Аптекар - Стефані Маєр
«Отже-е-е…» — повів Кевін.
Алекс відірвалась від свого заняття; власне, вони ще не збирали речей. Кевін-ледащо стояв, схопившись за верхню балку, у одвірку кімнати, у якій завжди мешкали Алекс і Деніел, поки гостювали у Вал. На мить Алекс відчула безпідставні ревнощі до всіх високих людей загалом. Останнім часом це відчуття не рідкість, зважаючи на те, якими велетнями вона зараз оточена. Вона приховала це відчуття.
— Що, отже?
— Як минула ваша зустріч сьогодні? Що ви з Волькстаффом вирішили?
Про те, де зараз Деніел, йому навіть питати не довелось, адже гучність, з якою Деніел наспівував серенаду в душі, обернулась би йому великим клопотом, якби сусіди в цім будинку мешкали ближче. Бон Джові ще не процитовано; утім, здається, зараз він цілком тішився композицією «Shot Through the Heart»[9]. Алекс не розуміла, що в ній захопливого, але намагалась не дратуватись через неї.
— Ветеринар гадає, що Деніел уже вдосталь одужав, щоб їхати. І я погоджуюсь. Ви, Бічі, відьомська порода, — вона захитала головою, досі дивуючись, як Деніел так швидко й цілковито видужав. — А ще він хоче подивитись на твої підошви.
Кевін скривився: — З моїми підошвами все чудово.
— Не стріляй у посланця. Буквально.
Насупленість змінилась нормальним виразом обличчя, але він і надалі стирчав у одвірку, не зводячи з неї очей.
— Отже?.. — повторив він.
— Отже… чи ти вже знаєш, куди прямуватимеш?
У Алекс несвідомо сіпнулися плечі.
— Поки що нічого не визначено, — і як боягузка, вона відвернулась до своєї зношеної сумки, ще раз оглядаючи складені хімічні речовини, перевіряючи, щоб вони були добре захищені й не розчавились, щільно складені у сумці. Подумки вона відзначила, що, мабуть, перестаралася, збираючись у путь. Можливо, складати в абетковому порядку не потрібно було. Але вона мала багато вільного часу, тож, окрім як шукати в Інтернеті собі нове лігво, вона не мала чого робити. Деніел не погоджувався на те, щоб вона оглядала його більше чотирьох разів на день.
— Ти вже розмовляла про це з Денні?
Вона кивнула, досі сидячи до нього спиною.
— Він каже, що згоден поїхати зі мною, куди мені заманеться.
— Він, гадаю, збирається причепитися за тобою.
Кевін говорив звичним тоном, але Алекс відчувала, що він, мабуть, докладає зусиль, щоб його голос лунав саме так.
— Я у подробицях з ним цього ще не обговорювала, але так, мабуть, слід припустити саме це.
Із хвилину він мовчав, а їй і справді більше нічого було робити з тими сумками. Тож вона поволі повернулась до нього обличчям.
— Еге, — мовив він. — Я й сам бачив, що воно до того йде, — вираз обличчя він мав байдужий. Тільки очі видавали глибину його горя.
Вона не хотіла розповідати все до кінця, але почувалась винною, приховуючи.
— Якщо тобі від того полегшає, він, здається, гадає, що ти теж будеш із нами.
Брови у Кевіна випрямились, а звичайний насуплений вираз зник.
— Невже?
— Так. Мені не здається, щоб він наразі збирався ще з кимось розлучатись.
Кевін схилив підборіддя.
— Я його розумію. Хлопчина пережив чимало.
— Він непогано оговтується.
— Слушно. Але ми ж не збираємось знову його травмувати. Не треба, щоб у нього стався рецидив.
Алекс знала, що Кевін пристане на це. Вона придушила зітхання й усмішку, зберігаючи нейтральний вираз обличчя.
— Саме так, — сказала вона своїм по-лікарському серйозним тоном. — Мабуть, найкраще — намагатись, щоб у його оточенні було якомога менше змін, окрім хіба тих, котрих не уникнути.
А ось Кевін свого зітхання не придушував. Він голосно видихнув і схрестив руки на грудях.
— Мабуть, то буде неабияка морока, але, гадаю, я зможу бути поруч із ним, поки він пристосується.
Алекс не втрималась, щоб йому хоча б трішки не заперечити:
— Я впевнена, він не захоче завдавати тобі клопоту. Виживе самотужки.
— Ні, ні. Я заборгував хлопцю. Тому зроблю те, що мушу.
— Він буде вдячний.
На цілісіньку хвилину їхні з Кевіном погляди перестрілись, він дивився на неї щиро, а потім раптом ніяково. Але та мить минула, і він усміхнувся.
— А до якої території загалом придивляєшся? — спитав.
— Міркувала про Південний Захід чи Скелясті Гори. Містечко середнього розміру, осісти десь у передмісті. Як зазвичай.
Як вони знали, ніхто їх не розшукував, але Алекс завжди була прихильницею, щоб розігрувати напевне, про всяк випадок. Та й все одно доведеться використовувати фальшиві посвідчення, адже Джуліана Фортіс офіційно загинула.
Деніелів спів раптом обірвався, а потім залунав знову, приглушений рушником.
— Я знаю містечко, яке, можливо, згодиться.
Алекс поволі захитала головою. Мабуть, він уже орендував будинок. Але хай що він уже зробив, ім’я собі вона обере самостійно.
— Звісно ж, ти знаєш.
— Як тобі Колорадо?
Епілог
Адам Копецки, склавши сьогоднішні течки на столі, потягнувся до телефону, уже заздалегідь напнувши на обличчя усмішку. У нього — найкраща робота у світі. Робота асистентом продюсера у виїзному кулінарному шоу має багато переваг, але для Адама це гнучкий графік роботи, затишний маленький офіс і майже безугавний потік позитиву.
Він відповідав за організацію відвідин усіляких дрібних сімейних харчевень, які його шеф-кухар показуватиме в шоу, однак, незважаючи на те, що він часом заздрив Бесс і Нейл, які повсякчас перебували в дорозі, зазираючи в кожну дірку в стіні, яку тільки знайдуть, він вважав, що робить те, що більше відповідає його темпераменту. Поза тим, Бесс і Нейл доводиться з’їсти чимало сміття, перш ніж знайдуть у бур’яні діамант, а Нейл ще й набрала щонайменше одинадцять кілограмів протягом останнього року в шоу; Адамові навіть довелося змайструвати собі стоячий стіл, аби його сидяча праця не почала на нього так само впливати. Крім того, через необхідність, ніхто й гадки не мав, хто такі Нейл і Бесс, а тому нікому надто не кортить отримати від них дзвінок.
Пообіддя у четвер було для Адама найулюбленішою порою. Сьогодні він телефонуватиме обраним.
За місяць шоу поїде до Денвера, а щасливцями обрано кав’ярню-барбекю у Лейквуді, кондитерку в самому центрі міста та неформатний гриль-бар, що розташовувався ближче до Боулдер-ситі, ніж до Денвера. Адам ставився до цього скептично, але Бесс наполягала, що маленький ресторанчик стане принадою випуску. Якщо, можливо, вони мають прибути на місце у п’ятницю ввечері. Місцина
