свіже повітря.
Мені потрібно було в туалет, і
