Аптекар - Стефані Маєр
Вона спробувала перевернути його назад на сидіння, але швидко збагнула, що то марна річ. Не надто зручна поза для сну, але він все одно не прокинеться. А згодом у нього все болітиме. Хоча думати про це — цілковита дурниця.
Знову вкривши його ковдрою й підібгавши її під нього як тільки могла, вона почала складати історію про нього на основі прочитаних документів і того, що бачила на власні очі.
На її думку, Деніел Біч є саме таким, яким вона бачить його зараз: приємний добрий чоловік, з якого боку не глянь. Те, що його привабила жадібна колишня дружина, цілком можна зрозуміти. Мабуть, він з тих, у кого легко закохуються. А коли спливло трохи часу, достатньо, аби колишня почала сприймати кохання за належне, вона змогла перенести увагу на речі, яких їй бракувало, — гарну квартиру, велику каблучку, машину. Мабуть, зараз їй бракувало цієї Деніелової якості, адже трава завжди здається зеленішою тощо.
Але був у Деніелові й морок, глибоко схований, можливо, спричинений болем і відчуттям несправедливості через втрату батьків, обтяжений зрадою дружини й розпалений загибеллю останнього родича. Морок витягнути назовні нелегко. Він би його розсортував, щоб тримати якнайдалі від спокійного життя, запхавши у темну комірку, де йому належить бути. Годі дивуватись, що він так безтурботно розповідає про Мексику. Бо для нього існує дві Мексики: щаслива, та, яку любив учитель, та небезпечна, де ховався монстр. Імовірно, у його голові ці країни навіть близько не були однією й тією самою.
Отже, не справжній псих, сподівалась вона. Просто зламана людина, яка не хотіла відмовлятись від особистості, що вважала своєю, але яка потребувала віддушини, що надавав їй морок.
Її тішило таке міркування, тож вона дещо змінила план. У її справі вагоме місце посідало дійство. Для деяких суб’єктів найбільше годилась клінічно-беземоційна подоба: у білому халаті, хірургічній масці та з ідеально чистими й блискучими сталевими інструментами; на інших діяв страх божевільного садиста (утім, Барнабі ця роль завжди краще вдавалась; він мав для неї відповідне обличчя та волосся, що неслухняно стирчало вгору у стилі «мене щойно вдарило струмом»). Кожного разу ситуація була трішки іншою: дехто боявся темряви, а дехто — світла. Вона збиралася бути безсторонньою — то була найбільш слушна роль у її пересувному будиночку, — але зараз їй спало на думку, що Деніела треба оточити мороком, щоб випустити його темний бік назовні. Вона мала поговорити з Деніелом Пітьми.
Вона трішки покаталась об’їзними шляхами, перш ніж повернути назад. Якщо за Деніелом хтось стежить, використовуючи його одяг чи речі, вона не хотіла б, щоб ця людина їхала далі за ними у їхній мандрівці.
У мільйонний раз вона обміркувала всі ймовірності. Імовірність перша: це дуже хитромудра мандрівка. Імовірність друга: усе по-справжньому, і на кону мільйони життів. А її й поготів.
Протягом тривалої подорожі шальки терезів нарешті впевнено переважили на один бік. Вона переконана, що в її машині немає жодного урядового агента. А якщо він лише невинний громадянин, обраний навмання, щоб виманити її, то вони вже змарнували свої найкращі можливості причепити до неї жучка. Жодного разу на неї не напали й жодного разу за нею ніхто не стежив… так, щоб вона помітила.
Вона згадала про стоси даних, що свідчать про винуватість Деніела Біча, і нічого не могла з собою вдіяти. Вона захисниця. Тому краще почати рятувати життя.
Вона заїхала на під’їзну алею до будинку близько одинадцятої, смертельно втомлена та голодна, утім, на 95 відсотків упевнена, що немає хвоста, який привів би відділ чи де ла Фуентеса на її поріг. Вона швидко оглянула будинок, перевіряючи, чи бува ніхто не вдерся (і не віддав Богові душу, чого йому чи їй не уникнути б, тільки-но відчинивши двері), а потім, знявши охорону, заїхала машиною у корівник. Щойно замкнувши двері корівника й знов увімкнувши «сигналізацію», вона стала до праці, щоб підготувати Деніела.
Усе решта вже було зроблено. Вона придбала таймери у «Хоум Депо» у Філадельфії й під’єднала до них лампи в кількох кімнатах у будинку; як мандрівник, що полишає домівку на кілька тижнів, вона вжила всіх заходів, аби помешкання мало обжитий вигляд. В один з таймерів вона увімкнула радіо, щоб створювати шум. Будинок був доброю приманою. Більшість людей збагнули б це, перш ніж перейти до темного корівника.
А корівник стоятиме в мороці. Вона звела всередині нього такий собі намет, що приховує світло та поглинає шум, а також не даватиме Деніелу зрозуміти, де він є. Прямокутна споруда була понад два метри заввишки, три завширшки та чотири з половиною завдовжки. Вона була зведена з поліхлорвінілової трубки, чорного брезенту та амортизуючих тросів, укритих зсередини двома шарами пористого пінопласту, закріпленого двобічною клейкою стрічкою. Грубувато, звісно, але вона з досвіду знає, що це краще за підземелля.
Посеред намету стояла громіздка металева плита на ніжках-гармошках, за допомоги яких регулювалась висота. Вона стояла в корівнику на видноті — щоб додати автентичності, певна річ, — і колись використовувалась як такий собі ветеринарний операційний стіл. Стіл був більший, ніж їй потрібно, адже ветеринар мав справу з коровами, а не з кошенятами, утім, це все одно для неї знахідка. То був один з предметів, що підштовхнув її до оренди цієї вкрай дорогезної туристичної пастки. У приміщенні стояв ще один укритий металом стіл, на який вона поставила комп’ютер, монітори й тацю з приладдям, яке, сподівалася, залишиться лише реквізитом. Ближче до передньої частини столу стояв штатив для внутрішніх вливань, на якому вже висів пакунок з фізрозчином. Колісний металевий візок з кухні вже стояв за штативом; на сталевій таці вишикувалась купа зловісних на вигляд маленьких шприців; там же, на решітці під шприцами, лежали респіратор та манжета для вимірювання тиску.
І, звісно, фіксатори, придбані на фіктивних торгах як для в’язничних та медичних закладів, що вона їх прикувала крізь отвори, які хвацько просвердлила в ідеально чистому сталевому штативі. Ніхто не спроможний звільнитися від цих ременів без сторонньої допомоги. А тому, хто допомагатиме, можливо, знадобиться паяльник.
Вона забезпечила собі два виходи, просто відхиляючи брезент, немов лаштунки. У наметі в неї
