Бібліотека душ - Ренсом Ріггз

— О птахи! Ви нас, чоловіче, до напівсмерті перелякали! — дорікнув йому Едисон. — А без усього того гучномовства й реготу ніяк не можна було обійтися?

— Прошу вибачити. Я куняв, а ви мене перелякали.

— То це ми вас перелякали?

— Я було подумав, що ви справді хочете вкрасти мій човен, — усміхнувся він.

— Ха-ха, — силувано розсміялася Емма. — Та ні, ми просто… перевіряли, чи надійно він пришвартований.

Шарон розвернувся і поглянув на човник, просто прив’язаний мотузкою до дерев’яного стовпа.

— А як ви його знайшли? — спитав він. Під каптуром показався тьмяно-білий серпик широкої усмішки.

— На судні… повний порядок, — сказав я, нарешті вивільнивши ногу з діри. — Дуже надійне, е-е, швартування.

— Я б сама кращого вузла не зав’язала, — запевнила Емма, допомагаючи мені звестися на ноги.

— До речі, — мовив Едисон. — А ті, хто наважилися… вони справді всі… — Позирнувши на темну воду, він гучно проковтнув слину.

— Та не зважайте, — відповів човняр. — Раз уже ви мене розбудили, я до ваших послуг. Чим можу вам допомогти?

— Нам потрібно взяти напрокат ваш човен, — твердо заявила Емма. — Але без вас.

— Цього я дозволити не можу, — похитав головою Шарон. — Я незмінний капітан цього судна.

— Що ж, дуже шкода! — і Едисон притьмом розвернувся, щоб почимчикувати геть.

Але Емма зловила його за нашийник.

— Стій! — просичала вона. — У нас тут ще є справи. — І вона привітно всміхнулася човняреві. — Нам стало відомо, що багато дивних пройшли через це… — Вона роззирнулася навколо в пошуках відповідного слова. — …місце. Чи не тому, що тут неподалік є вхід у контур?

— Не розумію, про що ви, — незворушно відповів Шарон.

— Ну добре, так, звісно, ви не можете в цьому просто зізнатися. Я все розумію. Але з нами ви в безпеці. Це ж очевидно, бо ми самі…

Я штрикнув її ліктем.

— Еммо, не треба!

— Але чому? Він уже бачив, як пес розмовляє, а я роблю вогонь. Якщо ми не зможемо розмовляти відверто…

— Але ми не знаємо, чи він такий самий, — сказав я.

— Авжеж, він такий. — Вона повернулася обличчям до Шарона. — Ви ж такий, правда?

Човняр незворушно дивився на нас.

— Він такий, скажи? — звернулася Емма до Едисона. — Хіба ти не відчуваєш особливого запаху?

— Ні, чіткого не відчуваю.

— Ну, нічого, це не має значення, головне, що він не витвір. — Круглими очима Емма подивилася на Шарона. — Адже так? Ви не витвір?

— Я бізнесмен, — рівним тоном промовив він.

— Який звик бачити собак, що розмовляють, і дівчат, що запалюють полум’я руками, — уточнив Едисон.

— У мене така робота, що різні люди трапляються.

— Я перейду одразу до справи. — Я обтрусив воду з ніг, спершу з однієї, потім з другої. — Ми шукаємо своїх друзів. Думаємо, що десь так із годину тому вони могли прийти сюди. То були діти, а серед них, може, кілька дорослих. Один був невидимий, одна могла зринати в повітря…

— Їх важко було не помітити, — додала Емма. — Їх вела під прицілом банда витворів.

Шарон склав руки на грудях — широким чорним хрестом.

— Я ж кажу, мій човен винаймає різношерста публіка, і кожен покладається на те, що я зберігатиму конфіденційність. Тож я своєї клієнтури не обговорюватиму.

— Та що ви кажете? — здивувалася Емма. — Вибачте, ми на хвилинку відійдемо. Вона відвела мене вбік і зашепотіла на вухо. — Якщо він зараз же не заговорить, я дуже-дуже розсерджуся.

— Тільки давай без відчайдушних вчинків, — прошепотів я у відповідь.

— Чому? Ти віриш тому, що цей дурисвіт сказав про черепи й морських потвор?

— Насправді так. Я розумію, що він мерзотник, але…

— Мерзотник? Та він практично зізнався в тому, що веде справи з витворами! Може, він навіть один із них!

— …але він корисний мерзотник. У мене таке відчуття, що він точно знає, куди повезли наших. Треба тільки правильно його порозпитувати.

— Тоді не соромся, — сердито відрізала вона.

Я повернувся обличчям до Шарона і, чарівливо всміхаючись, спитав:

— Що ви можете розказати мені про свої екскурсії?

Човняр одразу ж просяяв.

— Нарешті! Тема, на яку я вільно можу розмовляти. Є в мене тут деяка інформація…

Рвучко розвернувшись, він пішов до найближчого стовпа, до якого було прибито поличку, а на тій поличці стояв череп у старому прикиді авіатора — шкіряний шолом, круглі окуляри, стильний шарф. Між зубів у нього було затиснуто декілька проспектів. Один з них Шарон узяв і простягнув мені. То була дешевенька брошурка для туристів, така з вигляду, наче її надрукували, коли мій дід був ще малим хлопцем. Поки я гортав її сторінки, Шарон прокашлявся і заговорив.

— Зараз поміркуємо. Родинам подобається пакет «Голод і полум’я»… вранці ми піднімаємося вгору річкою й дивимося, як машини вікінгів під час облоги катапультують через міську стіну отруєних овець, потім гарненько полуднуємо їжею з термосів і повертаємося ввечері шляхом Великої пожежі 1666-го, яка особливо тішить око після настання темряви, бо язики полум’я дуже мальовничо віддзеркалюються у воді. Така краса. Або, якщо у вас є всього кілька годин, можемо добряче пошибеникувати. Док Смерті одразу після заходу сонця — популярна розвага серед молодят у медовий місяць, під час якої пірати, наділені даром дуже смачно лаятися, виступають із барвистими промовами, а потім їх чіпляють на шибеницю. За невеличку доплату ви навіть можете з ними сфотографуватися!

Усередині брошури усміхнені туристи на ілюстраціях насолоджувалися видовищами, які він описував. На фото, розміщеному на останній сторінці, один із Шаронових гостей позував із бандою грізних піратів, до зубів озброєних ножами й рушницями.

— Дивні таким чином розважаються? — зачудовано промовив я.

— Ми марнуємо дорогоцінні хвилини, — прошепотіла Емма, неспокійно озираючись назад. — Він просто тягне час, чекає, коли з’явиться наступний патруль витворів.

— Я не думаю, — відповів я. — Зачекай трохи…

А Шарон базікав собі далі, наче й не чув, про що ми говоримо.

— …і ви побачите голови всіх божевільних, акуратно настромлені на палі, коли ми пропливатимемо попід Лондонським мостом! І нарешті, наша найпопулярніша екскурсія, котра в моєму особистому списку посідає перше місце. Але… не зважайте, — хитро примружився він і махнув рукою. — Так, якщо подумати, я сумніваюся, що вам цікавий Диявольський Акр.

— Чому ні? — спитала Емма. — Там занадто гарно й приємно?

— Насправді то доволі незатишна місцина. І, авжеж, там не місце дітям…

Емма так тупнула ногою, що весь прогнилий причал здригнувся.

— Це туди забрали наших друзів, так?! — закричала вона. — Так?!

— Панночко, не дратуйтеся так. Ваша безпека для мене — найголовніше.

— Перестаньте нас накручувати й скажіть, що там!