Безсоння - Стівен Кінг

Клото й Лахесіс згідно кивнули. Обидва схвально посміхалися. Ральф вважав, що тепер йому варто було б заспокоїтися, але наразі це було годі зробити. Він був переляканий і дуже сердитий — ними уміло маніпулювали, стежачи за кожним кроком. Ця зустріч виявилася не випадковою, все було сплановано заздалегідь. Клото й Лахесіс, два лисих лікарі, що володіли величезним запасом часу, стояли в палаті Джиммі В. і чекали на появу шот-таймерів, ха-ха.

Глянувши на Фея, Ральф побачив, як той дістав із кишені книжку — «50 класичних шахових завдань». Він читав, задумливо колупаючись у носі. Після кількох попередніх досліджень Фей поринув доволі глибоко й витяг доволі велику «штучку», вивчив її, а тоді приклеїв до внутрішньої поверхні столика біля ліжка. Ральф зніяковіло відвернувся, згадавши прислів’я своєї бабусі: «Не хочеш страждати, не заглядай у замкову шпарину». Він дожив до сімдесяти, так повністю й не осягнувши його змісту. Але тепер його хвилювало інше питання:

(— Чому Фей не бачить нас? І чому нас не помітили Мак-Ґоверн і його приятель? І як чоловік зміг пройти крізь мене? Чи мені це тільки здалося?)

Клото посміхнувся.

(— Тобі не здалося. Спробуй уявити життя у формі будинку, Ральфе, — щось на кшталт хмарочоса).

Але Ральф відкрив, що Клото думав не зовсім про це. На якусь мить він уловив уявний образ, що виник у голові його співрозмовника, і образ цей був одночасно моторошним і прекрасним: величезна, складена з темних, помічених часом каменів вежа, що стоїть посередині величезного поля червоних троянд. Щілини вікон спіраллю спускалися до її підніжжя. Потім образ зник.

(— І ти, і Луїза, і всі інші шот-таймери живете на двох перших поверхах такої споруди. Звичайно, у будинку є ліфти…)

«Ні, — подумав Ральф. — Тільки не в тій вежі, яку я побачив у твоїх думках, друже. У тому будинку — якщо тільки він насправді існує — немає ніяких підйомників, а лише вузькі сходи, затягнуті павутиною, із дверима обабіч, що ведуть бозна-куди».

Лахесіс дивився на нього з дивною, майже підозрілою цікавістю, але Ральф вирішив, що йому начхати на цей погляд. Він повернувся до Клото, жестом попросивши його продовжувати.

Клото: (— Як я вже казав, там є ліфт, але шот-таймерам не дозволено користуватися ним за звичайних обставин. Ви не…)

(готові)

(пристосовані)

(--------)

Останнє пояснення здавалося найбільш доступним, але воно розвіялося, перш ніж Ральф устиг осмислити його. Луїза похитала головою, а потім знову звернула погляд на Клото й Лахесіса. Ральф розгнівався ще дужче. Усі утомливо довгі, безконечні нічні сидіння в очікуванні світанку, всі дні, які провів він, відчуваючи себе безумцем; зміст прочитаного, який доходить після третьої спроби; телефонні номери, які так легко запам’ятовував раніше, а тепер мусиш знаходити в довіднику…

Раптово прийшов спогад, що одночасно підсумовував і виправдовував гнів, який він відчував, дивлячись на лисих істот із темно-золотавими очима й сліпучою аурою. Ральф побачив, як він заглядає в кухонну шафу в пошуках бульйонного кубика, котрий, як наполегливо запевняє його змучений мозок, мав бути десь тут. Ральф побачив, як він переставляє банки, завмирає й знову береться за пошуки. Він побачив власне обличчя — вираз подиву й розгубленості, який так легко сприйняти за розумову відсталість, але насправді він означає лише крайню втому. Потім Ральф побачив, як опустилися його руки і як він завмер, немов очікуючи, що коробка з бульйонними кубиками виникне з власної волі.

До цієї миті й до цього спогаду Ральф так і не усвідомлював до кінця, наскільки жахливі останні місяці його життя. Оглядатися на них було однаково, що споглядати пустельний пейзаж, написаний похмурими темно-бордовими й сірими фарбами.

(— Отже, ви впустили нас у ліфт… Чи, може, ми не удостоїлися такої честі, і ви просто погнали нас пожежними сходами. Дали нам змогу трохи акліматизуватися, щоб ми не звихнулися остаточно. І як легко вам усе вдалося! Крали наш сон, поки ми мало не збожеволіли. Син Луїзи і її невістка мало не запроторили її в один цікавий заклад, вам це відомо? А мій друг Білл Мак-Ґоверн вважає мене клієнтом Джуніпер-Гілл. А в цей час ви, маленькі ангели…)

Посмішка на обличчі Клото потьмяніла:

(— Ми не ангели, Ральфе).

(— Ральфе, не кричи на них, будь ласка.)

Так, він справді кричав, тому що відгомони його крику, очевидно, долетіли й до Фея; той закрив книжку, дав спокій своєму носові й випрямився, тривожно оглядаючись.

Ральф перевів погляд із Клото (який відступив назад і зовсім перестав посміхатися) на Лахесіса:

(— Твій друг сказав, що ви не ангели. А де ж вони? Грають у покер за вісім поверхів вище? А Бог, мабуть, у пентхаузі, тоді як диявол орудує в котельні?)

Відповіді не було. Клото й Лахесіс перезирнулися. Луїза вчепилась Ральфові в рукав, але він проігнорував це.

(— Отже, що ж ми повинні зробити? Ви чекаєте, що ми вистежимо вашу лису версію Ганнібала Лектора[42] і знімемо з нього скальп? Та пішли ви…)

Тут Ральф, розвернувшись, вийшов би з палати (на своєму віку він переглянув безліч фільмів і чудово знався на відхідних репліках), але Луїза злякано розридалася, і це стримало його. Вираз збентеженого докору в її очах змусив Ральфа пошкодувати про свій спалах. Він обійняв Луїзу за плечі й зухвало глянув на лисих чоловічків.

Вони перезирнулися ще раз, і щось — якесь спілкування, недоступне слуху й розумінню, досягнутому Ральфом і Луїзою, — відбулося між двома істотами. Потім Лахесіс знову повернувся до них, він посміхався… Але в очах його застиг смуток.

(— Мені зрозумілий твій гнів, Ральфе, але він не обґрунтований. Зараз ти не віриш мені, але згодом усе зміниться. Але поки що ми повинні відкласти ваші запитання й наші відповіді — ті, які ми можемо дати.)

(— Чому?)

(— Тому що цій людині прийшов час прощатися. Дивіться уважно, таке знання буде корисне для вас.)

Клото підійшов до ліжка ліворуч. Лахесіс зайшов праворуч, пройшовши крізь Фея Чепіна. Фей подався вперед, захлинувшись раптовим кашлем, а потім, коли приступ минув, знову відкрив книжку про шахи.

(— Ральфе! Я не можу дивитися! Я не можу дивитися, як вони це роблять!)

Але Ральф вважав, що Луїза зможе. Вони обоє будуть дивитися. Він лише міцніше пригорнув до себе Луїзу, коли Клото й Лахесіс схилилися над Джиммі В. Їхні обличчя освітилися любов’ю, турботою, ніжністю, і Ральф згадав персонажів картини Рембрандта — здається, вона називалася «Нічна варта». Їхні