Аптекар - Стефані Маєр
— Кличте мене Валентайн, — промуркотіла Вал.
— Так, звісно. Міс Валентайн, можете відвезти Кевіна до канапи й пересадити його? Саме так — дякую.
Алекс спостерігала, знову онімівши, її голова немов від’єдналась від решти тіла, як Вал, мало не жбурнувши Кевіна зі стільця на канапу з роздратованим виразом обличчя і напруженими руками, потім раптом нахилилась і цмокнула його в чоло.
— А ви, лікарю…
Алекс поволі повернулась і подивилась на Волькстаффа.
— У вітальні є ще канапи. Ідіть і ляжте на одну з них. Я вам наказую.
Вона вагалась, хитаючись на місці й дивлячись на Деніела.
— Еге ж, обидва, — мовила Вал, знову йдучи до них через кімнату. — Поспи, поки ти не впала з ніг, Алекс. Я кілька годин подрімала. Я пригляну за ним.
— Якщо щось зміниться у нього на моніторах, хоча б найменше відхилення…
— Я притягну тебе знову сюди за твоє мультипокращене волосся, — пообіцяла Вал.
Алекс, схилившись, ніжно поцілувала Деніела.
— Ми з Волькстаффом мали чимало клопоту, складаючи тебе докупи, — прошепотіла вона йому в губи. — Гляди, не зіпсуй нашої праці.
Він ледве торкався губами її губ, відповідаючи:
— І не подумаю. Іди й гарненько поспи, як тобі наказав наш добрий старий родинний ветеринар.
— Маю зазначити, що я в розквіті сил, — заперечив Волькстафф.
— Ну ж бо, — раптом заговорила Вал просто у вухо Алекс. — Ходімо, поки ти ще здатна йти. Я впевнена, що можу тебе нести, але не хочу.
Алекс дала Вал вивести себе крізь двері, провести коридором. Вона зосередилась на тому, як перебирати ногами, і квит. Усе навколо потьмяніло й попливло. Вал довелося всаджувати її на канапу, але Алекс була впевнена, що радо б уклалась і на долівці. Не встигла вона й голови опустити, як знетямилась.
Розділ 32
Дивний то був ранок.
А для Алекс ще й дуже пізній. У порожній ветеринарній клініці було тихо, її ніхто не турбував. Згодом їй розповіли, що Волькстафф, обдзвонивши всіх своїх працівників, відмінив усі призначені зустрічі й поставив на вікно табличку, на якій зазначалося: «ЗАЧИНЕНО ЧЕРЕЗ НЕВІДКЛАДНІ СІМЕЙНІ ОБСТАВИНИ».
Дивне місце, щоб почуватись так безпечно, — чуже місце, у якому вона не ладнала ані пасток, ані безпекових заходів.
Проте її життя змінилось. Вона сподівалась лише врятувати Кевіна, але їхні вчорашні вчинки значно змінили їхнє становище.
Кевін був сповнений сил, як ніколи, попри те, що знову прикипів до офісного крісла на коліщатках із ногою в бинтах, піднятою на стілець на коліщатках. Вал зникла, щойно побачивши, що Алекс заступила на варту на канапі. Деніел не розплющував очей, ігноруючи свого брата, але швиденько «прокинувся», щойно почув голос Алекс. Волькстафф, мабуть, виходив за обідом. Їй залишили тістечко та сир «Філадельфія».
Закінчивши оглядати Деніела, який видужував набагато швидше, ніж могли б сподіватися ті, хто ніколи не працював із Кевіном Бічем, — Алекс схопила свій сніданок і газету, яку вкупі з бейглами залишив для неї доктор Волькстафф. Вона затято перечитувала все, жуючи. Вони створили сенсацію на першій шпальті, — хоча про це знали лише ті, хто зараз у цій кімнаті.
— Уже не захопливо, а сумно, Оллі, — нарікав Кевін, відштовхуючись у своєму кріслі на коліщатках мітлою і кружляючи колами по кімнаті. — Веселіше було б його застрелити.
Жирними літерами писали про новину дня: фатальну аневризму, яка забрала життя Вейда Пейса. Журналісти заледве дотерпіли, поки збіжить хвилина мовчання, почавши висувати припущення, яку стратегію використає Президент Ґоуланд, добираючи собі нового кандидата на пост віце-президента.
— Ну, ти ж таки застрелив Діверза.
— Я надто турбувався через Денні, аби насолодитися цим, — пробубонів він.
Кевін дуже стисло розповідав про те, як трапилось, що Діверз узяв над ним гору. Алекс бачила, що Кевін соромився, але вона від того не стала про нього гіршої думки. Як хтось може підготуватись до крайнощів, до яких штовхає Діверза його поранойя? Більше сорока осіб, розставлених по трьох периметрах, один з яких простягався більш як за милю від місця, де перебував Діверз. Щойно Діверз натиснув тривожну кнопку, його периметри стислися. Кевін вважав, що якби він не знехтував своїм внутрішнім голосом і приніс ракетну установку, він би з усім упорався.
Більше не було жодних новин, нічого про перестрілку в підземному бункері на околицях міста. Жодного слова й про те, що зник заступник директора ЦРУ. Жодного слова про Карстена чи про відносно публічне викрадення його онуки. Можливо, про це в завтрашніх новинах.
Але Кевін у це не вірив.
— Мабуть, напишуть, що вибух газу абощо. А справжні події закопають так глибоко, що скоріше Джекі Кеннеді визнають даллаським стрільцем, ніж це все випливе.
І, мабуть, він має рацію.
Звісно, вони не можуть бути впевненими на 100 %, тому поводитимуться й надалі обачно, але тиск зараз значно зменшився. Алекс знала, що почуватиметься так легко, ніби в неї під шкірою — шар гелію, якщо колись спроможеться повірити в те, як їм поталанило.
Після обіду Волькстафф зняв шви з вуха Алекс, похваливши Деніела за тверду руку, коли Алекс зізналась, що це його заслуга. Алекс була приголомшена тим, як спокійно до всього ставився старий сивий чоловік. Жоден із них не намагався пояснити свої дивні поранення чи вигадати яку-небудь історію, щоб усе приховати, а Волькстафф не ставив жодних запитань і не виказував жодного очевидного зацікавлення. Він жодним словом не прокоментував те, що Кевін мав би загинути у в’язниці, хоча, як пошепки розповів їй Деніел, він нібито був на похороні Кевіна. Волькстафф розпитував лише про деяких знайомих із дитинства, зокрема про тваринок, з якими вони колись знались. Незважаючи на те, що Алекс тільки трішки навчилась розпізнавати любов, їй здалося, що вона, мабуть, теж трішки закохується у Волькстаффа.
Одначе мешкати довічно в лікарні для тварин вони не могли. У Волькстаффа були й інші пацієнти. По кількох хвилинах обговорювання варіантів, Вал здивувала Алекс тим, що знову запропонувала їм свою оселю, знову в тому ж таки розкішному пентхаусі, адже зараз там безпечно. Звісно, за гроші. Кевіна, здавалось, така її пропозиція шокувала найбільше.
— Не зазнавайся, — мовила вона до Кевіна. — Я хочу пса.
