Містер Мерседес - Стівен Кінг
вічністю, хоч він і розуміє, що минає всього десять чи п’ятнадцять
секунд. А потім мовить:
— Барб! Чому, збіса, ти не відповідаєш? Ви з мамою, й інші дівчата, мусите звіди забиратися! — Він завершує дзвінок. — Я цього не второпаю.
Вона завжди тримає його біля себе, телефон практично зрісся з нею, вона
мусила б принаймні відчути його вібра…
Подає голос Холлі:
— Ох, яке ж лайно гівняне.
Але для неї це не звучить достатнім.
— Ох, яке ж блядство!
Вони обертаються до неї.
— Якого розміру той концертний зал? Скільки він може вмістити людей?
Ходжес намагається відновити в пам’яті те, що йому відомо про аудиторію
«Мінго».
— Сидячих місць чотири тисячі. Я не знаю, чи в них дозволяються стоячі
місця, чи ні. Не можу пригадати цієї частини протипожежного кодексу.
— І на цьому шоу майже вся публіка складається з дівчат, — каже Холлі. —
Дівчат з телефонами, які з ними практично зрослися. Більшість з них
чешуть зараз у них язиками, поки концерт не розпочався. Або спілкуються
текстовими повідомленнями. — Очі в неї величезні від переляку. — Це
мережі. Вони перевантажені. Ти мусиш намагатися далі, Джероме. Ти мусиш
дзвонити, поки не проб’єшся.
Він безмовно киває, але дивиться на Ходжеса.
— Вам треба подзвонити своєму другу. Тому, що там у службі безпеки.
— Йо. Але не звідси. З машини, — Ходжес знову дивиться собі на годинник.
За десять сьома. — Ми їдемо в «МАК».
Холлі стикає кулаки обабіч свого обличчя.
— Так, — мовить вона, і Ходжес раптом згадує, що вона була казала раніше:
«Вони його не зможуть знайти. Ми зможемо».
Попри власне бажання особисто розібратися з Хартсфілдом — вхопити руками
його за горло й бачити, як лупляться очі цього сучого сина, коли в нього
припинятиметься дихання — Ходжес сподівається, що тут вона помиляється.
Тому що, якщо справа залежить від них, наразі може вже бути надто пізно.
32
Цього разу Джером за кермом, а Ходжес на задньому сидінні. «Мерседес»
Олівії Трелоні проймається повільно, але щойно дванадцятициліндровий
двигун запустився, він мчить, як космічна ракета… а з життями свої матері
й сестрички на кону, Джером і кермує ним, як ракетою, вихляючи зі смуги
на смугу, ігноруючи протестні гудки автомобілів довкола нього. Ходжес
прикидає, що в «МАКу» вони будуть хвилин за двадцять. Якщо хлопець не
сотворить дорогою масову автокатастрофу, тобто.
— Дзвоніть тому чоловіку зі служби безпеки! — гукає Холлі з пасажирського
сидіння поряд із Джеромом. — Дзвоніть йому, дзвоніть йому, дзвоніть!
Уже дістаючи з кишені «Нокію», Ходжес підказує Джерому, щоб скористався
міською об’їзною дорогою.
— Не кермуйте за мене із заднього сидіння, — відповідає Джером. — Краще
вже телефонуйте. І чимскоріше.
Але коли він намагається відкрити пам’ять у своєму телефоні, клятий
«Нокія» видає єдиний слабенький писк, і потому здихає. Коли він його
востаннє заряджав? Ходжес не може пригадати. Не може він також згадати й
номер офісу служби безпеки. Треба було йому записати той номер у блокнот, а не тільки покладатися на телефон.
«Богом прокляті технології… — думає він. — Але хто в цьому насправді
винний?»
— Холлі, наберіть 555-1900, а потім передайте мені ваш телефон. Мій здох.
1900 — це номер департаменту поліції. Він зможе знову дізнатися номер
Віндома від Марло.
— Гаразд, а який код цього регіону? Мій телефон на…
Вона обриває себе, коли Джером різким викрутом обходить панельний ваговоз
і мчить просто на джип попереду на іншій смузі, блимаючи фарами та
ґвалтуючи: «Геть з дороги!» Джип ухиляється, і Джером прослизає
«мерседесом» повз нього на відстані шарів фарби на корпусах їхніх машин.
— …код Цинциннаті, — закінчує Холлі. Голосом холодним, як заморожений сік
на патичку.
Ходжес, думаючи про те, що йому не завадили б ліки, на яких тримається
вона, диктує код їх регіону. Вона набирає номер і понад сидінням подає
йому телефон.
— Департамент поліції, куди я можу спрямувати ваш виклик?
— Мені треба поговорити з Марло Еверетт, з архіву, і то негайно.
— Вибачте, сер, але я бачила, як півгодини тому міс Еверетт уже пішла.
— Ви маєте номер її мобільного телефону?
— Сер, мені не вільно надавати таку інформацію кому…
Він не має наміру вв’язуватися в суперечку, яка поглине час і напевне
виявиться безплідною, а тому натиском кнопки перериває розмову саме в той
момент, коли Джером, витискаючи шістдесят[347], завертає на об’їзну.
— Що за затримка, Білле? Чому ви не…
— Замовч і веди машину, Джероме, — каже Холлі. — Містер Ходжес робить
все, що наразі може.
«Правда та, — думає Ходжес, — що насправді вона не хоче, щоб я до когось
додзвонився. Тому що справу мусимо владнати ми, і тільки ми». Дика думка
зринає йому в голові — що Холлі якимись химерними парапсихічними
вібраціями досягає того, щоб у цій справі залишалися вони, і тільки вони.
А так може бути. Так, як Джером жене машину, вони опиняться перед «МАКом»
раніше, ніж Ходжес зуміє зв’язатися з будь-ким із офіційних осіб.
Холодною частиною свого мозку Ходжес думає, що так було б найкраще. Тому
що неважливо, кому він додзвониться, Ларрі Віндом відповідальний за
«Мінго», але Ходжес не довіряє йому. Товчи-Тузай завжди був дуболомом, парубком з манерами «от-зараз-як-налечу», і Ходжес сумнівається, щоб той
змінився.
Тим не менше, він мусить спробувати.
Він віддає Холлі назад її телефон і каже:
— Я не можу розібратися з цією йобаною іграшкою. Подзвоніть у довідкову
службу і…
— Спершу спробуйте до моєї сестри, — каже Джером, зразу ж відбарабанюючи
її номер.
Холлі набирає Барбару, її великий палець стрибає так швидко, що
розмиваються його обриси. Вона слухає.
— Голосова пошта.
Джером плюється лайкою і мчить ще швидше. Ходжесу залишається лише
надіятися, що в нього янгол їде на плечі.
— Барбаро! — реве Холлі. Жодного мимрення тепер. — Ти та всі, хто там є з
тобою, піднімайте ваші сраки й забирайтесь звідти! МЕРЩІЙ! Пронто! — Вона
вимикає телефон. — Тепер що? Довідкова служба, казали ви?
— Йо. Дізнайтесь номер служби безпеки «МАКу», наберіть його й передайте
знову мені телефон. Джероме, з’їжджай по естакаді 4А.
— До «МАКу» треба по «3B».
— Це, якщо ти їдеш до центрального входу. Нам треба до заднього.
— Білле, якщо моя мама й сестричка постраждають…
— Не постраждають. Кермуй на 4А. —
