Аптекар - Стефані Маєр
— Ти така добра, Алекс, — пробурмотів він, заплющившись. — Ти найдобріша жінка, яку я зустрічав коли-небудь.
— Гадаю, ти теж добрий, Деніеле, — зазначила вона.
— Дякую, — ледве вимовивши, він заснув.
Вона хутко добула з багажника бежеву шаль у тон сидінням. Укрила його. Добувши з кишені шприц, вона встромила голку у вену на його литці, ставши так, щоб не дати сторонньому побачити, що вона робить. «Іди за лідером» за годину чи дві вивітриться, а вона потребувала, щоб він проспав довше цього часу.
Ніякий він не агент, — вирішила вона. Агент, можливо, підіграв би наркотичному сп’янінню під час викрадення, але ніколи не дозволив би отак просто себе відключити. Отже, звичайний найманий масовий убивця.
Тимчасова лабораторія, яку вона створила, розташовувалась у сільській місцевості в Західній Вірджинії. Вона винайняла гарненький маленький сільський будиночок із корівником, який уже давно стоїть без корів. Ззовні корівник був вкритий багатошаровим білим облицюванням у тон будинку; усередині стіни та стелю було вкрито алюмінієм. Підлога бетонна зі зручно розташованими ринвами. Углибині було невелике житлове приміщення; у рекламі його називали додатковою кімнатою для відвідувачів, дивовижно-сільською. Вона була переконана, що чимало наївних мандрівників вважатимуть сільське життя чарівним, але її турбувало тільки, щоб було підключено електрику та вода текла у крані. Садиба та корівник розташовувались посеред яблуневого садка завбільшки 240 акрів[2], а сам садок був оточений орними землями. Найближчий сусід мешкав за милю звідти. Власники цього садка заробляли у міжсезоння тим, що здавали в оренду садибу орендарям із міста, які удавали, ніби обробляють землю.
Садиба коштувала дорого. Вона щоразу супилась, згадуючи про ціну, але тут нічим не зарадиш. Їй був потрібен усамітнений маєток, у якому вдосталь вільного місця.
Вона працювала ночами, щоб усе підготувати. Удень вона стежила за Деніелом на відстані, потім спала, скільки могла, протягом занять у школі. Наразі вона виснажена, але їй ще чимало слід устигнути, перш ніж її робочий день добіжить кінця.
Перша зупинка — другорядний з’їзд з автостради більш ніж за годину дороги від міста. Вузька ґрунтова дорога, якою, як видавалось, ніхто багато років не користувався, вела її углиб гаю. Мабуть, ця дорога кудись веде, але вона не заїжджала достатньо далеко, щоб подивитись, куди саме. Вона стала під густою тінястою кроною, заглушивши двигун, і пішла працювати.
Якщо Деніел працював на відділ чи, імовірніше, на одну з організацій, що тісно з ним співпрацює, на кшталт ЦРУ чи кількох військових відділів та ще деяких тимчасових підрозділів для здійснення спецоперацій, які, як і її відділ, не мають офіційних назв, — тоді на ньому стоїть електронний пристрій стеження. Як колись був на ній. Вона замислено почухала маленький опуклий шрам на зашийку, порослий її коротким волоссям. Вони полюбляли мітити голову. Якщо можна забрати котрусь одну частину тіла, то найкраще — голову, бо за нею найкраще проводити упізнавання.
Відчинивши задні пасажирські дверцята, вона, ставши на вогку землю, схилилась над головою Деніела. Вона почала з місця, де мітили їх з Барнабі, легенько проводячи пальцями по його шкірі, потім знову, натискаючи дужче. Нічого. Вона бачила кількох суб’єктів іноземців, у яких нещодавно витягли жучки з-за вух, тому це місце вона перевірила наступним. Потім вона швидко пробігла пальцями по голові, намацуючи на черепі гулі чи будь-які інші ущільнення, яких там не має бути. У нього були дуже м’які кучері, що приємно пахли цитрусами. Не те, щоб їй було діло до його волосся, та принаймні їй не довелося длубатися у чийомусь масному смердючому гнізді. І вона за те була вдячна.
А тепер непросте завдання. Якщо за ним стежить де ла Фуентес, пристрій стеження, імовірно, буде зовнішнім. Спочатку вона викинула черевики у підлісок при дорозі: найімовірніше, саме на них падає підозра з-поміж всього одягу. Чимало чоловіків щодня носять одні й ті самі черевики. Потім вона зняла з нього сорочку, дякуючи, що на ній тільки комір має ґудзики, хоча їй важко було її витягти з-під його тіла. Вона навіть не намагалася зняти йому майку через голову, а просто, добувши з кишені лезо, розмотала його та розітнула тканину на шматки, що легко знімаються. Пильно обдивилась йому груди — жодних підозрілих шрамів чи горбиків. Шкіра у нього на торсі була світліша, ніж на руках; він був по-сільському трохи засмаглим, безперечно, через те що будував будинки у Мексиці в сорочці. Чи скуповував супервіруси в Єгипті — там теж дуже сонячно.
Їй здалося, що в нього м’язи натреновані радше як у спортсмена, а не як у того, хто тренується у спортзалі. Жодної кострубатості, тільки плавні риси, які доводять, що він тренується, але не одержимий цим.
Їй важко було перевертати його голічерева, він скотився у проміжок для ніг, повиснувши на горбі між сидіннями. Він мав два неглибоких шрами на запліччі, паралельні та однакової довжини. Вона пильно їх оглянула, обмацуючи шкіру навколо них, але не відчувала нічого, окрім звичної гіпертрофованої волокнистої тканини, як і годиться.
Вона досить швидко збагнула, що слід було би зняти з нього джинси, перш ніж перевертати. Їй довелося залазити на його незграбно розташоване тіло, обхоплювати обіруч торс, щоб розстібнути ґудзик. Вона дуже тішилась, що він не вдягнув тісні джинси, і, перелізши до іншого пасажирського сидіння, стягнула з нього штани. Її не здивувало, що він у боксерках, а не у вузьких плавках. Це цілком відповідало його стилю одягу. Вона стягнула труси, потім шкарпетки, потім, зібравши решту одягу, віднесла його за кілька метрів від дороги й запхала за впале дерево. Потім повернулась за наплічником. Ноутбук — дуже годяще місце для будь-якого електронного пристрою, якщо хтось прагнув, аби він носив його із собою, нічого не підозрюючи.
Їй уже не вперше випадало самотужки роздягати свою ціль. У лабораторії у неї був персонал, який готував для неї суб’єкта, — Барнабі називав їх служками, — але вона не завжди працювала в лабораторії, тож коли вперше поїхала працювати у польових умовах у Герат, що в Афганістані, вона почала відчувати щиру вдячність служкам. Роздягати чоловіка, який місяцями не мився, — справа неприємна, а надто якщо вона сама потім не мала можливості помитись у душі. Деніел хоча б чистий. Лише вона сьогодні працює до десятого поту.
Знайшовши в багажнику викрутку, вона швидко змінила вашингтонські номерні знаки на ті, які зняла з такої самісінької машини на звалищі для автобрухту.
Щоб огляд був цілком довершеним, вона бігцем оглянула його ноги ззаду, підошви та руки. Вона ніколи
