Три тисячі смертей - Радій Володимирович Радутний

Юр лише посміхнувся.

— Шкода навіть вибухівку витрачати, — Сапер сплюнув, відламав з огорожі шмат дроту метрів на два завбільшки, прикрутив один кінець до дебелої дровеняки, розкрутив над головою, відпустив й одразу ж повернувся спиною. На стовпі зблиснуло, сипонуло іскрами, затріщало — й одразу два перегорілі дроти впали в кущі. Вже на землі вони смикнулися ще раз, знову посипались іскри й кущі задиміли.

— Так ще краще, — задоволено посміхнувся Дізфайндер.

— Нехай тепер ліс гасять. Побігли до бункера.

Ще за кілька хвилин виявилось, що Юр сильно перебільшував — бункер був не чим іншим, як одноповерховим довгастим будинком з червоної цегли та ще й з пласким дахом. Якраз на тому дахові ворушився вартовий, щось видивляючись у протилежному боці. Найманці переглянулись.

— Ви пошарудіть, а я з того боку, й на дах, — запропонував Ганс.

— О'кей, — кивнув Сапер.

— Заразом антени там пообривай! — кинув навздогін Дізфайндер. — Всі без винятку.

Німець зник у темряві, Піт трохи зачекав, коротким шипінням підкликав до себе собаку й підштовхнув його у бік "бункера". Пес слухняно підскочив до стіни й неголосно гавкнув — вартовий зацікавлено схилився над краєм будинку. Наступної миті щось хряснуло, й солдат без жодного звуку повалився униз. Брязнув до бетону автомат, сухо захрустіли кістки — й знову все стихло.

— Готово, — прошепотіли навушники.

— Злазь, — так само коротко кинув у мікрофон Піт. — Тримай на прицілі головний вихід. Дізфайндере, щодалі?

— Дизель, — ще коротше відповів той й поповзом рушив у бік запасного виходу. Американець посунув слідом, а пес, притиснувшись до стіни, чекав на них під дверима.

Двері виявились дерев'яними, хоча й обшитими металом...

— Хай йому чорт, — поморщився Юр. — Вони навіть висновків робити не вміють.

— Це ти про що? — не зрозумів Сапер.

— Та... було колись. Саме через ці двері.

— А. То що, підриваємо?

— Та ні.

Дізфайндер піднявся, полишивши на бетоні автомат, взявся за ручку дверей, кілька разів глибоко вдихнув — й зненацька щосили рвонув її на себе. Щось захрустіло. Сторопілий Піт ледь устиг відскочити, коли металева коробка разом з дверима гепнула поруч.

У раптово відритому коридорі стояв солдат із роззявленим ротом. Дізфайндер вихопив пістолет, але й цього разу Сапер випередив його.

— Хороші двері, та погані стіни, — повернувся до нього Юр. — Саме так я колись...

Що саме він колись зробив, так і залишилось невідомим, бо з-за дверей коридору почувся незадоволений бас:

— Дизелист, мать твою! Что там у тебя происходит?

Найманці одночасно прилипли до стін. Двері відчинились.

Дебелий червонопикий прапорщик ступив у коридор, теж роззявив рота — й тут-таки отримав кулю в потилицю. На цей раз швидшим виявився Дізфайндер.

Просто попереду на високій зварній споруді бовваніли два яскраво-жовті баки, з характерними темними потьоками на боках.

— Соляра? — нюхнув повітря Піт.

— Угу, — кивнув Дізфайндер. — Не горітиме.

— Горітиме, — запевнив його Сапер, наосліп витягаючи зі свого наплічника плаский сірий брикет з уже наготованим запальним шнуром.

— Піду-но звідси, — занепокоївся Юр й поспішив до виходу.

За секунду поруч опинився й американець. Позаду щось коротко зашипіло й спалахнуло так, наче за спиною увімкнули прожектор.

— Ого, — Дізфайндер ще пришвидшив ходу, першим опинився в кущах, й лише тоді озирнувся — з коридору виривався цілий оберемок чадного червоного полум'я. Гуділо ревище й віяло жаром.

— Терміт, — задоволено посміхнувся Сапер. — Це вам не щось.

Із протилежного боку будинку сухо проторохтіла одна черга, друга, бахнула граната, потім із дзвоном вилетіло віконне скло.

— Калібр у наступі, — засміявся Дізфайндер. — Давай вшиватись, а то він і до нас добереться.

З вибитого вікна вискочив невисокий солдат у палаючій гімнастерці, покотився землею, збиваючи полум'я — Юр підняв автомат й зупинив його конвульсії.

— Щось підозріла пика, — пробурчав Дізфайндер. — На одного знайомого схожий.

— Ворога?

— Та ні.

Ще один утікач вихопився з вікна — на цей раз автомати найманців тріснули одночасно й голову солдата аж розірвало.

Дізфайндер стріпнув чуприною.

— Що? — глянув на нього американець.

— Та так, — поморщився той. — Глюки.

Постріли припинились.

— Пішли, — кивнув Юр. — Може там хтось залишився — особливо розумний. Гансе, дивись не торохни.

— О'кей, — у навушниках почувся короткий смішок.

Вони, почергово прикриваючи один одного, скочили у розбите вікно — й одразу розкотилися в різні боки, притислись до стін, поводячи автоматами, але виявилось,