Безсоння - Стівен Кінг

Щойно Ральф зрозумів це, як відчуття раптової нудоти, гостре, немов лезо ножа, заволокло завісою його очі. Швидко промайнули вузькі труби, скоріш за все, частина протипожежної системи лікарні. А потім він побачив кахельну підлогу довгого коридора. Крісло-гойдалка насувалося просто на нього, цілячись у голову… Яка, як він зрозумів, піднімалася над підлогою четвертого поверху, немов перископ.

Ральф почув, як Луїза скрикнула й дужче стиснула його руку. Він інстинктивно замружився, очікуючи, що гойдалка знесе йому половину черепа.

Клото: (— Заспокойтеся! Будь ласка, не хвилюйтеся! Пам’ятайте, ці речі існують на іншому рівні реальності, відмінному від того, на якому зараз перебуваємо ми!)

Ральф розплющив очі. Гойдалка зникла, хоча він і чув поскрипування. Звук чувся позаду. Крісло-гойдалка, як і приятель Мак-Ґоверна, пройшла крізь нього. Тепер вони повільно піднімалися над коридором дитячого відділення — стіни прикрашали зображення казкових персонажів. Лікар і медсестра, що йшли їм назустріч, обговорювали чийсь діагноз:

— …наступні аналізи покажуть, але якби ми були впевнені хоча б на дев’яносто відсотків…

Лікар пройшов крізь Ральфа, і той одразу зрозумів, що лікар знову тайкома закурив після п’яти років утримання й тепер його мучить совість. Подивившись униз, Ральф побачив, як крізь кахельну підлогу просочуються його ноги. Він повернувся до Луїзи й вимушено посміхнувся:

(— Крутіше від будь-якого ліфта, га?)

Луїза кивнула, і далі міцно стискаючи його руку.

Вони минули п’ятий поверх, пролетіли кімнату відпочинку для лікарів на шостому (двоє лікарів — нормального зросту — відпочивали, один читав, інший дрімав на дивані), а потім опинилися на даху.

Ніч була ясна, безмісячна, велична. Зірки сяяли щедро. Дув сильний вітер, і Ральф погодився із твердженням місіс Перрін, що бабине літо скінчилося. Він чув завивання вітру, але не відчував його поривів… Хоча міг відчути, якби захотів. Уся справа в правильній концентрації…

Від цієї думки Ральф відчув незначну зміну, що відбулася всередині нього, — начебто щось мигнуло. І раптом волосся зметнулося з чола, а штанини заплескали по гомілці. Він зіщулився. Місіс Перрін мала рацію й щодо того, що погода змінюється. Усередині Ральфа щось знову мигнуло, і пориви вітру припинилися. Він глянув на Лахесіса:

(— Тепер можна відпустити вашу руку?)

Лахесіс кивнув і відпустив руку Ральфа. Клото відпустив руку Луїзи. На заході Ральф побачив пульсуючі блакитні вогники злітно-посадочних смуг аеродрому. За жовтогарячим світлом дугових ліхтарів палахкотів гострий виступ Кейп-Ґрін, однієї з новобудов на іншому березі Барренса. А далі на схід від аеропорту тяглася ниточка Гарріс-авеню.

(— Красиво, чи не так, Ральфе?)

Ральф, ствердно кивнувши, подумав, що видовище вогнів міста в темряві, яке відкрилося під ними, варте всього, що йому довелося пережити відтоді, як на нього обрушилося безсоння. Усього. Але він вирішив не довіряти цій думці.

Ральф повернувся до Клото й Лахесіса:

(— Гаразд, поясніть, хто ви, хто він і що вам потрібно від нас).

Два лисих лікарі стояли між двома величезними вентиляторами, що викидали в повітря лілово-коричневі потоки. Вони нервово переглянулися, а потім Лахесіс ледь помітно кивнув. Клото виступив уперед, переводячи погляд з Ральфа на Луїзу, начебто збирався з думками.

(— Дуже добре. По-перше, вам слід усвідомити, що хоча все, що відбувається, й здається несподіваним і тривожним, та насправді це не виходить за рамки природного. Я й мій колега робимо те, що призначено нам, Атропос чинить так, як слід діяти йому, а ви, мої дорогі шот-таймери, будете робити те, що належиться вам.)

Ральф гірко посміхнувся:

(— У цьому, я гадаю, й полягає свобода вибору?)

Лахесіс: (— Не слід так думати! Просто те, що ви називаєте свободою вибору, є складовою того, що ми називаємо великим коловоротом існування).

Луїза: (— Ми дивимося немов крізь темну завісу… Ви це маєте на увазі?)

Клото, посміхаючись юнацькою посмішкою: (— Вислів із Біблії? Чудово сказано).

Ральф: (— І дуже зручно для таких хлопців, як ви. Але поки що не будемо про це. У нас є й приказки, які не мають відношення до Біблії, панове, але теж непогані. Наприклад: «Не треба підсолоджувати пігулку». Сподіваюся, ви запам’ятаєте).

Однак Ральфові здалося, що він вимагав занадто багато.

5.

Клото говорив дуже довго. Ральф не знав, скільки часу минуло, тому що на цьому рівні тривалість часу була іншою — більш стислою. Часом у мові Клото взагалі були відсутні слова, вербальні терміни замінялися простенькими яскравими образами, як у дитячих ребусах. Ральф припускав, що вони користувалися прийомами телепатії, що само по собі й було дивно, але в процесі спілкування це здавалося природним, як сам подих.

Іноді слова й образи губилися, їх обривали паузи

(--------)

подиву. Але навіть тоді Ральф зазвичай уловлював зміст того, що намагався пояснити Клото, і йому здавалося, що Луїза розуміє приховане в цих паузах навіть краще, ніж він сам.

(— По-перше, у тій сфері існування, в якій живете ви, є лише чотири константи життя, що накладаються

(--------)

одна на одну. Ці чотири константи такі: Життя, Смерть, Визначеність та Випадковість. Для вас усі чотири слова мають свій сенс, але тепер ваше уявлення про Життя й Смерть трохи змінилося, чи не так?)

Луїза й Ральф зніяковіло кивнули.

(— Лахесіс і я — посланці Смерті. Це робить нас фігурами, що вселяють жах у шот-таймерів. Навіть ті, хто робить вигляд, що приймає нас і наше завдання, відчувають страх. Нас іноді зображують у вигляді кістяків або чудовиськ у балахоні з каптуром, що прикриває обличчя.)

Клото обхопив маленькими рученятами обтягнуті білим плечі й зробив вигляд, що тремтить. Бурлеск настільки вдався, що Ральф посміхнувся.

(— Але ми не лише посланці Смерті, Ральфе й Луїзо, ми також і посланці Визначеності. А тепер слухайте уважно, щоб не зрозуміти мене перекручено. Серед вас є ті, хто вважає, що все, що відбувається, наперед визначене, і ті, хто думає, начебто всі події є лише випадковими збігами обставин. Правда ж полягає в тому, що життя — це і випадковість, і визначеність, хоча й не в однакових пропорціях. Життя — це як)

Тут Клото замкнув руки в коло, немов дитина, що намагається показати форму земної кулі, і всередині цього кола Ральф побачив блискучий образ: тисячі (а може, й мільйони) гральних карт просипалися різномастим дощем чирви, піки, хрестів і бубни. Ральф бачив і джокерів у цій величезній колоді; їх було не так багато, щоб вони могли утворити власну колоду, але якщо казати про пропорції, то їх було