Три тисячі смертей - Радій Володимирович Радутний

ноутбукові супутникові пейзажі, бурчав, вибираючи місце, й нарешті тицьнув пальцем ліворуч — у цьому місці з траси звертала у ліс ледь помітна серед гущавини ґрунтівка. За півгодини гицання, стрибків і нечемних виразів на адресу провідника та водія, джип знову вискочив на асфальт, потім звернув ще раз — але на цей раз колія була більш-менш рівною, ледь поросла травою і явно кудись вела.

Джип зупинився.

— А тепер, хлопці, — Піт недбало тицьнув комп'ютер Дізфайндеру, — всі одягайте ОЗК, відкривайте вікна й дихайте рідше...

З цими словами він схилився над багажником, підняв кришку інструментального ящика, дістав пляшки з якимсь яскраво-автомобільним написом, потім невеликий футляр з темно-червоними ампулками, більш схожими на товсті олівці, відламав вершечок й вправним рухом вкинув у пляшку. Нічого не сталося.

Піт задоволено кивнув, теж закутався у гумовий плащ, начепив протигаз й закрутив кришечку на пляшці.

— Моше, приготуйся...

Найманці дивились на ті маніпуляції з майже забобонним жахом — твереза свідомість відмовлялася вірити, що отак-от просто, за допомогою однієї невеликої пляшки можна зупинити військову колону... але вони не вперше бачили Піта в роботі.

— Рухатимешся зі швидкістю кілометрів двадцять-тридцять на годину, — сказав Сапер по паузі. Гонщик прикипів поглядом до спідометра.

Ще за кілька хвилин рідина у пляшці змінила колір. Піт обережно поставив її на землю — посеред дороги й подалі від машини, поклав поруч невеликий заряд із радіозапалом, сів у джип й кивнув Гонщику:

— Поїхали.

Машина рушила з місця так, що якби на капоті стояла монета руба — вона б не впала.

— Спокійно, Моше, — пробурчав крізь протигаз Піт. — Само воно не вибухне.

З-за дерев вже чувся віддалений рев двигунів.

Джип проїхав приблизно сто метрів. Пляшка між коліями не вирізнялась...

Піт натис кнопку.

Вибуху майже не було — тільки з трави бризнула ледь помітна хмарка чи то пари, чи то куряви.

— А тепер — жени! — прогарчав Сапер, й Гонщик наче прокинувся. Джип рвонув уперед, як вистрелений з гармати, ледь вписався у поворот й так підстрибнув на ямі, що Дізфайндера вдарило головою до кузова.

— Все, можна не так швидко, — вже спокійніше пробурчав Піт. — Метрів через сто ліворуч буде тупик, повертай туди й зупиняй.

Машина сховалася у кущах, найманці вийшли, поставали до вітру й почали обережно, за всіми правилами знімати захисні костюми.

— Та то вже зайве, — прокоментував Сапер. — Воно нестійке, й через шкіру не діє... не повинно діяти.

Але певності в його голосі не було.

Знову почулося ревіння моторів, Піт занепокоєно поглянув на годинник, та раптом тон реву змінився й Сапер задоволено усміхнувся.

— Здається, спрацювало, — сказав він. — Ану, ходімо переві...

Йти не довелось, бо перевірка сама прийшла по них.

Величезний "Ураган", втративши керування, з'їхав з дороги і, ламаючи дерева, посунув просто на джип. Гонщик зойкнув й кинувся назустріч. Ззаду за ним тягнувся на шворці плащ ОЗК.

Джип кинувся з місця, теж зніс з коренем невелику берізку, але повністю з-під удару вискочити не встиг. "Ураган" недбало зачепив його багажник, зім'яв, прокотився півтораметровим колесом зверху...

— Зараз як рвоне... — прошепотів Піт зненацька пошерхлими губами, а пес блискавично зник у кущах.

...зісковзнув трохи вбік, й вперся, нарешті, у товстелезний дуб. Востаннє ревонув двигун й так само раптово змовк.

— Піте, подивись, що з Гонщиком, — першим отямився Дізфайндер. — Гансе, до зброї! Там міг хтось вижити.

— До машини не лізьте! — кинув на бігу Сапер.

За хвилину він був уже поруч із пошматованим джипом, Юр і Калібр залягли пообіч завмерлого мастодонта й приготувалися рознести голову першому, хто висуне носа.

Здалеку почувся ще один глухий удар, останній зрик двигуна — й запала тиша.

— Піте, що там? — неголосно вигукнув Дізфайндер.

Замість відповіді той показав стиснену в кулак руку з великим пальцем до низу.

— Чорт... — Калібр зблід. — Отак по-дурному...

У машині щось рипнуло.

Сапер як стояв — так і гепнувся на землю.

У високому зеленому борті "Урагану" повільно відчинилися двері, хтось із великими зірочками на погонах повільно нахилився вперед — й раптом безсило випав. Тіло важко вдарилось до землі й зникло у траві.

— Піте, — знову відізвався Дізфайндер. Сапер підвів голову, Юр руками показав йому щось прямокутне, той кивнув, витяг із зім'ятої кабіни ноутбук, розкрив й за кілька хвилин знову підніс руку вгору. Великий та вказівний палець з'єднувались в кільце — "все о'кей".

Ганс обережно підвівся й здалеку зазирнув у темне черево "Урагану".

— Можна заходити, — Сапер теж підвівся з землі, поклав комп'ютер й підійшов ближче. — Кажу ж, воно нестійке.

Дізфайндер знизав плечима, підтягнувся на зігнутому поручні й заскочив досередини.

— Все о'кей, — продудніло з дверей за хвилину. —